I Континентальный конгресс

В сентябре 1774 г. в Филадельфии собрался I Континентальный конгресс представителей всех колоний, за исключением Джорджии, делегация которой была задержана губернатором. Большинство членов конгресса принадлежало к числу сторонников мирного разрешения конфликта, предлагавших возмещение убытков Ост-Индской компании и сохранение американских колоний в составе Британской империи на условиях передачи колониям права налогообложения.

Но на конгрессе было и влиятельное левое меньшинство во главе с С. Адамсом, П. Генри, К. Гадсденом. Это были сторонники немедленных наступательных действий против британских войск до того, как они получат подкрепления. Левому крылу удалось провести предложенную Дж. Уорреном резолюцию о неподчинении британским приказам, о бойкоте английских товаров и начале военных приготовлений.

Конгресс учредил Континентальную ассоциацию, которой было поручено принять меры к прекращению английского экспорта и импорта и приостановлению работорговли. Успехом левого крыла явилась передача контроля за исполнением решений ассоциации от законодательных собраний избираемым в каждом округе народным комитетам, именовавшимся чаще всего «Комитетами безопасности». Под их эффективным контролем торговля с Англией за один 1775 г. сократилась с 2500 тыс. ф. ст. до 200 тыс, ф. ст. Конгресс обратился к королю с жалобой на притеснение колоний; одновременно он принял обращение к народу 13 колоний, к народам Англии и Канады.

5) Війна за незалежність Північно-Американських колоній Начало войны за Независимость

Зимой 1774/75 г. в колониях стали стихийно возникать вооруженные отряды, участники которых называли себя «людьми минуты» или «парнями свободы». Они сами избирали из своей среды командиров, доставали оружие, вели неустанное наблюдение за действиями британских войск.

Возглавляемая гравером Полем Ри-вери разведка успела предупредить С. Адамса и Дж. Хэнкока о грозящем им аресте. Прискакав ночью в Лексинг- тон, Ривери успел также предупредить «людей минуты» о предстоящем захвате британцами складов оружия. Прибывший туда утром отряд английских солдат был встречен партизанами в полной боевой готовности.

Собрание горожан накануне войны за Независимость. Гравюра 1795 г.

В первых сражениях у Лексингтона и Конкорда 19 апреля 1775 г. английские войска столкнулись с тактикой рассыпного строя. Партизаны метко стреляли из-за деревьев и строений и оставались сами неуязвимыми; англичане потеряли треть своих солдат. Эти события послужили сигналом к повсеместному захвату оружия народом. Восстание против Британии началось.

II Континентальный конгресс

10 мая 1775 г. собрался II Континентальный конгресс. Он констатировал состояние войны с Англией и 15 июня принял решение об организации армии. Во главе ее был поставлен Джордж Вашингтон, богатый виргинский плантатор. Талантливый полководец и выдающийся политический деятель, он завоевал популярность среди широких масс народа своей последовательной борьбой за независимость колоний. Его избрание должно было символизировать единство северных и южных колоний в борьбе против общего врага.

Конгресс не поспевал за быстро развертывающимися событиями. В это время 20-тысячная армия «людей минуты» и колониальной милиции, назвавшая себя «лагерем свободы», уже окружила Бостон с находившейся в нем британской армией.

Битва при Лексингтоне. Гравюра А. Дулитла 1775 г.

Захватив одну из господствовавших над городом высот — Бэнкерсхилл, американцы в течение дня 17 июня отразили три ожесточенных атаки противника. Потеряв 450 убитыми и ранеными, они оставили Бэнкерсхилл лишь после того, как у них иссякли запасы пороха. Потери британцев составили тысячу солдат и офицеров. Победители не обольщались по поводу одержанного успеха. «Еще одна такая победа, — писала лондонская газета, — и не останется никого, чтобы принести известие домой».

В июле 1775 г., уже после Лексингтона и Бэнкерсхилла, правые элементы конгресса, возглавляемые Джоном Диккинсоном, предприняли новую попытку примирения, направив королю так называемую петицию оливковой ветви. Правительство Георга III ответило призывом к вооруженному подавлению «мятежников». Британским флотом был сожжен город Фольмаус (ныне Портленд) и в январе 1776 г. опустошены берега Виргинии у селения Крик Бридж.

