3 Внутрішнього боку — такі пучки поширені серед насінних, во­ ни можуть бути відкритими і закритими (мал. 29).

Біколатеральні провідні пучки складаються з двох ділянок фло­еми — зовнішньої і внутрішньої та ксилеми між ними. Зустріча­ються у стеблах гарбузових та пасльонових (мал. ЗО).

Концентричні провідні пучки закриті, у них одна провідна тка­нина оточує іншу. Якщо ксилема оточує флоему — центрофлое-мні, характерні для однодольних рослин, якщо флоема оточує ксилему — центроксилемні (мал. 31).

Радіальні провідні пучки характеризуються тим, що між кількома ділянками ксилеми, розташованими по радіусу органа, лежить

Мал. 30. Відкритий біколатеральний Мал. 31. Концентричний провідний пучок стебла гарбуза: пучок кореневища ірису:

1 — основна тканина; 2 — зовнішня 1 — ксилема; 2 — флоема

флоема; 3 — камбій; 4 — ксилема; 5 — внутрішня флоема

Мал. 32. Радіальний пучок ко­реня жовтцю: 1 — ксилема; 2 — флоема

Мал. 33. Схема різних типів провідних пучків:

1. — колатеральний закритий;

2. — біколатеральний закритий; З, 4— концентричні; 5 — раді­альний

стільки ж флоемних ділянок, тобто ксилема і флоема розташо­вуються на різних радіусах. Такий тип пучків властивий кореню (мал. 32, 33).

Видільні тканини

(секреторні)

Екскреторні речовини виділяються з рослин або накопичу­ються в спеціальних утвореннях. Розрізняють дві групи виділь­них тканин: внутрішньої секреції і зовнішньої.

До видільних тканин зовнішньої секреції — екзогенних — на­лежать залозисті волоски і залозки (трихоми).

Залозисті волоски і залозки утворюються з клітин епідерми — це її вирости. Вони бувають одно- або багатоклітинні. Чіткої різ­ниці між залозистими волосками та залозками немає. Одноклі­тинний волосок цілком перетворюється на залозку, а багатоклі­тинний — лише своєю закругленою верхівкою (головкою).

Трихоми утворюють, накопичують, а також виділяють твер­ді, рідкі, газоподібні речовини, які мають неоднакове значення в житті рослини. Деякі з них беруть участь в обміні речовин, інші є баластними або захисними речовинами. Частіше в трихомах накопичуються ефірні олії та смоли (мал. 34, 35).

До видільних тканин внутрішньої секреції — ендогенних — належать нектарники, вмістища виділень і секретів, ходи, мо­лочники.

Видільні тканини внутрішньої секреції поділяють за характе­ром походження на схізо-генні і лізигенні. Схізогенні утворюються внаслідок роз­ширення міжклітинників (вмістища, ходи). Лізигенні утворюються внаслідок роз­чинення (лізису) групи клі­тин і перетворення їх на екстрактивні речовини.

Вмістища (характерні для цитрусових) можуть

Мал. 34. Залозисті волоски: 1, 2, 3 — черешка пеларгонії; 4, 5 — листкової пластинки чор­ної смородини

Мал. 35. Залозки з ефірною олією:

1 — деревію звичайного; 2 — м'яти перцевої: а — вигляд зверху;

б — вигляд збоку

Мал. 36. Схізогенне вмістище листка Мал. 37. Лізогенне

звіробою: вмістище цитрусових

1 — епідерміс; 2 — епітелій; 3 — краплина екстракту; 4 — асиміляційна тканина

накопичувати ефірні олії, смоли, дубильні речовини, ферменти, кристали кальцію оксалату тощо. Вони розташовані у клітинах первинної кори, лусках бруньок, кореневищах та інших части­нах рослин (мал. 36, 37).

Ходи бувають слизові і смоляні. Формуються вони схізоген-но. Слизові ходи властиві плющу, деяким папоротям, смоляні — голонасінним, деяким айстровим. До інших видільних тканин належать нектарники, молочники, гідатоди.

