МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
для студентів
по підготовці і роботі на практичному занятті
з медичної психології.
ТЕМА: Психічна індивідуальність. Психологія особистості.
Актуальність теми:
Особистість – це міждисциплінарна категорія, що має відношення до філософії та всіх гуманітарних наук (перш за все – до соціології, демографії, лінгвістики, юриспруденції та ін.). Для медичної психології, яка знаходиться на перетині природничих та гуманітарних наук, особистість є однією із найважливіших категорій. Для людини характерна значна кількість різноманітних властивостей та особливостей. Вони включають специфіку перебігу пізнавальних процесів, інтелектуальні та інші здібності, стилі мислення, сприймання, спілкування, емоційного відреагування, морально-етичні якості та багато інших складових. Проте, при обмеженому об’ємі таких психологічних якостей та властивостей їх поєднання може мати унікальний характер та формувати специфічний, ні на що не подібний людський образ.
Загальна мета – уміти діагностувати типи функціональної конституції, темпераменту, наявних акцентуацій характеру та складу особистості хворих і відповідно до наявних індивідуально-психологічних особливостий особистості пацієнта вести бесіду.
Конкретні цілі:
Уміти дати визначення поняттям індивід та індивідуальність.
Уміти охарактеризувати основні властивості людини, як індивіду.
Знати теорії, які пояснюють механізми темпераменту, властивості темпераменту та уміти діагностувати окремий тип темпераменту.
Знати основні положення вчення про характер. Типологія акцентуацій, класифікація акцентуацій характеру по К. Леонгарду, М.С. Личко.
Знати тактику поведінки лікаря з пацієнтами, що мають акцентуйовані риси характеру.
Знати структуру особистості, уміти характеризувати основні її компоненти.
Цілі вихідного рівня:
Знати основні закономірності протікання психічних процесів у людини (кафедра нормальної фізіології та курс загальної психології);
Вміти охарактеризувати індивідуально-типологічні властивості нервової системи (кафедра нормальної фізіології, курс загальної психології);
Уміти дати визначення поняття здібностей та задатків людини та знати зв’язок між здібностями та інтелектом (курс загальної психології);
Знати, що являє собою особистість та основні теорії особистості (кафедра філософії);
Уміти володіти методами психологічного дослідження особистості (курс загальної психології)
Перевірити ступінь своєї підготовки Ви можете, вирішивши запропоновані завдання.
Теоретичні питання:
1.Розкриття сутності понять індивід та індивідуальність.
2. Визначення поняття особистості.
3. Основні структурні компоненти особистості.
4.Визначення поняття „темперамент”. Теорії механізмів темпераменту людини.
5. Розкриття сутності поняття функціональної конституції. Теорії Кречмера та Шелдона.
6. Визначення характеру, та акцентуацій характеру. Типологія акцентуацій, класифікація акцентуацій характеру по К. Леонгарду, М.С. Личко.
7. Фактори, які впливають на формування акцентуації характеру.
8. Особистість, її складові.
Інформацію, яка необхідна для формування знань-вмінь, що забезпечують досягнення мети заняття, можна знайти у джерелах:
Клиническая психология: Учебн. для студ. мед. вузов /Н.Д. Лакосина, И.И. Сергеев, О.Ф. Панкова. – 2-е изд. – М.: МЕДпресс-информ, 2005. – С. 9-23, 123-138.
Вітенко Н.В. Загальна та медична психологія. К.:«Здоров'я».-1994.-С.76-89.
Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – 4-е изд.- М.: „МЕДпресс-информ”, 2002. – С.3-61.
Клиническая психология: учебник /Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: Питер, 2002. – С. 116-169.
У додатку 1 приведено граф логічної структури теми „Психічна індивідуальність. Психологія особистості.”
Для того, щоб проаналізувати та виділити основні властивості особистості, необхідно перш за все розглянути дане поняття в ряду „індивід – суб’єкт діяльності – особистість – індивідуальність”. В понятті індивід відображена родова належність людини, її біологічна сутність. Виходячи з цього, структура індивіду визначається, перш за все, природними характеристиками людини, як виду. Індивідні властивості поділяються на два класи: первинні та вторинні. До первинних властивостей індивіду відносяться: статеві, вікові, конституційні характеристики, нейродинамічні властивості, властивості функціональної асиметрії півкуль головного мозку (білатеральність). Вища інтеграція первинних властивостей індивіду визначає динаміку психофізіологічних функцій та представлена в темпераменті та задатках людини. Характерні відмінності індивіду, тобто окремої людини, узятої в сукупності усіх властивих їй якостей (біологічних, фізичних, соціальних, психологічних і ін.), з іншими індивідами виявляються на різних рівнях індивідуальності. Це обумовлено тим, що індивідуальність представляє інтегративне і багаторівневе утворення, кожен рівень якого має набір істотних ознак.