Репрессии и жестокости, применяемые в колониях по приказам властей метрополии, способствовали росту среди масс не только антибританских, но и антимонархических настроений, поколебав сильную ранее веру в «доброго» короля Англии.

Прояснению революционного сознания масс немало способствовал появившийся в январе 1776 г. памфлет «Здравый смысл», принадлежавший перу Томаса Пэна, демократического деятеля, прибывшего в 1774 г. из Англии. Пэн звал народ колоний к оружию, к восстанию против правящих классов Британии и против монархии, «проклятой провидением и разумом». Ссылаясь на «естественные права» человека, памфлет Пэна призывал установить независимость колоний и создать в них демократический порядок, который сделал бы Северную Америку убежищем для страждущего под феодально-монархическим игом человечества.

Идеи независимости и демократии отвечали надеждам и чаяниям широких масс. Памфлет получил невиданное в Америке XVIII в. распространение. Он читался и перечитывался фермерами, ремесленниками, торговцами, партизанами и солдатами армии Вашингтона.

Битва при Бэнкерсхилле. Гравюра 1783 г.

Весной 1776 г. революционное крыло буржуазии одержало в конгрессе решительную победу. Был осуществлен ряд радикальных мероприятий, аннулированы ненавистные навигационные акты и открыты американские порты для кораблей всех стран. В целях борьбы против установленной британским флотом блокады колоний было принято решение о снаряжении каперских кораблей. Конгресс образовал секретный комитет внешних сношений, начавший поиски союзников в Европе среди врагов Англии и принявший меры к приобретению оружия и кораблей.

10 мая 1776 г. конгресс предложил всем колониям создать новые правительства взамен королевских чиновников. В ряде колоний это было уже сделано ранее. Всюду провозглашались независимые республики — штаты, происходила выработка конституций, уничтожавших привилегии земельной аристократии и отменявших избирательный земельный ценз. В конституции включались специальные пункты об отмене полуфеодальной фиксированной ренты и о ликвидации других элементов феодализма.

Важнейшим мероприятием буржуазной революции явилось решение конгресса о разоружении лоялистов и конфискации их собственности. Экспроприации подверглись земли короны, государственной англиканской церкви, крупные поместья бывших собственников колоний — Вильяма Пенна в Пенсильвании, лорда Балтимора в Мэриленде. В Мэне конфискации подверглось имение баронета Вильяма Пеппереля, раскинувшееся вдоль побережья на 30 миль, в Виргинии - имение лорда Ферфакса, достигавшее 6 млн. акров. В Нью-Йорке, помимо земель короны, было конфисковано 59 частных поместий на сумму в 3 млн. долларов; в Массачусетсе конфискации подверглась собственность 300 семей аристократии.

Титульный лист памфлета Томаса Пэна 'Здравый смысл'

На новом этапе развития революции расширилась деятельность комитетов «корреспонденции, безопасности, наблюдения». Эти комитеты поддерживали связь между колониями, вели антибританскую пропаганду, ведали призывом в милицию, снабжением оружием, разведкой. В их функции входило также осуществление революционного террора против лоялистов. Комитеты обычно осуществляли и конфискацию собственности последних. Для этого составлялись «черные списки» подозреваемых в государственной измене. В Массачусетсе на городских митингах каждый имел право назвать подозреваемого в пособничестве врагу. Если большинство поддерживало обвинение, такое лицо предавалось суду и высылалось, чаще всего в Англию, за собственный счет. Высланным запрещалось возвращение на родину под угрозой смерти. Смертная казнь ожидала также тех, чья измена была на суде неопровержимо доказана.

. Політичні причини війни за незалежність колоній

Колоністи Північної Америки спочатку не відрізнялися ні єдиними релігійними переконаннями, ні рівним соціальним статусом, ні однорідної національною основою. ⁷ Кожна колонія жила своїми інтересами, але в цілому, вони становили особливий світ американських колоній 18 століття - строкатий, рухливий, який переробляв ідеї старого світу і формував свої, нові запити, відмінні від Старого Світу.

