Україна у радянський період не була самостійною державою і її державотворення часто було спрямоване у бік користі лідерів срср, а не на користь самих українців.
Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.
Зміст
У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».
Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.
Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.
Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.
Текст
Верховна Рада Української PCP, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Декларація складалась з 10 розділів.
I. Самовизначення Української нації. Українська PCP як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська PCP здійснює захист і охорону національної державності українського народу. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.
II. Народовладдя. Громадяни республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української PCP.
Від імені всього народу може виступати винятково Верховна Рада Української PCP. Жодна політична партія, громадська організація, інші угрупування чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.
III. Державна влада. Українська PCP самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.
Українська PCP забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.
Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української PCP, який призначається Верховною Радою Української PCP, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.
IV. Громадянство Української PCP. Українська PCP має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства CPCP.
Підстави набуття і втрати громадянства Української PCP визначаються Законом Української PCP про громадянство. Всім громадянам Української PCP гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української PCP і нормами міжнародного права, визнаними Українською PCP. Українська PCP забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і морального стану, расової та національної принадлежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Українська PCP регулює іміграційні процеси. Українська PCP виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української PCP, які перебувають за межами Республіки.
V. Територіальне верховенство. Українська PCP здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української PCP в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Українська PCP самостійно визначає адміністративно-територіальний устій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
VI. Економічна самостійність Українська PCP самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української PCP, природні ресурси її континентального шельфу та виняткової (морські) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. Українська PCP має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яке створене завдяки зусиллям народу Республіки. Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній осмові між республіками-суб'єктами цієї власності.
Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав, їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української PCP та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української PCP.
Українська PCP самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю. Вищою кредитною установою Української PCP є національний банк України, підзвітний Верховній Раді Української PCP.
Підприємства.,установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української PCP, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.
Українська PCP забезпечує захист всіх форм власності.
VII. Екологічна безпека. Українська PCP самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.
Українська PCP має свою національну комісію радіаційного захисту населення. Українська PCP має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. Українська PCP дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. Українська PCP має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.
VIII. Культурний розвиток. Українська PCP самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.
Українська PCP забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Українська PCP виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.
Національні, культурні та історичні цінності на території Української PCP є винятково власністю народу Республіки.
Українська PCP має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української PCP.
IX. Зовнішня і внутрішня безпека. Українська PCP має право на власні Збройні Сили. Українська PCP має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української PCP. Українська PCP визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки. Громадяни Української PCP проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української PCP. Українська PCP урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброі
X. Міжнародні відносини. Українська PCP як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Українська PCP виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загально-європейскому процесі та європейських структурах. Українська PCP визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Відносини Української PCP з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Декларація є основною для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод. Принципи Декларації про сувернітет України використовуються для укладення союзного договору.
В 1972р. Україна стала членом Програми ООН з навколишнього середовища, 1976р.– членом Комітету з прав людини, 1977р. – Комітету повного складу з економічних проблем, 1978р. – Комісій ООН з роззброєння, інформації, 1979р. – увійшла до складу Міжурядового комітету з науки і техніки з метою розвитку, 1983р. – стала членом Виконавчого органу Конвенції про трансграничне забруднення повітря на великій відстані, в 1984-1985рр. обрана не постійним членом Ради Безпеки ООН
24 серпня 1991р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України. Цьому передували об’єктивні причини та суб’єктивні фактори, що підтверджують закономірність здійснюваних перетворень. До об’єктивних причин належать:
1. Наявність економічного потенціалу, здатного при фундаментальній
відповідній реформації забезпечити всім необхідним народ України (за
кількісними показниками він випереджав потенціал Франції, Італії, Іспанії та інших країн).
2. Існування основ для розбудови нової структури державності України – Ради, виконавчі органи та ін., які позбувшись опіки колишнього союзного центру, могли б виконувати після оновлення відповідні функції у перехідний період до побудови демократичної держави.
3. Неспроможність керівництва СРСР, що призвело країну на поч. 90-х рр. щодо краху, знайти вихід з кризи, небажання його дати можливість
республікам реально вирішувати свої проблеми.
4. Участь України в міжнародних організаціях (ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ та ін.), що забезпечують можливість повного визнання світом нової суверенної держави.
5. Загострення соціально-економічної кризи в СРСР, розвал його єдиного
народногосподарського комплексу, зросле економічне протистояння різних республік, їх пошук самостійних виходів з глухого кута.
6. Наявність кадрового потенціалу, що міг би практично забезпечити функціонування всіх ланок державного організму (при його необхідній переорієнтації і оновленні).
7. Цілісність території України, відсутність особливих суперечностей з цьогопитання між політичними силами і етнічними утвореннями.
Суб’єктивними ж факторами є:
1. Бажання народу України самостійно вирішувати свою долю.
2. Швидкий процес відродження національної самосвідомості (і не лише українців) населення республіки.
3. Демократизація громадського життя суспільства, поступове звільнення особи від догм старого мислення.
4. Формування багатопартійності (створюються нові громадські об’єднання і політичні партії) і зростання впливу цього фактора на соціально-політичне життя України.
5. Зародження та утвердження нових підходів і розумінь до форм власності в Україні.
6. Наявність активної політичної підтримки Канади, США, розвинутих європейських країн.
Верховна Рада 11 листопада 1991р. приймає постанову про концепцію
оборони, будівництво Збройних сил України, в якій визначалось необхідність мати три види військ: наземні, повітряні, та військово-морські.
У 1992-2002 рр. йшов інтенсивний процес розбудови Збройних сил
України.
Важливим етапом на шляху утвердження державної незалежності
України стали Всеукраїнський референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991р., як і вільним волевиявленням (90,3% голосів із тих, хто взяв участь у референдумі) українського народу підтвердили “Акт проголошення незалежності України”.
7-8 грудня 1991р. президенти України та Росії Леонід Кравчук і Борис
Єльцин, Голова Верховної Ради Білорусії Станіслав Шушкевич під час
зустрічі на білоруській землі в Біловезькій пущі прийняли заяву та уклали
угоду про те, що СРСР припиняє своє існування, та створення на його місці “Співдружності незалежних держав” (СНД).
Намагаючись керувати країною за допомогою указів, президент Л.Кравчук заснував у лютому 1992р. Державну думу України.
Внаслідок оголошення незалежності обірвалось багато економічних зв’язків, тому у країні виникла криза, яка суттєво знизила рівень життя громадян.