2. Пайові внески

Розмір пайових внесків повинен бути пропорційним обсягу участі у діяльності кооперативу. Чим більше продукції член продає через кооператив, тим більше буде розмір його паю.

Коли член вступає в кооператив, він бере на себе зобов‘язання постачати обсяг продукції (якщо зобов‘язання визначені в тоннах), при цьому за основу розрахунку паю буде братися та ж кількість тонн. Якщо зобов‘язання беруться у формі певного відсотка від врожаю, то визначається, якій мінімальний обсяг продукції на кожен гектар повинен внести кожен член кооперативу. У цьому випадку доцільно встановити розмір паю пропорційно до площі.

В разі, якщо член здав у кооператив набагато більше продукції, ніж зобов‘язався, то розмір його паю зростає.

4. Використання економічних результатів: кооперативні виплати, нарахування на паї, резервний фонд.

Для початку розберемося що є економічним результатом в кооперативі.

Розмір економічного результату діяльності кооперативу визначається після закриття всіх бухгалтерських записів з його членами та третіми особами. Але операції з членами кооперативу на цьому не закінчуються. Вони повинні отримати кооперативні виплати (перерахунок попередньо встановлених цін), що є складовою частиною ціни за поставлену продукцію чи оплати за отримані товари та послуги. Тому економічний результат діяльності кооперативу, який, на перший погляд здається прибутковим, має принципово іншу економічну природу. Він є не метою діяльності, а наслідком того, що неможливо точно визначити собівартість послуг кооперативу до закінчення фінансового року. І, якщо виявляється, що плата членів за послуги кооперативу перевищила їх собівартість, то члени кооперативу самі вирішують як використати цей економічний результат.

Для пояснення загальної схеми існування кооперативного підприємства та його безприбуткової основи розглянемо такі умовні приклади.

Перший умовний приклад. Група сільськогосподарських товаровиробників створила кооператив для реалізації власної продукції. Кооператив отримає продукцію для реалізації без права власності на неї. Після реалізації продукції кооператив повертає своїм членам – власникам усю виручку за мінусом обов‘язкових платежів і коштів на утримання кооперативу, розмір яких встановлюється клієнтами – власниками через правління. Отже, нерозподіленого доходу ( що у звичайних корпораціях міг би вважатися прибутком) на рівні кооперативу не залишається, за винятком коштів на розширене відтворення і резервний фонд. Аналогічно це може стосуватись і постачальницьких кооперативів.

Другий умовний приклад. Група сільськогосподарських товаровиробників створила кооператив для реалізації власної продукції. Під час отримання продукції кооператив за рахунок спеціального фонду або кредиту видає своїм власникам аванс, розмір якого дещо нижчий від реальної реалізаційної ціни (для страхування ризику). Після реалізації та сплати обов‘язкових платежів кооператив робить остаточний розрахунок, тобто коригує про авансову ціну (фактично встановлює надбавку до неї). Нерозподіленого доходу (що у звичайних корпораціях міг би вважатися прибутком) на рівні кооперативу не залишається, за винятком коштів на розширене відтворення та резервний фонд. Аналогічно це може стосуватися і постачальницьких кооперативів.

Третій умовний приклад. Група сільськогосподарських товаровиробників створила кооператив для переробки власної продукції та її подальшої реалізації. Під час отримання продукції кооператив за рахунок спеціального фонду або кредиту видає товаровиробникам аванс, розмір якого дещо нижчій від реальної реалізованої ціни (для страхування ризику). В кінці господарського року кооператив встановлює різницю між отриманим за рік валовим доходом і понесеними витратами, сплачує обов‘язкові платежі, а решту доходу розподіляє між клієнтами – власниками пропорційно кількості поставленої ними сировини, тобто у вигляді надбавок до ціни за сільськогосподарську продукцію. Нерозподілений доход (що у звичайних корпораціях міг би вважатися прибутком) на рівні кооперативу не залишається, за винятком коштів на розширене відтворення і резервний фонд. Аналогічно це може стосуватися й постачальницьких кооперативів, що здійснюють виробництво засобів виробництва для своїх клієнтів – власників.

