Культура україни в роки війни

Галузь культури

В умовах фашистської окупації

В евакуації і на звільнених територіях

Освіта

— народна школа

Не маючи бажання відвідувати зруйновані війною шкільні приміщення, німці пішли лише на відкриття початкових і професійних шкіл, зайняття в яких почалися у 1942 р. по складених німецькими чиновниками програмами.

Налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців ускладнювало:

• відсутність наочних посібників, підручників шкільного обладнання;

• зруйновані шкільні приміщення;

• вчителя воювали на фронтах;

• повне охоплення дітей шкільного віку було неможливо (сироти, напівсироти; працюючі) — менше ¹/₃ (1944).

— вища освіта

Ряд вузів, відкритих у перші місяці окупації, відразу ж припинили свою роботу через заборону навчання в них.

Вузи України припинили свою роботу і були евакуйовані у глибинні райони СРСР, де понад 70 з них продовжувати готувати спеціалістів.

На жовтень 1944 р., коли нацисти були витиснуті з України, відновили свою роботу 113 вузів.

Наука

Спроба поновити діяльність Української академії наук зазнала невдачі; десятки вчених стали жертвами голоду, холоду, окупаційного терору.

У східні райони СРСР виїхало майже 400 академіків, членів-кореспондентів і наукових співробітників; більшість установ — в Уфі; діяльність спрямована на допомогу фронту й тилу:

• інститут електрозварювання Є.Патона налагодив автоматичне дугове автоматичне зварювання корпусів Т-34 під флюсом;

• нові методи виплавки броньованих сталей (вчені на чолі з М.Доброхотовим);

• висококалорійний терміт (колектив ФТІ), нові торпеди, радіолокатор і автоматична пеленгація, апарат для знищення морських мін;

• самовіддана робота лікарів на чолі з М.Стражеско, В.Філатовим, Р.Кавецьким, О.Палладіним, О.Богомольцем (на 7 % знизилася смертність серед поранених).

Література

Активна участь діячів мистецтва в русі Опору, як радянському так і УПА; О.Теліга і група письменників членів УПА готували альманах поезій „Литаври” (розстріляна у 1942 р. у Бабиному Яру).

Понад 300 членів Спілки радянських письменників пішли у Червону Армію, частина з них загинула; у тилу працювали видатні літератори (М.Бажан, П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, О.Корнійчук та ін.); діяльність агітаційної фронтової групи (А.Головко, С.Скляренко, А.Малишко, В.Сосюра, М.Стельмах та ін.).

Пробудження високопатріотичних настроїв в літературі та мистецтві.

Театр і кіно

Відкрито українські драматичні театри (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Станіслав), які ставили національну класичну спадщину, переважно історичного і побітового змісту.

Більшість акторів разом з театрами евакуювалися у радянський тил, але підтримували тісні зв’язки з фронтом — відряджено понад 100 бригад з відомими акторами (З.Гайдай, П.Вірський та ін.).

Створено кілька пропагандистських фільмів: «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь», «Партизанив степах України».

Трагічна доля кіноповісті О.Довженка «Україна в огні».

Засоби масової інформації

Видавалося понад 115 україномовних періодичних видань, багато з яких були речниками національно-визвольних сил, але з кінця 1941 р. різко посилився нагляд за ними, а три чверті площі газети змушені були віддавати матеріалам окупаційних властей.

Під час окупації щодня на Україну вели трансляції з Москви, а з поверненням влада відновила видання своїх газет, а разом і всю систему ідеологічної обробки населення.

Церковне

життя

Вплив окупаційних властей відчувався слабо; відкрито близько 2 тис. православних храмів.

Єдності в релігійно-церковному житті не було: напружені відносини між відновленої УАПЦ, на чолі з архієпископом Полікарпом (Сікорським) і Автономною православною церквою під керівництвом митрополита Олексія (Громадського), яка визнавала зверхність Московського патріархату.

З поверненням радянської влади УАПЦ було ліквідована.

Навесні 1945 р. під контролем Сталіна розпочалося винищення УГПЦ; було ув’язнено і загинуло багато церковних діячів (митрополит Й.Сліпий, єпископи Г,Комишин, Й.Коциловський та ін.).

Автокефалісти та греко-католики насильно наверталися в лоно російського православ’я.