Нектарники — група тонкостінних паренхімних клітин, які виробляють нектар (цукристу рідину) і виділяють його у навко­лишнє середовище. Нектарники розташовані в різних частинах

Мал. 38. Нектарники на поздовжніх зрізах квіток: а — нектарник молочаю (1 —клітини епітелію з краплинами нектару); б — нек­тарник у вигляді дисків у верхній частині нижньої зав'язі; в — нектарник у ви­гляді змінених тичинок-стамінодіїв; г — нектарник, який заповнює квіткову чашечку; д — нектарник у вигляді залоз при основі тичинок

квітки, мають різноманітний вигляд (ямки, горбочки, кишеньки та ін.). Вони впливають на розвиток пилку та ріст пилкової труб­ки. Нектар є кормом для комах, які, добуваючи його, проника­ють у квітку і здійснюють перехресне запилення рослин. Росли­ни, квітки яких утворюють значну кількість нектару, називають медоносами (акація біла, меліса, гісоп та ін.) (мал. 38).

Молочники — система канальців, або ходів, заповнених ріди­ною білого або жовтого кольору (молочним соком). Вони розта­шовані в лубовій частині рослини і бувають нечленисті і членисті.

Нечленисті молочні судини являють собою гігантську кліти­ну, яка, починаючи із зародка насінини, розростається і галу­зиться у всі частини рослини (молочай та фікуси).

Членисті молочники утворюються з багатьох клітин, у яких руйнуються поперечні стінки. Вони властиві айстровим, мако­вим, каучуконосним (гевеї), гутаперчоносним (бруслині) тощо.

До складу молочного соку входять вода, цукри, амінокисло­ти, білки, алкалоїди, дубильні речовини, каучук, гутаперча. Мо­лочний сік низки рослин використовується людиною. Напри­клад, каучук використовують для виготовлення високоякісної гу­ми, алкалоїди маку застосовують у медицині.

Гідатоди розглянуто у розділі IV (покривні тканини).

Основні тканини

Основні тканини заповнюють проміжки між іншими ткани­нами, складаються з паренхімних живих клітин. До них нале­жать основна паренхіма, асиміляційні, запасні провітрювальні тканини.

Основна паренхіма складається з живих клітин округлої або шестикутної форми без хлорофілу і становить основну тканину всіх органів рослин, кореня, стебла, листків, квіток, плодів.

Асиміляційна паренхіма складається з живих клітин паренхім-ного типу, у цитоплазмі яких є хлоропласти і відбувається фото­синтез. Вона міститься в листках, корковій частині стебла, іноді зустрічається у тканинах повітряних коренів та плодах.

Асиміляційну паренхіму поділяють на стовпчасту та губчас­ту, найінтенсивніше фотосинтез відбувається у стовпчастій паре­нхімі. Асиміляційна паренхіма розташована під епідермою.

Всисні тканини виконують функцію всмоктування розчине­них мінеральних, органічних речовин та води. До них належить ризодерма, всмоктувальні волоски, гаусторії, всисні клітини.

Ризодерма (кореневі волоски) розташовуються на поверхні ко­реня, кореневі волоски формуються на відстані 1 — 2 см від кінчи­ка кореня і поглинають воду та мінеральні речовини з ґрунту.

Всмоктувальні волоски утворюються на листках тропічних рос­лин (епіфітів), які коренями прикріплюються до інших рослин і поглинають дощову воду та краплі роси.

Гаусторії — одно- або багатоклітинні утвори, за допомогою яких рослини-паразити всмоктують поживні речовини з росли-ни-хазяїна.

Всмоктувальні клітини розташовані на щитку — видозміне­ній сім'ядолі насінини злаків. Ці клітини під час проростання на­сінини інтенсивно всмоктують речовини з ендосперму, виділя­ють ферменти, які перетворюють запасний крохмаль на цукор, і передають їх до зародка.

Запасні тканини поділяють на два типи: 1) тканини, у яких збе­рігаються поживні речовини; 2) тканини, у яких зберігаються за­паси води. Запасні тканини розташовані в осьових органах бага­торічних рослин — стеблах, коренях, паренхімі деревини і кори, у клітинах насінин та плодів. Запасні речовини відкладаються як всередині клітини, так і в клітинних оболонках. Усередині клітини відкладаються білки, ліпіди, вуглеводи, у стінках — геміцелюлоза.

У плодах відкладаються крохмаль, білки, краплі олії і зрідка тверді жири.

Водоносна тканина зустрічається найчастіше в листках і буває поверхневою (міститься під епідермою) та внутрішньою (харак­терно для сукулентів).

Повітряні тканини — це паренхімні тканини, у яких міжклі­тинники досягають значних розмірів. Вони мають назву аеренхі­ма і виконують функцію вентиляції.