5. Новітні часи й техніка
І, нарешті, нехтування буття знаходить свою кульмінацію в розвитку планетарної техніки. В цьому питанні сполучною ланкою виступає Ернст Юнґер: цей німецький письменник засуджує технічну цивілізацію, яку раніше хвалив, і справляє глибокий вплив на Гайдеґера. В 1932 p. y Німеччині виходить друком книжка Юнґера під назвою «Трудівник». Віштовхуючись від бачення цієї проблеми Юнґером, Гайдеґер дає філософський аналіз техніки, розглядаючи її як актуалізацію західної метафізики: техніка прагне злитися з методом мислення, завершує його й доводить до досконалості. Висловлюючись точніше, Гайдеґер намагається розкрити сутність техніки: вона, на його погляд, виражає структуру метафізики. Техніка, яка визначає не тільки устаткування певних секторів реальності машинами, а й устаткування всього сущого, виражає найтотальнішу онтологічну порожнечу, метафізику, відірвану від буття.
Таким чином, планетарна техніка — це вираз скасування онтологічної відмінності. Навіщо виривати людину з її природного середовища? Техніка — це не що інше, як одна з епох історії буття. «Ми вживаємо тут термін «техніка» у значенні, настільки істотному, що воно еквівалентне значенню виразу «завершена метафізика» 1.
1 HEIDEGGER M. «Depassement de la métaphisique», in «Essais et conférences», NRF-Gallimard, p. 92. /69/
Відкриваючи підвалини метафізики, розглядаючи цю дисципліну як історію одного вельми істотного нехтування, але й водночас виражаючи сутність техніки через блукання, далеке від буття, Гайдеґер малює картину нашого часу: він розкриває справжню природу сучасності, рокованої на вбоге животіння, сучасності, позбавленої буття.
Цим і пояснюється значний вплив мислителя, котрий, як і його вчитель Гусерль, намагався пояснити — але в світлі іншого «механізму» — лихо європейського становлення, страждання нашого сучасного світу. Нехтування буття спричинило і блукання метафізики, яка замикається на сущому, і прикрих аспектів нашої технічної цивілізації: воно є основним конститутивним елементом нашого найголовнішого бідування.
Подаємо текст, який наголошує на процесі земного розпаду, що є наслідком і завершенням метафізики. Оскільки ця остання приховує буття, Небуття відбивається на всьому сущому, людина і земля руйнуються. Взяті з «Подолання метафізики», наступні рядки показують найвищий глузд (безглуздя) цього метафізичного дискурсу, що накликає на людину найтяжче лихо.
Спустошення землі — результат метафізики
«Занепад істинності сущого (l’étant) відбувається з цілковитою неминучістю як завершення метафізики.
Цей занепад супроводжується крахом світу, позначеного метафізикою, і спустошенням землі, спричиненим метафізикою.
Крах і спустошення знаходять своє завершення, як і слід було сподіватися, в тому факті, що людину метафізики, тварину розумну, поставлено в умови (festgestellt), де вона змушена діяти як робоча худоба.
Це становище підтверджує крайню сліпоту людини, коли вона стикається зі знехтуванням буття. Але людина сама прагне керувати власним бажанням мати бажання, і в такому випадку вся істина перетворюватиметься для неї на помилку, в якій вона відчуває потребу, для того щоб переконатися в ілюзорності свого погляду на світ. Для неї вельми важливо не бачити, що бажання мати бажання не може бажати /70/ нічого іншого, крім порожнечі небуття, перед якою вона себе стверджує, не можучи знати про свою власну і притому цілковиту нікчемність.
Перше ніж буття зможе показатися у своїй первісній істинності, треба, щоби буття як бажання було зруйноване і щоб світ було перекинуто, землю віддано спустошенню, а людину примушено віддаватися безпросвітній праці. Лише після такого занепаду стане відчутною (ereignet sich) на протязі чималого проміжку часу обірвана нитка початку. В процесі занепаду все закінчується: все — тобто суще в межах усього обрію істинності метафізики.
Занепад уже відбувся. Наслідками цієї події (Ereignis) стали великі явища світової історії, які позначили наше сторіччя. Вони вказують лише на останню подію того часового проміжку, який уже знайшов свій кінець. Цей кінець плину подій упорядкований згідно з технікою «історії» і в значенні останньої стадії метафізики. Подібне впорядкування є останнім актом, через який те, що знайшло свій кінець, входить у видимість дійсності, якій неможливо чинити опір, оскільки вона вважає себе здатною обходитися без того, щоб зривати покрив із буття буття (de l’être de l’être), і тут вона поводиться так рішуче, що виключає будь-яке передчуття такого зривання покривів.
Досі прихована істина буття не дається людям метафізики. Робоча худоба полишена захоплюватися запаморочливими досягненнями свого фабричного виробництва, для того, щоб вона розтерзала сама себе, щоб вона себе знищила і провалилася в порожнечу Небуття».
Мартин ГАЙДЕҐЕР. «Подолання метафізики» (Martin HEIDEGGER. «Depassement de la métaphisique», in «Essais et conférences», NRF-Gallimard, 1954 — 1958, pp. 82 sq.).