Принцип неприбутковості кооперативу реалізується через розподіл його доходів. В основі розподілу лежить загальна вартість реалізованої за звітній рік продукції. Якщо врахувати знижки та надбавки до реалізаційних цін, то ця сума називається чистою реалізацією. З неї відшкодовують витрати, безпосередньо пов‘язані з реалізацією продукції, наприклад витрати на її придбання, зберігання та переробку. Сума, що залишилася, становить валовий доход кооперативу. З нього відшкодовуються загальні витрати. До них відносять амортизацію, страхування, податки (крім прибуткового), орендну плату, постачання, ремонт та комунальні послуги. Далі відшкодовуються поточні витрати ( заробітна плата найманого персоналу, нарахування у фонд зайнятості, страхування працівників, витрати на доставку, рекламу та просування товару), адміністративні витрати (отриманні послуги, борги, штрафи, обробка інформації, витрати на освіту, зустріч, відрядження, канцелярське приладдя, телефонні переговори), виплата заборгованості, банківське обслуговування тощо. Решту валового доходу, яка називається операційним доходом, разом з іншими грошовими надходженнями (наприклад, у вигляді частини прибутку свого федеративного кооперативу, отриману відповідно до господарської участі в його діяльності) за мінусом усіх інших можливих витрат, таких як торгові збитки, виплата процентів за кредит та інших боргових зобов‘язань, вважають чистим доходом кооперативу, що підлягає оподаткуванню.

Подальший розподіл доходів залежить від того, чи визнається сільськогосподарських кооператив неприбутковою організацією, чи ні. Ні для кого не є секретом, що саме за ради пільгового оподаткування кооперативи домагаються статусу неприбуткової організації. Відсутність або втрати такого статусу можливі за таких обставин:

Кооператив відкрито декларує про наміри щодо отримання прибутку (псевдо кооперація).

Кооператив втрачає статус сільськогосподарського, приймаючи до свого складу членів, що не є сільськогосподарськими товаровиробниками, або починає здійснювати діяльність, не пов‘язану з його первинним призначенням – обслуговування сільськогосподарського виробника, або починає переважно обслуговувати клієнтів, які не є його членами.

Національне законодавство, внаслідок своєї недосконалості, не визнає неприбуткового характеру кооперативної організації.

В таких випадках здійснюється подвійне оподаткування сільськогосподарських кооперативів. Це означає, що оподатковується чистий доход кооперативу та й його індивідуальні частки, що дісталися кожному члену кооперативу.

В країнах, що мають багаторічну історію кооперативного руху і дбають про національного сільськогосподарського товаровиробника подвійного оподаткування не виникає. Тут застосовується єдине оподаткування кооперативів, відповідно до якого доход кооперативу, що підлягає розподілу, не є об‘єктом оподаткування, а податок на доход сплачує лише член кооперативу.

Коли порядок оподаткування не визначено, можна перейти до розподілу чистого доходу кооперативу між його окремими членами. Але для цього треба мати резервний фонд . такий централізований фонд необхідний для покриття можливих збитків, а також як джерело вільних коштів. Кошти для резервного фонду можуть надходити як від основної діяльності кооперативу (маркетинг сільськогосподарської продукції, послуги), так і від додаткових джерел доходу – оренди, процентів за надані кредити тощо. Щоб уникнути подвійного оподаткування, деякі направляють до резервного фонду весь чистий доход, отриманий від операцій, які не є основними для кооперативу.

Рекомендується, щоб хоча б частина резервних коштів надходила до неподільного фонду. Такий підхід зменшує ризик при виході члена з кооперативу і полегшує прийняття нових членів. Наприклад, у Франції кооператив передбачає, що 15% економічного результату має бути перераховано у неподільний фонд.

Після того, як вирішене питання щодо резервного фонду, в кооперативах починають розподіл доходу між його членами. Існує 2 виду розподілу:

а) через кооперативні виплати пропорційно господарській участі у діяльності кооперативу;

б) через дивіденди пропорційно пайового капіталу.

Перший підхід є головним і абсолютно переважним, оскільки через нього реалізується один з фундаментальних принципів кооперації – отримання вигоди тими, хто користується послугами кооперативу. Другий є вимушеною мірою винагороди за інвестиції у діяльність кооперативу. Він себе оправдовує, коли існують значні розбіжності між обсягами капіталовкладень окремих членів кооперативу.

Кооперативні виплати – частина чистого доходу кооперативу, що розподіляється між його клієнтами – власниками пропорційно участі у господарській діяльності кооперативу.

Кооперативні виплати можуть бути кваліфіковані і некваліфіковані, в грошовій або натуральній формі. Відмінність кваліфікованих виплат в тому, що вони не підлягають прибутковому оподаткуванню в кооперативі за обов‘язкової умови, що ті, хто ці виплати отримають, погоджуються додати їх до індивідуальних доходів, які оподатковуються. Таким чином, клієнти – власники кооперативів уникають подвійного оподаткування доходів. Якщо кооперативні виплати оподатковуються і на рівні кооперативу, і на індивідуальному рівні, їх називають некваліфікованими.

Як правило, загальна сума, що призначається для розподілу у вигляді кооперативних виплат, встановлюється Загальними Зборами, але частка, що припадає на кожний вид діяльності, визначається рішенням Правління (можливо, після врахування інструкцій, отриманих на Загальних Зборах). За рішенням Загальних Зборів частина кооперативних виплат може бути перерахована у пайовий фонд.

