24. Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови

     Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земель­но-господарського устрою з дотриманням державних стан­дартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

 

    Землі житлової та громадської забудови відповідно до ці­льового призначення цієї категорії земельного фонду викори­стовуються власниками земельних ділянок і землекористува­чами насамперед для спорудження та експлуатації житлових, культурно-побутових та інших будівель і споруд. Суб'єктами права власності або користування (оренди) на землях житло­вої та громадської забудови виступають юридичні особи і громадяни.

    Громадянами земельні ділянки можуть використовуватися для будівництва та обслуговування жилого будинку, госпо­дарських будівель і гаражного будівництва. Земельні ділянки використовуються також юридичними особами: житлово-бу­дівельними (житловими) і гаражно-будівельними кооперати­вами для житлового та гаражного будівництва і підприємст­вами, установами і організаціями для управління багатоквар­тирними жилими будинками.

     Порядок використання зазначених земельних ділянок здійс­нюється на підставі Закону України «Про основи містобуду­вання», Закону України «Про планування і забудову терито­рій», Правил забудови населених пунктів, Державних будіве­льних норм ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» тощо.

    Під містобудуванням (містобудівною діяльністю) розумі­ється цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організа­цій, громадян, об'єднань громадян зі створення та підтриман­ня повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будів­ництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єк­тів, реконструкцію історичних населених пунктів при збере­женні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інже­нерної та транспортної інфраструктури.

     Використання земельних ділянок для забудови здійсню­ється відповідно до містобудівної документації. Містобудівна документація являє собою затверджені текстові та графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій. Вона є основою для: вирішення пи­тань раціонального використання територій, регулювання роз­селення; підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встанов­лення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівни­цтва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ре­монту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб. До містобудівної документації належать: генеральний план населеного пункту, схема планування території, детальний план території тощо.

    Генеральний план населеного пункту визначає принципові питання розвитку, планування, забудови та іншого викорис­тання території населеного пункту, а саме: потреби в терито­ріях для забудови та іншого використання; потреби у зміні меж населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання території; межі функціонування зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови те­риторій; планувальну структуру та просторову композицію забудови населеного пункту, основні фактори його формуван­ня, містобудівні заходи щодо поліпшення екологічного і са­нітарно-гігієнічного стану; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання тощо.

     Схема планування території визначає потреби у зміні меж населених пунктів, потреби в територіях для містобудівних потреб; зонування територій для забудови та іншого викорис­тання; планувальну структуру території, а також інші питан­ня, визначені державними будівельними нормами. Схемами планування територій на місцевому рівні може визначатися доцільність розроблення генеральних планів окремих населе­них пунктів.

     Детальний план території розробляється згідно з генераль­ші м планом населеного пункту для окремих районів, мік­рорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої за­будови населених пунктів. Цим планом визначається роз­ташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; роз­ташування окремих земельних ділянок та об'єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, по­верховість, інші параметри забудови; розташування інженер­ії о-транспортної інфраструктури; принципи формування ар­хітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, назначені державними будівельними нормами.

     Використання земельних ділянок для потреб, які не пов'я­зці І і з їх забудовою, здійснюється відповідно до плану земель­но-господарського устрою населеного пункту. Він розробляєть­ся для міст і селищ, затверджується відповідною місцевою радою і використовується для обґрунтування, розробки і по­дальшої реалізації на землях населеного пункту необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів щодо освоєння, поліпшення якості земель, їх раціонального вико­ристання, охорони та захисту від руйнівних процесів тощо. План земельно-господарського устрою населеного пункту є обов'язковим для виконання органами державного управлін­ня, місцевого самоврядування, а також підприємствами, ус­тановами, організаціями і громадянами.

      Державні стандарти, норми і правила встановлюють комп­лекс! якісних та кількісних показників і вимог, які регла­ментують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, при­родно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища. Державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання тери­торій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобуду­вання та архітектури, іншими центральними органами вико­навчої влади в порядку, визначеному законом.

     При використанні земель житлової та громадської забудо­ви необхідно дотримуватися регіональних і місцевих правил забудови. Регіональні правила забудови — нормативно-право­вий акт, яким встановлюється загальний для територій і на­селених пунктів області, АР Крим (крім міст Києва та Севас­тополя, міст республіканського значення АР Крим, міст обла­сного значення) порядок планування, забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок. Зазна­чені акти розробляються і затверджуються на основі типових регіональних правил забудови. Місцеві правила забудови — нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок пла­нування, забудови та іншого використання територій, окре­мих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання тери­торій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

     Надання земельних ділянок для забудови здійснюється за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною служ­бою. Це зумовлено необхідністю враховувати при плануванні та забудові населених пунктів норми санітарного законодав­ства, яке вимагає у процесі цієї діяльності створювати най­більш сприятливі умови для життя, а також для збереження і зміцнення здоров'я громадян¹.

      Надані в користування або у власність земельні ділянки для забудови повинні використовуватися лише для відповід­них цілей — здійснення різних видів будівництва і подальшо­го обслуговування будівель і споруд.