3. Політико-управлінське спілкування: зміст, форми, засоби

Уміння ефективно спілкуватися - важлива складова життєвого і професійного успіху державного службовця.

Спілкування - складний багатоплановий процес вста­новлення і розвитку контактів між людьми, що є наслід­ком потреби в спільній діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння інших людей (див. схему 4.2).

О сновні аспекти спілкування

Комунікативний (обмін інформацією)

Інтерактивний (обмін діями та організація взаємодії)

Перцептивний (взаємосприймання і встановленнявзаєморозуміння)

Схема 4.2. Основні аспекти спілкування

Політичне спілкування, в свою чергу, - це вид спілку­вання, змістом якого є політика, її сутність, спрямо­ваність.

Через політичне спілкування як один з видів спілкуван­ня здійснюється:

• інформативний, комунікативний вплив на об'єкти інформації;

• процес взаємодії з метою організації спільної діяльності;

• взаємовплив між об'єктами і суб'єктами політичного спілкування;

• обмін почуттями й емоціями, встановлення певних стосу­нків між людьми, взаємопереживання і взаєморозуміння.

На відміну від інших видів спілкування політичному спі­лкуванню притаманні наступні особливості:

- по-перше, воно переважно спрямоване на великі гру­пи людей, носить здебільшого масовий характер (це не виключає значення індивідуального політичного впли­ву). Часто можна почути досить правильне визначен­ня спрямованості політичного спілкування - на маси в цілому і на окремих індивідів зокрема;

- по-друге, політичне спілкування, як правило, спрямо­ване на перемогу (переконання, агітацію, заперечен­ня протилежного тощо), а не на поразку. Тому воно від­різняється дієвим змістом, характером;

- по-третє, даний вид спілкування характеризується над­ звичайною емоційністю, психологічною напруженістю.

Базова основа ефективного політичного спілкування - етика і загальнолюдська мораль, які виступають не як щось стале, незмінне, а як основоположні принципи люд­ських стосунків, що з кожним етапом розвитку людства на­повнюються новим змістом і можуть мати різне значення.

Однак є цінності, чесноти, які впродовж всієї історії люд­ства цінувалися і які і сьогодні мають стати основою полі­тичного спілкування. Це:

• чесність;

• правдивість;

• ввічливість;

• співпереживання;

• повага до гідності людини;

• підтримка слабких, немічних і дітей тощо.

Разом з тим завжди засуджувались і сьогодні мають бути виключеними зі сфери політичного спілкування:

• брехливість;

• брутальність;

• жорстокість;

• агресивність;

• нетерпимість;

• байдужість;

• лицемірство.

Давньоукраїнські джерела, пам'ятки історії і літератури свідчать про високі принципи громадсько-політичного спі­лкування наших предків, його етичний і культурний зміст. І це не дивує, адже майже 15 віків наші предки правили че­рез віче, демонструючи вміння узгоджувати свої інтереси, потреби, прагнення, а також такі високі морально-етичні принципи як хоробрість, чесність, повага до старших, готов­ність до взаємодопомоги. У давньоруського князя Василя Великого знаходимо справжню програму культури і ети­ки політичного спілкування: «Будь добрим з другом, ласка­вим зі слугою, незлопам'ятним до зухвалих, людинолюбним до смиренних, утішай нещасних, відвідуй хворих, зовсім ні до кого не стався презирливо, вітай з приємністю, відпові­дай з світлим обличчям, до всіх будь прихильним, доступ­ним, не хвалися сам, не змушуй інших говорити про себе, приховуй, скільки можеш, свої переваги, а в гріхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень від інших... Не будь тяжким у виговоріннях, звинувачуй не скоро і не з пристра­сним рухом, бо це - ознака зарозумілості, не засуджуй за малозначуще, ніби сам ти суворий праведник...»

Результативність політичного спілкування й ефектив­ність його впливу значною мірою залежать від культури політичного спілкування.

Культура політико-управлінського спілкування - це система впливу на окремих індивідів, соціальні групи, населення в цілому, що передбачає єдність змісту спілку­вання, знань етики та психології спілкування, наявність мо­ральних та комунікативних настанов у суб'єкта спілкуван­ня, а також вміння застосовувати їх на практиці.

Зміст політико-управлінського спілкування - це певний обсяг інформації, яка має бути донесена до слухачів. Для того щоб досягти успіху, суб'єкт спілкування повинен чіт­ко визначити його мету: чи це повідомлення, яке має бути просто сприйняте слухачами; чи це інформація, розрахо­вана на зворотну реакцію; чи це спонукання до конкретної дії. У кожному з цих випадків зміст спілкування має бути заздалегідь підготовленим, продуманим, подумки виголо­шеним. Краще сприймається текст, якщо його зміст - до­ступний, зрозумілий, вибудований лаконічними фразами, насичений яскравими прикладами, аргументований, пра­вильно, логічно побудований, виголошений простою, до­ступною, правильною мовою.

