Тема 3. Економічна система суспільства.

Дана тема в курсі політекономії посідає центральне місце, тому можна сказати, що її вивчення створює можливість засвоїти ключові поняття та категорії всієї дисципліни, її теоретичні основи. [1, тема 3; 2, тема 3]

Вивчення теми необхідно починати з засвоєння сутності такого узагальненого поняття як економічна система. Слід мати на увазі, що це багатогранна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя суспільства, усі елементи якої перебувають в органічному взаємозв’язку між собою і не існують поза її межами. Економічна система відрізняється від інших сумативних систем саме своєю органічною цілісністю, а функціонально вона подібна до живого організму.

Політична економія особливу увагу звертає на такі фундаментальні складові економічної системи як:

1. 1) продуктивні сили; 2. 1) власно виробництво;

2) економічні відносини; 2) розподіл;

3) господарський механізм; 3) обмін;

4) споживання.

Далі, необхідно звернути увагу ще на такі складові елементи, що включає економічна система. Це, перш за все, провідний тип власності на ресурси. Також це основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічна форма результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання. І, зрозуміло, загальні економічні закони. Така структура економічної системи розглядається, як правило, через взаємозв’язок продуктивних сил, виробничих відносин та надбудовних відносин.

Оскільки економічні системи якісно відрізняються і їм притаманні різні властивості, їх можливо і необхідно класифікувати за певними типами.

При вивченні класифікації економічних систем доцільно звернутися до різних джерел (див. список літератури до теми), оскільки в літературі класифікація економічних систем здійснюється по-різному, за різними критеріями. Причому, об’єктивна різноманітність якостей економічних систем обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем.

Хоча класифікація економічних систем в економічній літературі різна, що залежить від різних критеріїв, проте в узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об’ємні і динамічні. Розбираючись у цьому достатньо складному питанні, акцентуйте свою увагу на тому, що за структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними критеріями класифікація здійснюється на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи. Класифікація за об’єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (див. 1, тема 3, с.62).

Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи; 2) за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) “чисті” та “змішані”, статичні та такі, що історично розвиваються. При цьому звертаємо увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

Виходячи з визначеного, можна сказати, що економічна система – це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів та послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Наступним кроком є вивчення продуктивних сил як матеріальної основи економічної системи. Необхідно усвідомити, що для всіх економічних систем їх матеріальною основою виступають продуктивні сили, які є поєднанням особистого та речового чинників. Зверніть увагу на визначення продуктивних сил як системи чинників виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили виступають не тільки матеріальною основою, а й серцевиною економічної системи і уявляють собою органічне поєднання особистого та речового чинників. Необхідно докладно розібратися, що розуміють під ними і що собою уявляє кожний з них. Окрему увагу необхідно приділити питанню про структуру продуктивних сил, тобто розібратися, з яких саме елементів вона складається.

Важливим є питання про чинники, що впливають на рівень розвитку продуктивних сил, оскільки будучи серцевиною економічної системи, її матеріальною основою, їх рівень визначає ступінь економічного розвитку суспільства в цілому. Тому продумайте, яке значення має суспільна комбінація виробничого процесу та її рівень, як впливає рівень розвитку науки та ступінь її технологічного застосування, освітній та кваліфікаційний рівень, а також ступінь майстерності працюючих, їх дисципліна на всіх щаблях виробничої і технологічної ієрархії, науковість організації їх праці на розвиток продуктивних сил. Потрібно також вивчити типи зв’язку людини з технікою за різних етапів її розвитку, з’ясувати таке поняття як технологічний спосіб виробництва і його види (2, тема 3).

Окремої уваги потребує питання про роль і місце людини в системі виробництва як особливого чинника та основи продуктивних сил. Саме людина, як головна продуктиана сила, оживляє речові елементи виробництва, приводить їх у рух. Більше того, людина є творцем більшості відтворювальних засобів виробництва, організатором виробництва матеріальних благ та послуг, тим, хто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства. Як головний чинник продуктивних сил, людина водночас є й суб’єктом (носієм) економічних і всіх суспільних відносин. Місце людини в суспільному виробництві, її частку в суспільному продукті, інтереси та мотивацію діяльності все ще в значній мірі визначає панівна форма власності на засоби виробництва.

Зверніть увагу на те, що розвиток автоматизації і комп’ютеризації змінює роль і функції людини як головної продуктивної сили, призводить до зростання ролі людського фактора. Сучасна НТР виводить людину з процесу безпосереднього виробництва, ставить її поряд з ним і над ним.

Але вивчення структури продуктивних сил не обмежується лише розглядом їх основних елементів, вона розглядається також за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці. В зв’язку з цим слід зупинити увагу на тому, що являє собою поділ праці, які типи поділу праці розрізняють, який вплив здійснює він на розвиток продуктивних сил. Також важливо розглянути, які щаблі проходять продуктивні сили в своєму розвитку, в яких формах вони виступають на сучасному етапі.

Невід’ємним від розглянутих питань є питання про продуктивність праці як синтетичного показника розвитку продуктивних сил. Потрібно засвоїти, як визначається продуктивність, що вона виражає, які чинники та умови на неї впливають, - ось коло питань, які важливо засвоїти. При цьому слід також розібратися з питанням про виробничу функцію. Який взаємозв’язок між величиною витрат факторів виробництва як елементів продуктивних сил і кількістю продукції, від чого вона залежить, для чого використовується, які її основні елементи? Всі ці питання з’ясовуйте за допомогою тих джерел, які пропонуються до вивчення теми.