На формування державного ладу Америки вплинула, природно, англійське політичної спадщину. В англійській системі керування існували 2 принципи:

1) обмеженість повноважень уряду і 2) представницька влада. ⁸ Англійський Білль про права 1689 року був так само дуже важливий для американських колоністів, він розмежовував права й обов'язки правителя і застосовувався до американських поселенців - вихідцям з Англії, в тій же мірі, що і до англійців. Однією з передумов американської революції послужило переконання колоністів в тому, що вони позбавлені основних прав, закладених у Білль ⁹ .

Колоніальні уряду так само заклали свої основи національної державності.

До 1640 року близько 25 тисяч людей були розкидані по більш ніж тисячомильний Східному узбережжю, причому зв'язок між поселеннями підтримувалася в основному через Англію, ні про яку глобальній системі комунікації не могло йти й мови, контакти підтримувалися в кращому випадку з найближчими сусідами. Інструкції колоніям від їх правителів в Англії надходили розпливчасті, суперечливі, а крім того надходили все рідше і рідше. Політична нестабільність заважала і фінансуванню колоній. Положення колоній в цей період було дуже непростим. Хитке становище короля 17 століття дозволяв навіть сумніватися в дійсності хартій, на підставі яких діяли колоністи. ¹⁰ Таким чином, колоністи багато в чому були перебували у стані відносної свободи, коли сподіватися можна було переважно на самих себе.

Практично всі американські колонії були засновані не англійським урядом, а торговими компаніями або приватними особами, яким давалися відповідні документи з правами на що-небудь. Під час колоніальної ери зовнішні документи - хартії (charters) і патенти (patents), написані в Англії для колоністів, виконували конституційні функції. Хартії, хоча і написані в Англії, дозволяли колоністам і навіть підштовхували їх до створення місцевої влади в рамках хартії, легітимізували усіляку політичну активність ¹¹ .

Протягом кількох десятиліть ізольовані спільноти, розкидані по американському континенту, розвинули історично важливу політичну ідею - ідею письмовій конституції, укладеної в єдиному документі, прийнятої з прямої згоди громадян.

Спочатку в американських конституційних документах мало місце лише неповний опис найпростіших політичних інститутів. Поступово такий опис стало більшим, деталізований і повним і в кінцевому підсумку стало включати все, що ми асоціюємо з конституцією - визначення джерела державної влади (суверенітету), розподіл державної влади між інститутами, визначення меж державної влади.

Перші конституції штатів займають дуже важливе місце в розвитку американського конституціоналізму. Вони з'явилися кульмінацією тривалого процесу створення конституційних документів в Америці. До літа 1787 батьки-засновники США, багато з яких брали участь у написанні конституцій штатів, могли спиратися на досвід створення і опису політичних інститутів і могли оцінити практичний ефект подібних інститутів ¹² .

Розглянемо, які соціальні кола формували політичну культуру колоній.

В Америці виборчим правом користувалися від 50 до 75% дорослих білих чоловіків, у свою чергу складали близько 20% американського населення (решта були діти, жінки, раби). Володіння земельною власністю (або довгострокова оренда) залишалися головним критерієм надання виборчого права в Північній Америці протягом усього колоніального періоду. Поряд з майном іншим найважливішим атрибутом гідного кандидата в депутати вважалася освіченість. Вона знову-таки була безпосередньо пов'язана з матеріальним становищем, бо освіту в Північній Америці коштувало дорого. В Америці цим принципом слідували багаті сім'ї. Особливо престижним була участь у колоніальних радах. Списки колоніальних рад у 18 ст. на 90% складалися з прізвищ "перших сімей" Америки ¹³ .

Асамблеї, нижні палати законодавчих зборів, були більш демократичні. Крім багатих землевласників з "перших сімей" в них засідали також купці, адвокати, середні земельні власники. Але і вони в своїй більшості входили в американський верхній клас. Соціально-політична поведінка верхнього класу Америки, в тому числі тієї його частини, яку можна віднести до політичної еліти, зазнало серйозну зміну в 1760-1770-х рр.. У цей період провінційна еліта втягується в широкий демократичний рух, основну масу якого становили середній і нижній класи, більше того, стає його політичним і ідейним лідером. В результаті відбулася політична "змичка" трьох американських класів, але політична й ідейна лідерство належало по перевазі вихідцям з провінційної еліти.