Під індивідуальністю в сучасній психології розуміється неповторність, унікальність сполучення різних властивостей і якостей людини. По набору окремих якостей і властивостей люди можуть бути принципово подібні (наприклад, близнюки), однак по сполученню цих якостей також кардинально відрізнятись.
Однак не всі індивідуальні якості важливі для характеристики особистості. Так, людина може мати унікальні особливості будови тіла, склад формених частинок крові, але це не має значення для його соціальних відносин, а значить, не відноситься до поняття «особистість».
Особистість реалізується в процесі спілкування, це поняття позбавляється змісту у відриві від суспільства. Разом з тим особистість - це продукт, створений суспільством на основі закладених у людині індивідуальних якостей.
Важливими у визначенні поняття особистості вважаються наступні положення:
- особистість формується в процесі предметної діяльності і спілкування;
- особистість виявляється в процесі предметної діяльності і спілкування;
- представлення про особистості людини не можна отримати простим перерахуванням його властивостей;
- особистість описує не дійсний стан, а всю історію життя людини;
- особистість не можна спостерігати безпосередньо – уявлення про неї складаються в процесі поділу соціально значимих якостей на істотні і несуттєві і наступне об'єднання їх у цілісний образ;
- особистість людини складається (змінюється) у процесі її розвитку, при цьому більш зріла особистість більше прагне зберегти незмінність основних своїх якостей.
Основні структурні елементи особистості.
У психології не існує єдиної концепції щодо структури особистості, тому що в матеріальному світі цей об'єкт не існує. Тому є багато наукових концепцій особистості, що мають свою модель. Найбільш відомі представлення З.Фрейда, К. Роджерса, К. Юнга, Э Берна й ін.
Для лікаря найбільш привабливою моделлю є концепція Б.Г. Ананьєва (1907 – 1972) про багаторівневу організацію людини. Він вважав неможливим вивчати психічне життя людини у відриві від його біологічної сутності. Т.ч. виділяється три рівні організації особистості: біологічний (психофізіологічна конституція), поведінковий (вироблені в процесі виховання, типові форми поведінки) і духовний (сфера ведучих мотивів, особистісних змістів, переконань).
Рівні організації особистості: 1- Біологічний , 2 – поведінковий, 3 - духовний
Кожне з таких понять, як темперамент, характер, індивідуальність описують особистість на різному рівні її організації. Т.ч. найбільш точний опис особистості включає опис його особливостей на всіх рівнях організації.
До особливостей особистості, обумовлених у першу чергу біологічною природою людини відносять темперамент.
Темперамент характеризує динамічні особливості протікання психічних процесів і станів, тобто темп, ритм, швидкість, силу. Найважливішими критеріями виділення властивостей темпераменту є спадковість, прояв у ранньому дитинстві, стійкість прояву у різних ситуаціях, прояв як у тварин, так і в людини. Теорій, що пояснюють механізми темпераменту, нараховується дуже багато, але всі їх можна умовно розділити на 3 групи: гуморально-ендокринні, конституціональні, нейродинамічні.
Гуморально-ендокринна теорія бере свій початок від Гіппократа, який прийшов до висновку, що в організмі змішуються чотири рідини, або соки: кров — теплий початок; слиз — холодний початок; чорна жовч — вологий початок і жовта жовч — сухий початок. У залежності від переваги якого-небудь початку складаються й особливості людини. Через 5 століть Гален описав типологію темпераментів, назви яких беруться від греко-латинських коренів: флегматик («флегма» — слиз); холерик («хойле» — жовч); меланхолік («мелані хойле» — чорна жовч) і сангвінік („сангвіс” — кров). Ці назви темпераментів збереглися й у сучасній мові.
Конституціональні теорії темпераментів розробляли Кречмер та Шелдон. Їхні положення будуть описані нижче.
Основоположником нейродинамічної теорії темпераменту, що пояснює його з позицій функціональної типології вищої нервової діяльності, був Павлов. Він виділив 3 основні властивості нервової системи: силу, рухливість і врівноваженість процесів збудження та гальмування. Він вважав, що сполучення цих властивостей визначає тип вищої нервової діяльності і темперамент, як прояв цього типу в поведінці.