Основні напрями дослідження ролі психологічного фактора в історії філософської і політичної думки:

Вчені	Напрями дослідження
Аристотель	Вказував на важливість наступних психологічних компонентів політичного життя - традицій, настроїв, прагнень, настанов
Н. Макіавеллі	Досліджував суспільно-психологічні феномени державної політики в різні часи, що здійснювалися різними правителями
М. Вебер	Вказував на істотну роль традицій, ментальності народу в політичному житті держави
Б. Дюркгейм	Вивчав вплив морально-етичних засад суспільства на характер, зміст, спрямованість, темпи суспільно-політичних перетворень
В. Ключевський	Вказував на визначальну роль у політичній історії Росії особливостей психології народу, його традицій тощо
В. Каретто, Г. Моска	Досліджували психологічні якості еліти та їх вплив на її політичну поведінку.
Т. Карлей, Р. Емерсон, Ф. Нідше, А. Шопенгауер, 3. Фрейд	Запропонували психологічні інтерпретації політичного лідерства
Г. Тард, Г. Лебон	Здійснили аналіз психологічних особливостей групової політичної поведінки (народів і мас) та їх впливу на історичні процеси

Цілі вікові і соціальні групи опинилися перед необ­хідністю пошуку свого місця в житті. Така напруженість стала причиною стресів, які переживало і нині переживає суспільство, його соціальні верстви протягом останніх 20 ро­ків .

Це призвело до різкого зниження рівня довіри населення до всіх, без винятку, інститутів політичної системи України, в тому числі й органів державного управління.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що за роки незалежності громадяни України пережили не одну спробу реформувань (економічних, соціально-політичних), причому не завжди успішних. Додамо до цього і такий незапе­речливий факт як традиційний консерватизм суспільної сві­домості взагалі. Як правило, люди за своєю природою - істоти переважно консервативні. Тому навіть довгоочікувані сус­пільні зміни майже ніколи не бувають підготовлені психоло­гічно. Як вважає А. Тофлер, усі радикальні зміни відбувають­ся значно раніше, ніж суспільство готове їх сприйняти.

Розчарування у результатах невдалих спроб соціально-економічних реформ, невпевненість у завтрашньому дні сприяли формуванню песимістичних суспільних настроїв. Це, звичайно, аж ніяк не сприяє спрямованості спільних зусиль населення на участь у конкретних соціально-економічних і політичних перетвореннях. За такої ситуації на перший план виступає здоровий життєвий глузд.

Існуюча в суспільстві психологічна напруженість знахо­дила вияв:

- в агресивності одних індивідів і депресивності інших;

- у масових істероїдних реакціях певних груп населення на мітингах, зібраннях, на сторінках преси;

- у спробах ущемити інтереси (національні, релігійні тощо) окремих соціальних груп суспільства, особливо меншин;

- в активізації соціальне активної меншості і пасивності решти населення.

Все це зумовлює важливість врахування політико-психологічних факторів при визначенні орієнти­рів суспільного розвитку і розробці шляхів їх реалізації в конкретних управлінських рішеннях. Звідси - необхідність знань з основ політичної психології для працівників орга­нів державного управління. Успішна діяльність їх у сфері управління значною мірою визначатиметься тим, наскіль­ки вони в своїй роботі будуть враховувати соціально-психо­логічні чинники суспільного життя (потреби, інтереси, орі­єнтації, цінності мас, настанови і стереотипи суспільної свідомості), володітимуть практичними навичками політич­ного спілкування, методами і засобами встановлення психологічного контакту, здійснення політико-психологічного впливу тощо, тобто всім тим, що можна назвати наукою і мистецтвом ефективної роботи з людьми.

Успішна діяльність державних службовців в значній мірі залежить від врахування ними в процесі управлінсь­кої діяльності соціально-психологічних чинників. Без дослі­дження політико-психологічних компонентів суспільного життя, мотивів діяльності людей важко зрозуміти діалек­тику соціальних процесів, прогнозувати їх розвиток.

Вивчення психологічних факторів дасть можливість працівникам сфери державного управління:

• уникнути грубих помилок при вирішенні соціально-економічних проблем;

• послідовно здійснювати курс на формування правової держави і відповідної її принципам моральної по­ведінки громадян;

• здійснювати ефективний вплив на суспільну актив­ність громадян в плані її психологічного стимулювання.

Попередня адміністративно-командна система управ­ління, в якій усі дії скеровувалися і контролювалися звер­ху, централізовано, сформувала і певний тип державного службовця. Такій системі управління потрібні були люди, які б бездоганно виконували покладені на них обов'язки. Для цієї ролі найбільш придатними були в основному тех­нократи, з недостатньо високим рівнем гуманітарної осві­ти, високої загальної культури. Це були переважно функці­онери, спроможні працювати в умовах, визначених дирек­тивними вказівками. Стикнувшись з новими реаліями еко­номічного, соціально-політичного життя, працівники орга­нів влади і управління виявились у низці випадків неспро­можними вирішувати складні управлінські завдання.

В сучасних умовах Україні потрібні не «управлінці-ре-транслятори», а «управлінці-генератори», спеціалісти, здатні аналізувати ситуацію, приймати рішення, розв'язувати проблеми і передбачати наслідки їх реалізації, тобто враховувати всю багатогранну гаму об'єктивних і суб'єктив­них чинників, що визначають, обумовлюють управлінські рішення, супроводжують їх реалізацію.

Для того щоб бути результативною або, у крайньому разі, розраховувати на успіх, управлінська діяльність має вихо­дити з усвідомлення реальних соціально-психологічних явищ, які супроводжують економічні, політичні, культурні процеси суспільного розвитку. Лише враховуючи співвідно­шення управлінських зусиль влади і внутрішніх тенденцій розвитку суспільства, у тому числі й соціально-психологіч­них, можна уникнути того небажаного для соціального сере­довища «конструювання», яке не відповідає його природі.