Ще одна особливість розподілу чистого прибутку кооперативів стосується виплати дивідендів на пайовий капітал хоча за своєю природою нарахування на паї не є дивідендами. Пайовий капітал – це частина власності кооперативу, яка створюється за рахунок інвестицій їх членів – клієнтів. Хоча дивіденди на пайовий капітал мають те ж призначення, що й в акціонерних компаніях, їх розмір в кооперативах, як правило, обмежується.

Нарахування на паї повинні бути обмеженими, навіть якщо розмір економічного результату дуже значний. Адже великий економічний результат не обов’язково означає, що кооператив провів вигідні операції завдяки капіталу (включаючи додаткові паї чи паї асоційованих членів). Якщо результат кооперативу значний, то розмір нарахувань не повинен перевищувати ринкової ставки на ринку капіталів (законодавство США встановлено, що норма виплати дивідендів не повинна перевищувати 8% пайового капіталу). В Україні частка економічного результату, що виділяється для нарахувань на паї, обмежена законом до 20%. В деяких випадках нарахування можуть робитися лише на додаткові паї та на паї асоційованих членів. Ця система є справедливою, тому що такі паї не дають право на отримання послуг.

Багато кооперативів взагалі не виплачують дивідендів на пайовий капітал. Вважається, що обмеження дивідендів відповідає духу кооперації, і чинне законодавство багатьох країн підтримує це, дозволяючи не включати дивіденди, що були обмежені, у доход, який підлягає оподаткуванню.

Особливою проблемою є розподіл збитків кооперативу. Збитки кооперативу можуть мати місце через прорахунки управлінського персоналу, несприятливі зовнішні фактори, такі як агресивна конкуренція, необхідність застосування більш дорогу техніку, додаткові ресурси тощо. Для розподілу збитків кооперативам пропонується такі варіанти:

1. Збитки можуть відшкодовуватися за рахунок фонду (нерозподіленого резерву). Це найпоширеніший і най ефективний спосіб.

2. Збитки можуть розподілятися між клієнтами – власниками кооперативу пропорційно участі в господарський діяльності кооперативу у рік, коли ці збитки мали місце. Цей підхід аналогічний тому, що застосовується при розподілі кооперативних виплат. Недоліком такого способу компенсації збитків – він посилює індивідуальні економічні проблеми товаровиробників у несприятливі роки.

3. Збитки можуть залишатися нерозподіленими у пайовому фонді кооперативу. Однак при застосуванні цього способу всі члени – клієнти втрачають можливість урахувати збитки при нарахуванні прибуткового податку (слід врахувати, що збитки можуть бути використаними для зменшення суми доходу, що оподатковується.).

4. Збитки можуть розподілятися пропорційно індивідуальним паям клієнтів – власників у капіталі підприємства (за таким принципом, як нараховуються дивіденди). Цей спосіб не вигідний для тих, хто має пай, але не використовує свій кооператив активно. В той час нові члени кооперативу, які розпочинають свій кооперативний бізнес і не мають ще паю, отримують необґрунтовані переваги.

5. Збитки можуть залишатися для відшкодування за рахунок майбутніх прибутків. Це означає, що теперішні і майбутні члени – клієнти кооперативу будуть матеріально відповідати за збитки протягом усіх років, аж до повного їх відшкодування.

6. Збитки можуть розподілятися між членами – клієнтами шляхом зменшення грошових надходжень, внесення змін до їх індивідуальних рахунків для оплати. Головний недолік такого методу полягає у негативному ставленні до нього членів кооперативу.

7. Пропонують також збитки від однієї ділової операції кооперативу компенсувати за рахунок іншої.

Слід наголосити: Отримання кооперативних виплат, як і дивідендів, не є спонукальним мотивом вступу до кооперативу. Сільськогосподарські товаровиробники не шукають подібних заробітків в кооперативах. Головним мотивом є ті послуги, що отримують в кооперативі його клієнти – власники, і саме заради цих послуг товаровиробники об’єднуються в кооперативи

Питання для самоперевірки:

1. Встановлення розміру попередньої та кінцевої ціни на продукцію, або послуги, яки реалізує кооператив.

2. Система ціноутворення в обслуговуючому кооперативі.

3. Встановлення цін на послуги по збереженню зерна в кооперативі.

4. Джерела формування матеріально – технічної бази обслуговуючого кооперативу.

5. Зобов‘язання членів кооперативу зі спільним використанням техніки або приміщень.

6. Зобов‘язання членів кооперативу щодо ведення діяльності.

7. Зобов’язання членів постачальницького кооперативу.