З 1760-х рр.. Великобританія фактично стала правити в Північній Америці на кшталт абсолютної монархії, намагаючись насаджувати режим, притаманний феодальним суспільствам ¹⁴ . Американці були вражені й обурені спробою створення в них нового абсолютизму. Почалися політичні хвилювання і виступи проти Великобританії, а їхнім ідеологічним прапором стали антиабсолютистських і антифеодальні доктрини Просвітництва, які пропагували саме ті ідеали, які мали намір відстояти американці.

Тлумачення ідей Просвітництва стосовно власної ситуації американці 18 століття почерпнули з творів французьких просвітителів Монтеск'є і Руссо.

Суспільство опинилося в центрі уваги найвідомішою роботи Руссо - "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762). Руссо пише, що люди досягли такої межі, коли вони змушені об'єднатися. Завдання людей, які прагнули до об'єднання, як вказує Руссо: "Знайти таку форму асоціації, яка захищає і захищає усією загальною силою особистість і майно кожного з членів асоціації, і завдяки якій кожен, з'єднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі і залишається так само вільним, як і раніше ". Відшукавши потрібну їм форму асоціації, люди укладають Суспільний договір. Так виходить нова держава.

На відміну від загальних міркувань Руссо, Монтеск'є створив першу розгорнуту політичну доктрину в ідеології просвітництва, підкріплюючи її історичними та правовими фактами. У своїх дослідженнях він прагнув виявити закони історії ¹⁵ . На його думку, держава й закони з'являються внаслідок війн. Закономірності суспільного життя Монтеск'є розкриває через поняття загального духу нації (звідси назва його головної праці) ¹⁶ .

Намагаючись встановити співвідношення між фізичними причинами, визначальними політичне життя, Монтеск'є помічав, що закони дуже тісно пов'язані з тими способами, якими різні народи добувають собі засоби до життя. Провідну роль серед фізичних причин Монтеск'є відводив географічним факторам. Сама постановка питання про значення географічного середовища у житті суспільства була плідною, бо орієнтувала політичну думку на виявлення об'єктивних причин держави і права ¹⁷ .

Розвиваючи вчення Локка, Монтеск'є виділяє в державі законодавчу, виконавчу і судову влади. Зосередження всієї повноти влади в руках однієї особи, установи чи стану неминуче веде до зловживань і сваволі. Потрібен такий порядок, указував Монтеск'є, при якому "одна влада зупиняє іншу" ¹⁸ . Вчення Монтеск'є про поділ влади мало значною новизною в порівнянні з попередніми концепціями. Ідеологічно теорія поділу влади була спрямована проти королівського абсолютизму й служила обгрунтуванню компромісу буржуазії і дворянства. ¹⁹

Отже, в освічених американців (а такою була політична еліта США) були теоретичні праці великих мислителів минулого і сьогодення, що дозволяють оперувати запропонованими рекомендаціями згідно американської ситуації.

У антиколоніальний рух у Північній Америці можна виділити три етапи: помірний, радикальний і революційний. Зміна етапів і течій супроводжувалася оновленням американської політичної ідеології.

Найяскравішим представником помірного етапу і течії антиколоніального руху був массачусетец Джеймс Отіс. Отіс доводив, що знамениті англійські Білль про права і Хабеас корпус акт, що гарантували недоторканість особи, власності і житла, в рівній мірі поширюються і на американців. Над волею монарха і парламенту він підіймав не тільки англійську Конституцію, а й природне право: "Закон, що суперечить Конституції, недійсний; закон, що суперечить природному праву, також недійсний" ²⁰ .

Отіс звертався до природно-правового вчення, доповнював вже відомі теорії міркуваннями про природному рівність жителів метрополії і колоній:

"Формулюючи ідею природних прав колоністів, я вважаю доведеним той факт, що вони є людьми, спільними дітьми того ж Творця, що і їх брати з Великобританії. Природа наділила всіх рівністю і досконалої свободою, щоб діяти в межах закону, визначеного природою і розумом, і не залежати від волі, настрою, пристрасті чи примхи будь-яких інших людей ".

