ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ I
Техніка голосу як необхідна передумова словесної дії
Тема 1. Голос людини, його природа та різновиди (2 год.)
Голосовий і мовний апарат: структура і методика тренування. Чоловічі та жіночі голоси.
Висота звука. Висотні характеристики голосів: сопрано, альт, тенор, баритон, бас.
Тембр голосу. Чинники, які його визначають. Шумозвукові та висотно-обертональні складові елементи. Вправи для очищення голосу та виявлення його тембру.
Гнучкість голосу, її суть і призначення. Чинники, що визначають гнучкість голосу. Вправи для формування навичок голосової гнучкості.
Голос – надзвичайно тонкий, поліфункціональний інструмент – голосом можна відтворити будь-яку картину, створити образ, передати емоції.
Голосовий і мовний апарат: методика тренування
Голосовий і мовний апарат людини існують у неподільній єдності, тому часто, коли йдеться про голос, його називають голосовим, а в разі, якщо стосується тільки мовлення – мовним. Основою голосового апарату вважають голосники, а мовного – язик і губи, без яких не обходиться і голосовий апарат. Так само голосники не є основними у мовному апараті, але без них він також буде неповноцінним, бо усне мовлення складається зі звуків, які створюються, у тому числі, за допомогою голосників.
Процес творення голосу нерозривно пов'язаний з диханням, що є неодмінною умовою звучання мови. Повітря, яке ми видихаємо » легень, проходить через бронхи (дихальне горло), а звідти в гортань. В останній розміщені голосові зв'язки, які мають властивість змикатися і розмикатися, утворюючи щілину. Під тиском повітря вони коливаються і створюють голос.
Поняття «голос» і «мовлення» не є тотожними, проте в усному мовленні вони існують у синкретичному природному синтезі. Адже усне мовлення потребує голосу, як, власне, і голос потребує мовлення.
До голосового апарату, окрім голосників, входять також гортань, носоглоткові і ротові резонатори, а також усе те, що називають мовним апаратом людини.
Мовний апарат складається з рухливих і нерухливих частин. Рухливими є губи, язик, нижня щелепа, завіса піднебіння з маленьким язичком; нерухливими –зуби, верхня щелепа, заглиблення щелепних кісток – альвеоли.
Розвиткові м'язів рухливих частин допомагають спеціальні вправи, що зорієнтовані па тренування доцільних рухів, в результаті яких утворюються голосні і приголосні звуки української мови. Особливо корисними вони будуть для тих, у кого мовний апарат від природи страждає на пасивність, малорухливість, скутість. Адже часто зустрічаємо такі голоси, яким властиві певні вади: слабкість, млявість, сиплість, хриплість, гугнявість, верескливість тощо. З такими голосами важко працювати і, головне, неможливо досягти відповідного впливу на слухачів у процесі мовлення: голос неприємно сприймається на слух, нерідко й стомлює і навіть іноді дратує слухачів. Зрозуміло, що кожний оратор повинен, по-перше, добре розумітися на всіх особливостях голосу і, по-друге, уміти над ним працювати, щоб удосконалити, розвинути всі його природні властивості, якості, тобто, поставити його.
Усі вправи на тренування мовного апарату бажано робити перед дзеркалом, щоб мати можливість постійно й ретельно стежити за правильністю їх виконання.
Правильне відкриття рота під час вимови голосних і приголосних звуків української мови так чи інакше пов'язане з роботою нижньої щелепи та є необхідною умовою чіткості усного мовлення людини.
Вправа. Тренування нижньої щелепи
Висхідне положення: сидячи перед дзеркалом, голову тримати прямо, губи зімкнуті.
На рахунок «один» щелепу опустити на відстань ширини двох пальців руки – вказівного і середнього, «два» – нижня щелепа опущена, кінчик язика біля нижніх різців, губи не напружувати, зуби не оголяти. «Три», «чотири» – повернутися у висхідне положення. Вправу повторити вісім – десять разів.
Вправа. Тренування губних м'язів
На рахунок «один», «два» – скласти губи «хоботком», відірвати від зубів і висунути вперед. «Три», «чотири» – розімкнути губи, оголити зуби, але не розтискати їх, а прийняти положення посмішки. Стежте за тим, щоб ваші губи не були перенапружені. Повторіть вправу вісім – десять разів.
Правильність звучання голосних і приголосних звуків у процесі мовлення, певною мірою, залежить від рухливості й точності роботи язика людини. Саме тому виникає потреба у тренуванні м'язів та положень різних його частин – кінцевої, середньої та кореневої.
Вправа. Тренування м'язів язика
Висхідне положення: рот відкритий, кінчик язика торкається передніх нижніх різців. На рахунок «один» кінчик язика піднімаємо до передніх верхніх зубів, на рахунок «два» – опускаємо, повертаючись у висхідне положення. Вправу повторюємо вісім – десять разів.
Вправа. Тренування кінчика язика
Висхідне положення: рот відкритий, кінчик язика торкається передніх нижніх різців. На рахунок «один» кінчик язика торкається внутрішнього боку лівої щоки, на рахунок «два» повертається у висхідне положення. На рахунок «три» кінчик язика торкається внутрішнього боку правої щоки, «чотири» – висхідне положення. Стежте за тим, щоб нижня щелепа під час виконання вправи не рухалась.
Вправа. Тренування кінчика язика
Висхідне положення: рот відкритий, кінчик язика торкається передніх нижніх різців. На рахунок «один» кінчик язика щільно притиснути до корінних частин нижніх зубів із внутрішньої сторони. При цьому язик вигинається. На рахунок «два» поштовхом від кореня вперед, так, як це робиться під час вимови задньоязикового проривного приголосного «Ґ». На рахунок «три» зробити ще один поштовх від кореня вперед, «чотири» – повернутися у висхідне положення. Вправу повторити вісім – десять разів.
Розмовному голосу будь-якої людини властиві такі якості, як сила, тобто певний ступінь гучності його звучання; висота, тобто тональні можливості або діапазон, – звуковий його обсяг; тембр – певне забарвлення, яке залежить від складу обертонів.