Важливим у цій темі є питання про сутність економічних відносин та їх пофазну структуру. Перш за все необхідно розібратися в сутності самих цих відносин, їх співвідношенні з відносинами, що називають виробничими, способом виробництва, а також звернути увагу на те, що в різних джерелах ці елементи економічної системи розглядається по-різному.

Важливим є питання про складові системи економічних відносин, які є предметом політичної економії. Необхідно детально розібратися, які з цих відносин входять до складу техніко-, які - до складу організаційно-, а які - до соціально-економічних відносин, яку роль та в яких сферах відіграють ці групи економічних відносин у функціонуванні економіки суспільства. Так, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини тісно і безпосередньо пов’язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. Їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

Що стосується соціально-економічних відносин та їх структурних елементів, то вони більш докладно розглядатимуться в наступних темах курсу політичної економії, тому у цій темі необхідно лише засвоїти те, що вони (ці відносини) виступають такою суспільною формою виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До них також належить соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу.

Переходячи до вивчення типів економічних систем та критеріїв їх класифікації, перш за все слід мати на увазі, що у вітчизняній політекономії щодо класифікації економічних систем тривалий період панував формаційний підхід, який був розроблений і обгрунтований ще у працях К.Маркса. Наріжним каменем марксового методу було поняття економічної формації, яку він розглядав як основу суспільно-економічної формації, що являє собою, в свою чергу, спосіб виробництва в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей. Особливу увагу приверніть до категорії “економічна формація”, яка може характеризувати суспільне виробництво на певній стадії його розвитку. Це специфічне формування характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, складові елементи якої перебувають у глибокому взаємозв’язку і взаємодії.

Визначаючи велику роль економічної формації у формуванні певного типу економічної системи, К.Маркс і його послідовники її (формації) визначальним елементом вважали соціально-виробничі (соціально-економічні) відносини. Тип економічної формації та, відповідно, економічної системи визначався типом економічного устрою (“Система виробничих відносин створює економічний устрій суспільства на даному етапі його існування”. – Политическая экономия: Учебник для вузов / В.А.Медведев, А.И.Абалкин, О.И.Ожерельев и др. – М.: Политиздат, 1990 г., с. 46). Слід зазначити, що формаційний підхід дав можливість марксистам обгрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва від економічної формації нижчого типу до економічної формації вищого типу.

Але останнім часом досить поширеною в науковій літературі є точка зору про те, що формаційний підхід до пояснення економічних процесів виявляється методологічно недостатнім в зв’язку з чим дослідники звертаються до цивілізаційного підходу (детальніше про це: Степаненко С.В. До нової парадигми економічної теорії. // Вчені записки: Наук. зб. – К.: КНЕУ, 1998. – Вип. 1. – с. 9-15).

Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічної системи. Він зорієнтований не на особливості суспільства, а на цілісність людської цивілізації і домінуюче значення загально-людських цінностей, інтегрованість кожного суспільства у світову спільноту. В основі цього підходу є ідея про те, що в сучасних умовах, коли все помітнішим стає вплив на людину науково-технічного прогресу, відбувається послаблення тиску матеріальної необхідності, поступово змінюється домінанта суспільного розвитку. На основі забезпечення матеріального благополуччя актуальним стає розвиток людини. Задоволення потреб людини є завжди кінцевою метою виробництва, яке, в свою чергу, народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен його подальший розвиток. Отже, як відмічалося в темі 2, суперечність між потребами та інтересами людини, з одного боку, і рівнем розвитку виробництва – з другого, взаємодія між ними є рушійною силою розвитку суспільного виробництва і людини. Людина – не лише головна продуктивна сила виробництва, але і його безпосередня мета. Таким чином, акценти суспільного виробництва зміщуються з матеріального багатства на людину як самодостатню мету.

Слід також зазначити, що підхід до суспільства з науково-практичного погляду передбачає розгляд суспільного виробництва як створеної людьми економічної системи, яка функціонує. Тому все більша кількість економістів і соціологів вважає застосування цивілізаційного підходу до аналізу реальних економічних явищ ширшим за формаційний та методологічно виправданішим. Прибічники цієї точки зору стверджують, що на відміну від формаційного, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом і передбачає рівномірність впливу різних факторів (не тільки економічних, але й політичних, релігійних, культурних, національних та інших) на хід розвитку історії. Проте цивілізаційний підхід до вивчення економічних систем має обов’язково доповнюватися формаційним.

Оскільки систематизуючим елементом цивілізаційного методу дослідження еволюції суспільства є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва, необхідно з’ясувати сутність та зміст його як категорії. Потрібно розібратися, чому технологічний спосіб виробництва представляє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва. Відповідно до етапів розвитку технологічного способу виробництва виділяють три типи економічних систем (аграрну, індустріальну, постіндустріальну).

І ще одна проблема потребує свого з’ясування для глибокого розуміння даної теми. Необхідно розібратися в діалектиці взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розвиток і вдосконалення засобів виробництва продукують нові технології та нову організацію виробництва, нові системи управління, що зумовлює виникнення нових виробничих відносин. Проте останні як більш консервативний елемент способу виробництва мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, гальмуючи його. Тому виробничі відносини підлягають періодичному реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил.

Діалектика взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної системи, так і суспільно-економічної формації. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності (адекватності) виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил. Він регулює розвиток економічних систем, усуваючи суперечності між продуктивними силами та виробничими й іншими економічними відносинами, приводячи їх у відповідність до вимог продуктивних сил. Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підходах до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку.