Культура і духовне життя у 60–80-х рр.

Історичні умови, що зумовили розвиток культури:

• н ауково-технічна революція;

• відродження неосталінізму, вжорсточення цензури, тиск на творчу й наукову інтелігенцію;

• зростання кризових явищ у суспільно-політичному житті;

Духовна атмосфера характеризується

• згортання ліберальних начал;

• ідеологізація науки і культури;

• насадження догматизму й парадності;

• розходження між словом і духом;

• ідеологічний диктант і контроль за «умами людей»;

• русифікація;

• посилення репресивної політики.

Освіта

Н ародна освіта

Позитивні тенденції

Негативні тенденції

пошук нових, більш перспективних методів навчання; перехід на більш сучасні шкільні програми, що включали нові дисципліни (кібернетика, генетика, суспільствознавство (філософія + політекономія);основи правничих знань); перехід до загальної середньої освіти (постанови ЦК КПРС і РМ СРСР (1972, 1973 рр.), закріплені в Конституції 1978 р.); закріплення шкіл за шефськими підприємствами й колгоспами (використання нових форм фінансування); створення МУВК.

стан постійного експериментування, а не експерименту; політизація шкільної освіти; школи, які отримали державне замовлення на переведення роботи на отримання середньої освіти, змушені були працювати без достатнього рівня матеріального забезпечення, за умов незадовільної поведінки учнів, що не бажали вчитися; відродження малоефективних заочних і вечірніх форм навчання, куди майже примусово відправляли всіх і у віці до 45 років, хто не мав середньої освіти; зниження якості навчання — обов’язковість середньої освіти вела до знецінення знань, «припискам» в їх оцінці, що принижувало гідність вчителя; русифікація.

С ередня спеціальна та вища школа

• високі темпи розвитку системи професійно-технічної освіти (розширилась з 1959 до 1980 р. у 1,3 рази, а контингент зріс більше ніж вдвічі), поява нових спеціальностей;

• перетворення сільськогосподарських технікумів у радгоспи-технікуми;

• збільшення загальної кількості ВУЗів, активна реконструкція й розширення навчальних корпусів;

• збільшення кількості студентів (до 1980 р. за 20 років вищу освіту на Україні отримали 2,5 млн. чол., підготовлено 3,8 млн. спеціалістів з населенням у 50,1 млн. чол., тобто кожний десятий);

• зниження якості освіти, хабарництво, кумівство, блат.

Русифікація України — важливий чинник придушення національної свідомості українства, а значить і його прагнення до політичного самовизначення.

• впровадження російської мови з дошкільних дитячих установ;

• звуження сфери функціонування української мови в школах України:

1978 р. — директива Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» («Брежнєвський циркуляр»).

1983 р. — таємна постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх і навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»).

1) чисельність україномовних шкіл у республіці зменшилася на 8,7 тис., (в Донецьку, де половина населення - українці, зникли взагалі, як і в Криму, де українців — 1/3);

2) всім тим, хто працював над поширенням російської мови в Україні надавалися спеціальні привілеї (надбавка у розмірі 15% зарплати);

3) право батькам, діти яких навчаються в російськомовних школах республіки, звільнення від вивчення української мови і літератури «за станом здоров’я».

• зросійщення більшої частини вищих навчальних закладів на Україні (більша частина спеціалістів з вищою освітою — російськомовні);

• зменшення книжкової продукції на українській мові (60-і рр. — 60% на українській мові, 1990р. —20%);

• звуження вживання укр. мови партійним керівництвом (В.Щербицький спілкувався майже російською);

• економічне заохочення переселення українців на Схід на малозаселенні землі, а до України — росіян (з 1959 по 1970 р. численність українського населення збільшилась лише на 10%, а російського — на 30%);

Стан науки

Не дивлячись на зусилля, які докладала партія, ефективність роботи вчених була низькою:

• відсутність зв’язків із Заходом, неможливість використання його здобутків;

• великий розрив між розробкою і впровадженням наукових досягнень, між наукою і виробництвом;

• постійне некомпетентне втручання радянського керівництва, ідеологічний диктант, відсутність творчої атмосфери, особливо у гуманітарних науках;

• найкращі наукові кадри працювали на «оборонку»;

• периферійний характер української науки.

Центр — АН УРСР ( 70 тис. вчених) з 1962 р. очолив Б.Патон.

Досягнення вчених України.

Здобутки	Діяч (особа чи колектив)
Розробки в галузі порошкової металургії	Інститут проблем матеріалознавства (перший директор — академік І.Францевич
В умовах космічного вакууму і невагомості в перше в світі здійснено зварювання алюмінію, титану і нержавіючої сталі (1969 р.)	Вчені інституту електрозварювання
Нові сорти пшениці, цукрового буряку, високоврожайних гібридних сортів кукурудзи, соняшника.	Колектив Миронівського НДІ під керівництвом академіка В.Ремесла
26-ти томна «Історія міст і сіл України»	В підготовці приймали участь понад сто тисяч чоловіків.
Багатотомна «Історія Української РСР» ( 1979)	Колектив вчених інституту Історії АН УРСР

Українська література у 60–80-ті рр.

Здобутки	Втрати
Патріархи радянської літератури О.Корнійчук, М.Бажан, Ю.Смолич і багато інших письменників старшого покоління продовжували свою творчу діяльність на позиціях радянського «соціалістичного реалізму».	Численна група пристосуванців-епігонів, що працювали на замовлення верхів, створювали перекручені, далекі від дійсності образи.
Роман О.Гончара «Собор», у якому він вперше звернувся до художнього аналізу глибинних деформацій суспільного життя України.	У 1968 р. за ініціативою I-го секретаря Дніпровського обкому партії була розгорнута цькування роману.
Роман Р. Іванчука «Мальви» з його українським варіантом манкуртизму — яничарством, наповнений ідеєю неможливістю знищити національну культуру, розуміння безсмертя укр. народу.	Зазнав критики й, фактично, вилучений з обігу.
Роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», збірка віршів «Над берегами вільної ріки».	Криза у творчості — 16 років розділяли два поетичних збірника; 6 років «Марусю Чурай» не бралося друкувати жодне видавництво; зняті з виробництва вже прийняті до друку збірки «Зоряний інтеграл» і «Княжа гора».
Вільнолюбиві художні твори В.Дрозда («Мертва зона»), Є.Гуцала («Південний комфорт»), Р.Федоріва, І.Чандея, І.Білика, І.Драча («Корінь і крона»), М.Вінграновським (ліричний збірник «На срібному березі”), П.Скунца («Розп’яття»), Д.Павличка («Таємниця твого обличчя»), В.Коротича («Перевтілення»).	Ідеологічний диктант у літературі. Десятки талановитих письменників, поетів, журналістів були запідозрені у «націоналізмі» й «антирадянщині» й позбавлені можливості публікуватися; І.Дзюба, Н.Лукаш, В.Некрасов були виключені з складу Союзу письменників України.
	Смерть (1985) в одному з мордовських таборів видатного поета України В.Стуса
	Каторги й тюрми підірвали здоров’я одного з кращих літературних критиків 60-х рр. — І.Світличного.

Мистецтво 60–80-ті роки.

Галузь	Діячі та їх внесок
Пісенне	Серії пісень П.Майбороди, О.Білаша, В.Івасюка («Червона рута», «Водограй»). Заслужений державний хор ім. Г.Верьовки, академічна хорова капела «Думка». С.Ротару
Танцювальне	Заслужений ансамбль танцю УРСР ім. П.Вірського.
Оперне	Фурорна участь оперного театру України на Вестбаденському фестивалі. Виконавці оперних партій Є.Мирошниченко, Г.Ципола, М.Стеф’юк, Д.Гнатюк, А.Солов’яненко, А.Мокренко, К.Огневий.
Кіно	Формування неповторного напрямку кіномистецтва — українське поетичне кіно, основу якого складали кінокартини «Камінний хрест» (Л.Осики), «Криниця для спраглих» (Ю.Іллєнко, сценарій І.Драча), «Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон ХХ» (І.Миколайчук), «Тіні забутих предків» (С.Параджанов). Діяли три кіностудії Київська ім. О.Довженка, Одеська, Ялтинська.
Скульптура	Споруджено більш 500 пам’ятників Леніну, монумент у центрі Києва на честь Жовтня з фігурою Леніна у центральному ракурсі, бронзовий бюст Л.Брежнєву в Дніпродзержинську. Пам’ятники Л.Українки в Києві і Т.Шевченко у Москві, «Стіна скорботи» на Байковому кладовищі в Києві. І.Гончар (пам’ятники М.Горькому в Ялті, Т.Шевченкові в Яготині, народній художниці К.Білокур в с. Богданівка на Київщині.)
Живопис	Полотна М.Дерегуса, В.Чеканюка, Т.Яблонської, В.Шатоліна, М.Серветника, А.Ерделі, Ф.Манойла, Й.Кошая та ін.

Загальна соціально-економічна і політична криза в суспільстві справила негативний вплив на розвиток культури. В умовах русифікації, що постійно зростає, й наступу центру на національну культуру постало питання про існування українського народу, який волею центру трансформувався у «радянський народ». Кращі представники української літератури і мистецтва всі сили віддавали боротьбі з цією загрозливою перспективою.

Суспільно-політичне життя України у 80-х рр.

Зміни партійно-державного керівництва після смерті Л.І.Брежнєва:

Листопад 1982 р. — обрання Генеральним секретарем ЦК КПРС Ю.В.Андропова, який визнав, що радянське суспільство не позбавлено суперечностей, а СРСР відстає від Заходу з ряду важливих напрямів нтп; намагаючись існуючий порядок, радянське керівництво діяло старими адміністративними методами:

• боротьба з порушниками партійної етики, з корупцією;

• укріплення дисципліни на виробництві, наведення порядку в організації праці, які на практиці перетворилися у компанію з порушенням конституційних норм і прав людини.

Наслідки: підвищення темпів економічного росту.

