4. Гетьман Пилип Орлик. Конституція 1710 року - видатна пам'ятка суспільно-політичної думки

України XVIII століття '

Народився в Косугі недалеко від Вільнюса (Литва). Походив з литовсько-чеського роду. Учився в єзуїтському колегіумі у Вільнюсі, а в 1694 р. закінчив Києво-Могилянську колегію, у 1698—-1700 рр. — працював писарем у канцелярії Київського митрополита. У 1700—1706 рр. — старший військовий канцелярист, згодом регент (управитель) у справах Генеральної Військової Канцелярії. З 1706 р. — генеральний писар, найближчий радник гетьмана І. Мазепи. З 1708—1709 рр. разом зтетьманом намагався створити за участю східноєвропейських держав і Швеції антимосковську коаліцію. Поразка шведських військ у Полтавській битві 1709 Р- змусила Орлика емігрувати разом з Мазепою й частиною козацької старшими. На козацькій раді 6{16) квітня 17І0 р. Орлик був обраний гетьманом і визнаний шведським королем і турецьким султаном. Прагнучи добитися звільнення України з-під московської влади» Орлик уклав союзний договір зі Швецією (10.05.1710 р.) і Кримським ханством (23.01.1711 р ). 8 листопада 1710 р. Туреччина оголосила війну Росії. Навесні 1711 р. гетьман на чолі 16-тисячного козацького війська за підтримкою татарської орди почав наступ на Правобережну Україну. Правобережні полки визнали владу Орлика та перейшли на його бік. Гетьман Лівобережної України І. Скоропадський відправив проти полків Орлика військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, що було розбите в бою під Лисянкою. На­прикінці березня війська Орлика й татар підійшли до Білої Церкви й осадили її, Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснила спустошливий похід до Слобідської України. Розоривши ряд міст, татари поспішно відступили перед наступаючими царськими військами. Розбій татар — союзників Орлика — підірвав його авторитет серед українського населення. У травні 1711 р. почався наступ російських військ під командуванням Б. Шереметьєва. Війська Орлика І татарські загони були змушені відступити. Однак у липні 1711 р. армія Петра І буЛа оточена турецькими військами на р. Прут. 12 липня 1711 р. поблизу Ясс між Росією й Туреччиною був укладений Прутський мирний договір. Протягом 1711 — 1714 рр. Орлик намагава* організувати нову антиросійську коаліцію, але безуспішно. У 1714 р. він з частиною старшини за запрошенням Карла XII переїхав до Швеції, у 1720 р. жив у Німеччині, а згодом — у Франції. У 1722 Р- змушений був перебратися на територію Османської імперії, де на вимогу турецького уряду оселився в Салоніках (Греція). З 1734 р. жив у Буджаці, пізніше в Молдавії. Добивався підтримки різних європейських держав (Франції, Англії,’ німецьких держав, Польщі, Ватикану), неодноразово піднімав питання про іноземну допомогу в справі відновлення української Державності. Намагався ссрормувати власні військові сили й залучити до боротьби проти Російської імперії^- Запорожжя. Помер в Яссах 26 травня 1742 р.

5 квітня 1710 р. прихильники покійного гетьмана Мазепи обрали на козацькій раді біля міста Бендери новим гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика. Між Орликом і старшиною був укладений особливий договір, що офіційно іменувався «Угодою й основним положенням прав І вольностей, що належать Війську Запорізькому» Його розглядають як «Конституцію України» (інші назви — «Конституція Пилипа Орлика», «Бендерська конституція»). Спрямований на політичне та церковне відокремленняУкраїни Росії, дотримуючись неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цей до^егії''вносить суттєві корективи 1' в модель державної структури, і в пріоритети соціальної політики. У Конституції наголошувалося на обмеженні самовладдя гетьмана через посилення впливу на внутрішню та зовнішню політику членів загальної Ради, у підвищенні ролі військового генерального суду, який позбавляв гетьмана права «карати своєю приватною помстою та владою», у чіткому розмежуванні військового скарбу і особистих фінансів гетьмана та ін. За оцінками фахівців, гетьману відводилася ролі», рівнозначна сучасній' "президентській. Створювався своєрідний козацький парламент — загальна Рада. До складу цього представницького політичного органу мали входити ВСя старшина (генёральна'ПЬЛКОва, сотники), делегати Запорозької Січі та представники від полків. Характерно, що загальна Рада Шла бути не формальним, а робочим органом. З цією метою планувалося її збирати тричі гіа рК^ІЛ— на Різдво Христове, Воскресіння Христове та Покрову . , ПреСбЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

Передбачалося повернення Запорозькій Оічі традиційних вольностей і прав, гетьман зобов'язувався «чинити всіляку пЬійіЧ'Запорозькому Низовому військуят. <

Орлйк у проекті конституції підтвердив права та привілеї, свого часу надані Києву та іншим українським містам (збереження за ними прав на власне самоврядування, що базувалося на Магдебурзькому праві). ' > *^г- •• -'оо еі .\-л' ■

Одним із основних елементів БенДерської конституції є помітне обмеження соціальної експлуатації. , Суть своєї соціалІНЬї ґіЬЛітикЙ гетьмай* висловив так: «Щоб людям військовим і. посполитим зайві не . чинилися утяження, наклаДи, пригнічення^чга^мздирства,;через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч ' ^ч,. іти і в закордонних державах шукати спокійнішого;.легшого^ кориснішого собі мешкання». З цією метою П. Орлик планував ревізію захоплених старшиною земель, відміняв обтяжливі для народу оренди, відкупи, ярмаркові ПОДЙткіі, військові постої та ін. .. .н . ,

Бендерська конституція мала на меті консолідацію українського суспільства. Єдиний, недемократичний пункт цього документа, який стверджував виняткові права: православ'я ;в Україні, також був спрямований На ідею суспільної єдності. Отже, Конституція П. Орлика, створена на основі узагальнення попереднього історичного досвіду, була спробою сформувати надійне соціальне підґрунтя для реалізації національно-державницьких планів. . ■, ,