2. Причини інфляції у сучасній економіці

Інфляція може бути зумовлена різними причинами, а часто кількома водночас. Се­ред найпоширеніших причин масового підвищення цін відомі такі:

• Грошова емісія — якщо витрати держави перевищують дохід, то виникає де­фіцит бюджету, який держава прагне покрити друкуванням грошей, не підкріплених реальними товарними цінностями. Спричинити інфляцію може також грошова емісія, яка має за мету виплатити заробітну плату державним службовцям (шахтарям, вчителям).

• Фінансування військово-промислового комплексу (ВПК) — надмірне інвес­тування військового сектору є безпосередньою причиною інфляції, тому що не передбачає відповідного товарного покриття. Зростання військових витрату су­часний період є одним із найсуттєвіших джерел дефіциту бюджету, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

• Зміна структури ринку — у XX ст. ринок від чистої конкуренції переходить до монополістичного, а монополісти мають суттєву владу над ціною і зацікавлені в її підвищенні, створюючи штучний дефіцит товарів.

• Імпортована інфляція — вона розвивається під впливом різних чинників:

• коливання валютних курсів;

• приплив на внутрішній ринок знеціненої іноземної валюти;

• коливання світових цін на основні продукти (золото, нафту, зерно, рис), наприклад, зростання цін на нафту може призвести до підвищення цін на інші товари, за технологічним ланцюгом;

• митні бар'єри, встановлені державою.

• Інфляційні очікування — споживачі, спостерігаючи тривале підвищення цін і втра­чаючи надію на їх зниження, закуповують товари понад свої поточні потреби. Ви­робники, своєю чергою, встановлюють завищені ціни, очікуючи здорожчання си­ровини і металів. Все це зумовлює ажіотаж попиту й "інфляційну спіраль".

Західні економісти причини інфляції поділяють на три групи:

1. інфляція попиту, що спричинена надмірним зростанням сукупного попиту;

2. інфляція пропозиції (витрат), що спричинена надмірним зростанням сукупної про­ позиції (витрат);

3. інфляція грошей, що спричинена надмірним зростанням грошової маси.

Інфляція попиту — це порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією з боку сукупного попиту. Вона існує тоді, коли сукупний попит ЛО зро­стає швидше, ніж виробництво (рис. 18.1). В умовах завантаженості економіки ви­робництво не в змозі наздогнати щораз більший попит через обмеженість ресурсів. Внаслідок цього зростають ціни.

Підвищення сукупного попиту може бути спричинене підвищенням будь-якого складника: AD = C + І + G + Х_net . Наприклад, інфляційні очікування призводять до зрос­тання попиту споживачів (С); військові витрати — держави (G), надмірні інвестиції — підприємств (/). Варто наголосити, що інфляція попиту виникає лише тоді, коли темпи зростання попиту перевищують темпи зростання ВВП.

І нфляція пропозиції (витрат) — це порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією з боку сукупної пропозиції. Причиною інфляції пропозиції є над­мірне зростання витрат на одиницю продукції, внаслідок чого знижується сукупна про­позиція та зростають ціни (рис. 18.2).

AS₁

Рис. 18.1. Інфляція попиту

Рис. 18.2. Інфляція пропозиції

Існує два чинники підвищення витрат:

• зростання цін на паливно-енергетичні ресурси (нафту, вугілля та ін.);

• підвищення заробітної плати за вимогою профспілок.

Зростання вартості виробничих ресурсів безумовно провокує "накручування" цін на товари та послуги (готову продукцію), а отже, призводить до інфляції.

Водночас на практиці ці два типи інфляції важко відрізнити: наприклад, підвищення заробітної плати можна розцінювати і як інфляцію попиту, і як інфляцію витрат.

Інфляція грошей — це порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною про­позицією, зумовлене неефективною грошовою політикою центрального банку, який може невиправдано збільшити пропозицію грошей. Це пояснення інфляції ґрунтуєть­ся на кількісній теорії грошей (монетарній теорії), згідно з якою кількість грошей у обігу повинна відповідати обсягу виробленого продукту.

Автори кількісної теорії знаходять швидкість обертання грошей у країні, яка по­казує, скільки разів упродовж року грошова одиниця переходить від одного економіч­ного суб'єкта до іншого. Величину швидкості грошей вважають постійною.

де Р О — загальна вартість проданих за рік товарів,

М — кількість грошей в обігу,

V — швидкість обертання грошей.

Звідси маємо рівняння: MV = PQ,

яке називається рівнянням Фішера (американський економіст Ірвін Фішер). З нього випливає, що

і внаслідок того, що V— постійна величина, а О визначається лише факторами вироб­ництва, виходить, що ціни Р залежать тільки від М — грошової маси, за емісію якої відпо­відає національний банк.