Лютий 1984 р. – обрання Генеральним секретарем ЦК КПРС К.У.Черненка:

• згортання процесів розпочатих Ю.Андроповим, посилення консервативних процесів — «мінізастой».

Наслідки: темпи промислового розвитку знову почали уповільнюватися.

Березень 1985 р. — обрання Генеральним секретарем ЦК КПРС М.С.Горбачова.

Листопад 1981 р. — вперше за довгий час радянської влади на посаду голови Президії ВР УРСР обрана жінка — В.С.Шевченко.

Початок перебудови.

Відправним пунктом останнього періоду в історії СРСР став квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС, на якому новий генсек проголосив курс на «прискорення».

«Прискорення» — програма розвитку, спрямована на форсування соціально-економічного розвитку СРСР шляхом широкого використання досягнень НТР, удосконалення планування й укріплення дисципліни.

«Перебудова» ( на Пленумі) — поліпшення управління господарством;

( з часом) — оновлення, модернізація усіх сфер життя, очищення соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому гуманного вигляду з “із людським обличчям”.

Спроби розв’язання соціальних проблем.

• XXVII з’їздом КПРС (лютий—березень 1986 р. — підтвердження курсу на «прискорення», який прийняв «Основні напрями економічного і соціального розвитку СРСР на 1986—1990 рр. і на період до 2000 р.», які позначили конкретні завдання; прийняття “нової редакції” програми партії;

XXVII з’їзд КПУ, який відбувся напередодні (лютий 1986 р.), затвердив проекти цих документів;

Особливості рішень цих з’їздів:

1) передбачені у них рубежі досягнути було неможливо;

2) нічого принципового нового в економічному становище України вони не вносили.

• Прийняття ряду утопічних програм:

  • постанова ЦК КПРС «Про основні напрямки розв’язання житлової проблеми» (квітень 1986 р.);

  • «Комплексна програма розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986—2000 рр.» ( фактичне доповнення до Продовольчої програми);

  • антиалкогольна компанія ( постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками», червень 1985 р.).

Ціна:

1. державна казна України не добрала близько 10 млрд. крб;

2. вирубані десятки тисяч га виноградників, садових насаджень, закриті виноробні виробництва;

3. розповсюдження токсикоманії й наркоманії;

4. збільшення самогоноваріння – з прилавків зникає цукор;

5. масовий психоз у суспільстві.

Спроби оздоровлення суспільно-політичного життя.

Початком нового (другого) етапу Перебудови стали рішення січневого (1987 р.). Пленуму ЦК КПРС на якому:

1. вперше партія взяла на себе відповідальність за деформацію суспільства;

2. зроблено крок до розуміння глибинних причин кризи: з’явився термін «механізм гальмування».

Наслідки:

• почалося звільнення політв’язнів;

• оновлення апарату, очищення від корумпованих елементів і найконсервативніших представників застійних часів (січень—березень 1987 р.— звільнено перших секретарів Ворошиловградського, Дніпропетровського, Львівського обкомів; липень 1987 р. — за власним бажанням пішов голова РМ О.Ляшко, замінено 5 його заступників, 7 міністрів).

• почалися спроби демократизації виборчої системи (12 березня 1987 р. — рішення Президії ВР УРСР про проведення виборів у місцеві ради на альтернативній основі);

• почали формувати адміністрацію на конкурсній основі (започатковано виборні засади в управлінні промисловими підприємствами: з січня 1986 до початку 1988 за таким принципом обрано 2 тис. директорів);

• переосмислення історичного минулого:

• публікація історичних матеріалів, які розкривали «білі плями» радянської історії («Огоньок», «Правдинські п’ятниці»);

• визначення М.Горбачовим на жовтневому пленумі ЦК КПРС (1987) суспільства, побудованого в СРСР, як «деформованого соціалізму», а у лютому 1988 р. Горбачов проголошує відмову «від догматичної, бюрократичної спадщини».

Падіння авторитету КПУ

Перебудова, яка розпочалася в СРСР на Україні знаходила лише слабкі відгуки — «період спокою».

Причини того, що КПУ, яка налічувала у своїх лавах понад 3 млн. членів, сконцентрувавши весь (майже) інтелектуальний потенціал республіки, не змогла не тільки очолили реформаційні процеси, а навіть всіляко гальмувала їх:

1. історично всі спроби КПУ вирішувати самостійно проблеми України, розглядалися як націоналізм і безпощадно присікались;

2. за уставом КПРС розробка теоретичних і загальнополітичних питань було прерогативою тільки ЦК і ПБ КПРС;

3. протягом десятиліть у партійно-державного апарату виробився своєрідний периферійний тип мислення — «провінціалізм» ( нездатність мислити широко й масштабно);

4. консерватизм управлінських кіл на чолі з В.Щербицьким.

н ездатність КПУ вирішити найгостріші питання життя республіки:

• економічна катастрофа, апофізом якої стала Чорнобильська трагедія (26 квітня 1986 року)

• національне відродження.

падіння авторитету КПУ