На думку психологів, змістовними перешкодами на шля­ху успішного політичного спілкування можуть стати:

• «цензура» - мовні, вікові, професійні, соціальні тощо перешкоди;

• відсутність чітко поставленої мети спілкування (доне­сти інформацію, переконати аудиторію, змінити її точ­ку зору тощо);

• слабке уявлення про тих, з ким здійснюється спілку­вання (склад аудиторії, її інтереси, потреби, психоло­гічний настрій тощо);

• конфліктогенна поведінка суб'єкта політичного спілку­вання - демонстрація зверхності, поблажливості, ка­тегоричності, агресивності, нав'язливості (в порадах, рекомендаціях, поглядах);

• неправильно обрані стратегія і тактика спілкування.

У процесі здійснення політичного спілкування важливим є застосування психологічних засобів впливу на аудиторію з метою створення емоційно-позитивного ставлення до су­б'єкта спілкування. Для цього слід дотримуватись наступ­них порад психологів:

- давати людям відчути їх власне значення, виявляти повагу і розуміння до тих, з ким відбувається спілкування;

- демонструвати ввічливе ставлення до людей, з якими здійснюється процес спілкування;

- використовувати методи переконання, повністю ви­ключивши вказівки, повчання та розпорядчий тон; уникати непотрібних суперечок, а якщо такі виникають - витримано, спокійно, виважено поводити себе в цих ситуаціях, не проявляючи гніву і роздратування. При цьо­му не слід миритися з недоліками, несправедливістю;

- поважати думки інших людей, справедливо оцінюва­ти їх вчинки і поведінку;

- спокійно, до кінця вислуховувати опонентів, заперечу­вати не голослівно, а оперуючи фактами й аргументами;

- дотримуватися виваженості в критиці, адресності, конструктивності, не захоплюючись нею як такою;

- максимально приховувати, не демонструвати людям ті якості, риси, які ними не поділяються, засуджуються, не сприймаються;

- створювати і підтримувати в процесі спілкування емоційно-позитивну психологічну атмосферу, вміти контролювати свої почуття і емоції. Як стверджував вели­кий Конфуцій, якщо людина навчиться керувати со­бою, їй неважко буде керувати і державою.

Політико-управлінське спілкування практично не мислиться без публічного виступу. Вміння переконливо, яск­раво, доступно виступати перед аудиторією - важлива складова здійснення ефективного політичного впливу. Для того щоб публічний виступ виконував такі функції, необхідно дотримуватись наступних порад психологів:

• у промові, як і в усьому іншому, має бути своя черговість (як зазначав Цицерон). Тут все однаково важливо - і за­дум, і ключові слова, і особливості аудиторії, часу тощо;

• від поганого початку і кінець буває поганим (наслідую­чи Еврипіда). У цьому контексті важливим є встанов­лення психологічного контакту з аудиторією, досягнен­ня впевненого, розважливого початку;

• людина, яка говорить наглою мовою, то наша людина (за М. Чернипіевським). Для публічної промови над­звичайно важливими є доступність, зрозумілість, ла­конічність, збалансованість за темпом мовлення, його емоційна забарвленість (в міру), гарний тембр, висо­та звучання;

• мета публічного виступу має бути чітко сформульова­на, конкретизована й акцентована в різних варіаціях;

• не слід поспішати перед початком промови і в її про­цесі, особливо це стосується початку - варто дати мож­ливість аудиторії сприйняти оратора, звернути увагу на те, про що він говоритиме;

• починати необхідно з більш-менш відомого слухачам і йти поступово до менш відомого, а потім до того, що є невідомим;

• слід акцентувати на головному, весь час повертаючись до цього, підкреслювати те спільне, що є у виступаючо­го з аудиторією, і що їх об'єднує;

• потрібно бути щирим, відкритим, доброзичливим, до­ступним;

• варто поєднувати вербальні та невербальні засоби пу­блічного політичного спілкування (жести, позу, мімі­ку, погляд).

При цьому слід пам'ятати, що використовувати невер­бальні засоби політичного спілкування слід у міру:

• не захоплюватися занадто мімічними проявами (в про­тивному разі це виглядає як кривляння);

• не робити зайвих рухів, жестів, що часто заважає слу­хачам зосередитися;

• не захоплюватися одноманітними жестами, їх частим повторенням;

• уникати примітивних, вульгарних жестів (посмикуван­ня, підморгування, притупування тощо) і міміки;

• не використовувати жести, розраховані на зовнішній ефект (притискання рук до серця, биття себе в груди);

• по можливості не допускати незграбних жестів і мімі­ки (почісування носа, хитання головою, знизування плечима, постукування пальцями тощо).

Публічний виступ - складна і відповідальна справа, що поєднує в собі як науку, так і мистецтво. Тут немає дрібниць, і, як зауважував великий Леонардо да Вінчі, дрібниці ве­дуть до досконалості, а досконалість - це вже не дрібниця.

Ефективність публічного політико-управлінського спілкування значною мірою залежить також від мораль­них, соціально-психологічних і інтелектуальних характери­стик промовця та готовності аудиторії його сприймати.

Публічне спілкування - це взаємодія, в якій беруть ак­тивну участь рівноправні партнери - промовець та люди, котрі його слухають.

Підготовка публічного виступу передбачає:

• підготовку повного тексту виступу;

• переведення його в друкований формат;

• підкреслення найголовніших думок;

• виокремлення основних смислових блоків промови;

• вибір засобів і форм подачі тексту в вербальному і невербальному плані;

• репетицію виступу, передбачення можливих запитань і підготовку відповідей на них.