У своїх практичних рекомендаціях Отіс пропонував американцям боротися за представництво в британському парламенті, але ці його заклики не зустріли належної підтримки. Семюель Адамс, утвердився на рубежі 1760-1770-х рр.. на провідній позиції в патріотичному русі Массачусетсу, прямо вказував, що боротьба патріотів за депутатські місця в англійському законодавчому органі відводить їх на хибний шлях ²¹ .

З ідей Отіса американське патріотичний рух запозичило в першу чергу апеляцію до принципів англійської Конституції і природного права. Але з часом колоністи спробували спертися на власні хартії і стали вимагати наділення всю повноту законодавчої влади в Північній Америці провінційних асамблей. Так оформилася концепція гомруля - державного самоврядування північноамериканських провінцій, що стала головною в патріотичному русі на його радикальному етапі.

Повне обгрунтування концепції гомруля дав видатний американський просвітитель Б. Франклін, представник радикального руху. Його схема полягала в наступному: північноамериканські провінції, які Франклін почав називати державами, і Англія - ​​рівноправні і суверенні частини імперії; вища законодавча влада в них належить власним представницьким органам, відповідно асамблей і парламенту, при цьому парламент не має жодних переваг перед асамблеями і не в своєму розпорядженні ніяких правами в Новому Світі; зв'язок між двома політичними спільнотами здійснює король, причому влада його в обох частинах імперії в рівній мірі обмежується виборними органами; сховищем прав і свобод американців і англійців стають суспільні договори (у провінціях роль таких виконують хартії), схвалені представницькими зборами. Хартії та їх зміну, вказував Франклін, знаходяться поза сферою королівської влади: "Хартії священні, Поруште їх - і існуюча зв'язок імперії (королівська влада над нами) буде знищено" ²² .

Для Франкліна вірність англійської монарху випливала з переконання в необхідності зберегти Британську імперію. Заперечення влади короля аж до виникнення революційної ситуації в Північній Америці в середині 1770-х рр.. здавався блюзнірством будь-якого з радикальних патріотів.

Доктрина гомруля набувала все більш радикальне звучання в міру наближення Війни за незалежність. Радикальний рух все рідше посилалося і на англійську Конституцію, зате все частіше джерелом свобод і прав американців оголошувалися закони природи, що дозволяло проголошувати найсміливіші гасла, в тому числі права на укладення суспільного договору, опір тиранії, розрив з деспотичним урядом та інші.

Революційна доктрина була висловлена ​​вперше не американцем, а англійським радикалом Томасом Пейном, який прибув до Північної Америки в 1774 р. У січні 1776 р. в памфлеті "Здоровий глузд" він розвинув дві революційні доктрини: закінчену у всіх рисах концепцію утворення незалежної американської держави і концепцію республіканізму, що проголошувала курс на революційні внутрішньополітичні перетворення в Північній Америці.

Пейн зосередився на критиці "місцевих і давно сталих забобонів". Головний забобон полягав у тому, що посилення англійської гніту було результатом "змови" в британському парламенті, а король-де до нього не причетний. "Король, - переконував Пейн американців, наводячи при цьому різноманітні докази, - не потерпить ніяких законів, крім тих, які відповідають його цілям", а тому збереження зв'язків з Англією через монарха, оминувши парламент, не знищує колоніальної залежності ²³ . Критика ілюзій, пов'язаних з "доброю волею" англійського монарха, переростала в "здоровому глузду" в розгорнуту критику самого інституту монархії.

