ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИКО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВЛАДИ

ПЛАН

1. Психологічні чинники політико-управлінської діяльності.

2. Психологічні особливості індивідуальної і групової політичної поведінки

3. Політико-управлінське спілкування: зміст, форми, засоби

Основні поняття та терміни: психологічний чинник суспільного життя, політична поведінка, темперамент, сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік, настанови, стереотипи, менталітет, організовані політичні групи, постійне спілкування, публічне спілкування.

1.1. Психологічні чинники політико-управлінської діяльності

У перехідні, переломні етапи суспільного розвитку значно підвищується роль психологічного чинника в дія­льності суб'єктів політики (під якими розуміють передусім маси в цілому, великі соціальні групи, політичні інститу­ти, а також окремих індивідів). Він, по­ряд з економічними, соціальними, політичними, культур­но-духовними передумовами здатен суттєво впливати на зміст, характер, спрямованість і навіть темпи суспільних перетворень.

Психологічний чинник суспільного життя - це сукуп­ність психологічних феноменів і явищ, які супроводжують діяльність суб'єктів політики, як-то: настрої, емоції, почут­тя, стереотипи, настанови тощо.

Зростання ролі психологічного чинника в сфері політико-управлінської діяльності в сучасній Україні обумовлено:

- збільшенням, порівняно із стабільним станом суспі­льства, кількості як організованих, так і неорганізо­ваних (стихійних) учасників політичного процесу.

Причиною цього є наявність багатоваріантності о розвитку політичного процесу;

- складністю, різноспрямованістю, напруженістю, суперечливістю політичних подій перехідного сус­пільства;

- високим рівнем емоційного забарвлення різних форм політичної діяльності всіх без винятку суб'єктів політики, їх апеляцією до почуттів, емоцій, настроїв насе­лення;

- значним зростанням ролі індивіда і ціни його вчинків у політичних, економічних, соціальних, національних сфе­рах і структурах суспільства в умовах перехідного періоду.

Розглядаючи ці чинники, можна зробити висновок, що кожна із зазначених характеристик притаманна сучасно­му українському суспільству. Мабуть, тому наше суспільс­тво сьогодні по-новому осягає значення проблем психології як у долях окремих людей, так і суспільства в цілому.

Реальна практика суспільного життя переконливо до­водить, що психологічні феномени завжди супроводжу­ють політичні процеси, події.

Суспільно-історична практика свідчить, що великим соціальним, політичним змінам передують певні психо­логічні явища. Часто це - розчарування, незадоволення, навіть ненависть, відчай, зростання популярності одних політичних сил і зниження впливу інших тощо.

Отже, психологічні феномени не лише супроводжують політичні процеси, але й здатні активно впливати на них. Разом з тим існує зворотний зв'язок, а саме - вплив полі­тичних процесів і явищ на психологію людей, формуван­ня їх настанов, потреб, бажань. Прикладом цього може слугувати той факт, що на базі одного і того ж народу, мови, традиційної ментальності, але в межах різних по­літичних систем протягом не такого вже й великого часо­вого періоду сформувались різні соціальне-психологічні феномени - настанови, цінності, потреби (розділені Німе­ччина, В'єтнам, Корея).

Узагальнюючи розглянуте, можна зробити висновок: яке б політичне, точніше політико-соціологічне, явище ми не розглядали, у ньому завжди наявна політико-психологічна сторона, пов'язана з діяльністю суб'єктів політики. Вона, можливо, не завжди помітна, не скрізь виходить на передній план, проте, постійно присутня і проявляється з різним ступенем активності. Тому помітити саме цю сто­рону політичного процесу часто досить складно, тим біль­ше, якимось чином виміряти, «обчислити», виразити в конкретних кількісних показниках. Але враховувати пси­хологічні чинники політики вкрай важливо.

З давніх давен політики, історики, філософи досліджу­вали проблеми впливу психологічних факторів на полі­тичні процеси. Так, Аристотель, наприклад, вказував на важливість таких політико-психологічних компонентів як традиції, настрої, прагнення, настанови в процесі ана­лізу масових народних виступів у Стародавній Греції.

Відомий мислитель епохи Відродження Н. Макіавеллі зазначав: для того щоб ефективно управляти державою, правитель повинен не лише знати головні стимули людсь­кої діяльності, але і смаки, уподобання, потаємні бажання людей, їх нахили. Лише так, вважав він, можна панувати над суспільством. У праці «Правитель» автор описує політико-психологічні феномени державної політики за різних часів, що здійснювалися різними правителями.

Істотну роль традицій, ментальності народів у політич­них процесах відзначали й інші дослідники історії, теорії політики, соціології. Зокрема, на думку М. Вебера, певні релігійно-соціологічні і релігійно-психологічні феномени, а саме - протестантська етика й індивідуалізм - були чи не найважливішими передумовами становлення та роз­витку європейської капіталістичної економіки і, як наслі­док, демократичної політичної системи.

Таблиця 4.1.