Окупація україни військами Німеччини та її союзників

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Воєнна операція мала кодову назву план «Барбаросса». В його основу було покладено ідею «блискавичної війни» — «бліцкригу».

Україну передбачалося захопити вже у перші тижні війни. На Україну наступала група армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Рунштедта. Радянські війська були об’єднані у два фронти: Південно-Західний і Південний під командуванням генералів М.Кирпоноса та І.Тюленева.

Прикордонна битва (22 червня 1941 — початок липня)

Головні удари противника на Україні були спрямовані на південь та північ від Львова з метою оточення сил Південно-Західного фронту в районі міста. Радянському командуванню вдалося оперативно сконцентрувати значні сили в районі міст Луцьк—Рівне—Броди—Дубно й увести в бій механізовані частини, котрі стримували просування танкової групи ворога. З 23 по 29 червня в цьому районі розгорнулася найбільша танкова битва початкового періоду війни (взяли участь близько 2 тис. бойових машин). Плани противника було зірвано, однак надзвичайно дорогою ціною.

Головні бойовища велися на житомирському, київському, одеському, уманському напрямах. Перебуваючи у виключно складних умовах, радянські солдати та офіцери чинили запеклий опір загарбникам, але стримати подальший наступ ворога стримати не змогли. Німці легко проривали оборону та оточували частини Червоної Армії.

Причини поразок Червоної Армії:

○ Фактор несподіваності та краща підготовка вермахту до війни:

• помилка у визначенні дати нападу;

• досвід німців у веденні війни (двохрічний досвід бойових дій у Європі);

• своєчасна відмобілізованість збройних сил, що давало можливість вчасно вводити резерви;

• кращі якісні показники зброї;

• СРСР знаходився на стадії реорганізації, переозброєння й перепідготовки збройних сил.

○ Низький рівень підготовки радянського офіцерського корпусу — наслідок репресій та жорсткої централізації (напередодні війни було винищено 44 тис. військових).

○ Грубі прорахунки щодо головного удару й загальної стратегії в майбутній війні — передбачалося, що бойові дії будуть перенесені на «ворожу територію», ц агресор буде блискавично розгромлений ціною «малої крові», а війна перетвориться у «війну світового пролетаріату зі світовою буржуазією»:

• аеродроми, склади з боєприпасами й пальним, найбільш боєздатні частини, озброєні новою технікою, були розташовані близько самого кордону, а, відтак, були знищені або захоплені;

• відсутність чітких планів в обороні;

• руйнування укріп районів на старому кордоні, в той час, як нові ще не були зведені.

Заходи радянського керівництва щодо організації відсічі ворогові:

 створення надзвичайних органів влади — Ставка Верховного Головнокомандування й Державний комітет оборони (ДКО);

 введення воєнного стану;

 організація евакуації населення та підприємств;

 перебудова народного господарства на воєнний лад;

 мобілізація військовозобов’язаних, формування ополчення і мобілізація населення на будівництво оборонних споруд.

Найважливіші оборонні бої Червоної Армії

Битва за Київ (7 липня — 26 вересня)

Спроба сходу оволодіти Києвом провалилася. На деякий час Дніпро став лінією фронту, яку німецькі війська не змогли подолати. За таких обставин німецьке командування вирішило завдати комбінованого удару з півночі та півдня. 15 вересня танкові частини противника з’єдналися в районі с. Лохвиці на Полтавщині — армії Південно-Західного фронту загальною кількістю близько 665 тис. були оточені. Після 72 днів оборони столицю України було залишено. Виходячи з оточення, командування фронту на чолі з головнокомандуючим М.Кирпоносом загинули в бою.

Битва за Одесу (5 серпня — 16 жовтня 1941 р.)

В напрямку Одеси наступала 300 тис. румунська армія, яка в середині вересня оточила місто. Цілий місяць радянські війська відбивали атаки ворога. 16 жовтня була проведена операція по евакуації Одеського гарнізону. Оборона Одеси, що тривала 73 дні, закінчилася.

Битва з Севастополь (30 жовтня 1941 — 1 липня 1942 рр.)

Наприкінці жовтня становище на півдні України різко погіршилося. Захопивши укріплення на Перекопському перешийку, німецькі війська розгорнули наступ в глиб Криму. Приморська армія змушена була відступити до Севастополя, а 51-а армія на Керченський півострів. Героїчна оборона Севастополя тривала 250 днів. Ані чисельна превага, ані перевага в техніці не принесла фашистам бажаного результату. Тільки поразок 1942 р. стало можливим падіння міста-героя.

Поразки 1942 р.

У грудні 1941 р. гітлерівці зазнали першої в ході війни серйозної поразки під Москвою. Сталін вирішив тут же організувати наступ в Україні, що було грубою тактичною помилкою. Результатами цього стали розгром і оточення радянського десанту в Криму в ході проведення Керченсько-Феодосійської операції та «Харківської катастрофи». У полон потрапило 240 тис. військовослужбовців.

Перехопивши ініціативу, гітлерівці 28 червня 1942 р. розгорнули генеральний наступ на Воронізькому напрямі, наслідком якого став прорив оборони радянських військ. На кінець літа ворог вийшов до Головного Кавказького хребта й Сталінграду.

22 липня 1942 р. радянські війська залишили остатній населений пункт України м. Свердловськ Ворошиловградської області. Тринадцять місяців замість планових кількох тижнів витратив вермахт для захоплення України.