Памфлет Пейна також критикував англійську Конституцію. Аналізуючи схему змішаного правління, що лежала в основі англійського державного ладу, Пейн доводив, що дві з трьох гілок цього правління - монархія і палата лордів - не мають ніякого відношення до волі виборців. Вони представляли собою залишки монархічної і аристократичної тиранії. Виборної була лише третя гілка - палата громад. Але вона, як свідчив досвід, не в змозі приборкати монархічну і аристократичну тиранію. Тому Пейн запропонував своє визначення конституції, яким і стали керуватися американці:

"Це - система положень, на який можна посилатися, цитуючи статтю за статтею. На його принципах і засадах мають грунтуватися державна влада, характер її структури і повноважень; спосіб обрання і тривалість існування парламентів або інших подібних органів, як би їх не називали; повноваження, якими буде одягнена виконавча влада в державі, - словом все те, що стосується повної організації цивільного управління і принципів, які ляжуть в основу її дій і якими вона буде пов'язана " ²⁴ .

Памфлет Пейна розійшовся в колоніях рекордним тиражем в 120 тис. примірників (приблизно така кількість американців брало участь у патріотичному русі) і сприяв різкому прискоренню радикальних змін в умонастроях американців ²⁵ .

Демократизація торкнулася і політичної практики Північної Америки. Розвинулися невідомі раніше форми політичних дій народу: масові сходки, збори, мітинги. Створювалися всілякі самодіяльні політичні організації, найбільш відомими серед яких стали "Сини свободи". На них за допомогою прямого волевиявлення приймалися резолюції, відозви, всілякі маніфести і декларації. Політика переставала бути долею верхнього класу, в неї все більш активно залучалися нижні шари. Так формувалася безпосередня або пряма демократія, яка починала змагатися з демократією представницькою.

Це підготовляло не тільки антиколоніальну революцію, а й демократичну перебудову державного управління всередині самої Америки. До 1776 року народ підтримував провінційну еліту в боротьбі проти англійського панування, а невдоволення недемократичними порядками у внутрішньополітичній організації провінції висловлював досить несміливо. ²⁶ У передреволюційне десятиліття антиколоніальна активність простих американців постійно зростала. Американські ремісники, фермери і матроси, збиралися на мітингах і міських зборах на підтримку антіанглійскіх заходів, громили будинки колоніальних чиновників, брали в руки зброю і рішуче захищали американські інтереси у збройних сутичках з професійною англійською армією. Подібної політичної активності народ ніколи раніше не виявляв. Її наростання стимулювало в масах то переконання, що і самі прості американці гідні більших прав, як економічних, так і політичних.

Повсюдна політизація і радикалізація колоніальної преси служила каталізатором революційних подій, інтерпретатором проголошуваних гасел, своєрідним вартовим конституційних свобод. З 1763 по 1783 роки двісті американських друкарень випустили близько дев'яти тисяч друкованих видань - книг, газет і плакатів; з них, принаймні, дві тисячі були політичними памфлетами. Їх призначення - потрапити якомога швидше до рук читача і схилити його на бік того чи іншого табору - робило памфлети надзвичайно злободенними. Друга половина 1760-х рр.. - Час розквіту таланту таких видатних публіцистів і журналістів періоду Революції, як Бенджамін Франклін, Джеймс Отіс, Джон Дікінсон, Томас Пейн, Томас Джефферсон, Олександр Гамільтон, Джон Адамс, Семюел Адамс, Деніел Дюлані, Семюел Сібері.

Наприкінці 1767 р. в газеті "The Pennsylvania Chronicle" ("Пенсільванська хроніка") почали публікуватися "Листи Пенсильванського фермера жителям британських колоній", спрямовані проти британських актів і отримали надзвичайно широкий резонанс як в самих колоніях, так і в Англії. "Листи", що виходили в період з 1767 по 1768 роки, представляли собою публіцистичні роздуми не тільки про насущні проблеми американців, а й про майбутнє нації. Їх автором був юрист і політичний діяч Джон Дікінсон, він апелював до здорового глузду, вимагаючи зрівнювання колоній в правах з метрополією і контролю над урядом ²⁷ .

Отже, в 1760-1770-х рр.. в Америці стала розвиватися революція, яку можна назвати внутрішньополітичної і яка розвивалася від обмеження привілеїв і влади провінційної еліти і розширення прав середнього і нижнього класів до ліквідації колоніальної залежності Північної Америки від Англії, потім до розвитку демократії. Як ідейна революція, вона згуртувала різні за соціальним статусом шари в загальну американську націю.