Тема 8. Організаційне забезпечення інноваційного розвитку підприємства

8.1. Множинність організаційних форм і функцій фахівців в інноваційній діяльності

Інноваційний процес охоплює багатьох учасників і багато зацікавлених організацій.

Насамперед варто розглянути різноманіття внутрішньофірмових організаційних форм – від виділення учасників інноваційної діяльності усередині фірми до створення спеціальних інноваційних підрозділів. Далі розглядається фірмовий і міжфірмовий, ринковий і галузевий рівні, на яких виникають різні організаційні форми.

У великих і дрібних організацій різна інноваційна активність, що відповідає їхнім місіям, цілям і стратегіям. Тому корпорації створюють навколо себе мережу малих інноваційних фірм, готовлячи їхніх керівників за допомогою спеціальних інкубаторних програм. Такі організації мають форму фірм-інкубаторів.

Поширення нових складних промислових продуктів і технологій іноді відбувається в організаційній формі франчайзингу або лізингу.

Реалізація регіональних науково-технічних і соціальних програм пов'язана з організацією відповідних об'єднань наукових (універси­тетських), промислових і фінансових організацій: різного роду науково-промислових центрів.

В силу ризикованості інноваційних проектів виникають адекватні організаційні форми інвесторів у вигляді венчурних фондів і інноваційні форми творців новацій – ризикові інноваційні фірми.

Державні програми особливої важливості, що залучають більші ресурси й розраховані на тривалий строк, спричиняють створення наукових і технологічних парків, технополісів.

Розвиток міжнародних науково-технічних і торговельних відносин пов'язане із глобалізацією ринку багатьох продуктів, інтернаціональним поділом праці й створенням різних альянсів і спільних підприємств.

Керівники компаній виходять із того, що для досягнення комер­ційного успіху необхідна досить висока щільність потоку новаторських ідей – винаходів, пропозицій з поліпшення якості, дизайну, зниження собівартості та ін. Підвищення ролі таких параметрів конкуренції, як новизна, ціна, якість, надійність, індивідуалізація товару ставить перед більшістю співробітників, а в остаточному підсумку перед всім персо­налом фірми завдання постійного й загального "мозкового штурму".

Замикаючою ланкою в проведенні інноваційної політики, керування людськими ресурсами виступає інтеграція зусиль персоналу в корпорації – залучення широкого кола працівників у рішення питань підвищення ефективності і якості роботи. Формується інноваційна організаційна культура, що служить свого роду "парасолькою" перебудови тради­ційного керування.

До основних організаційних форм, які забезпечують розвиток інноваційної діяльності, відносять наступні.

Технопарк — спеціальна організація, у якій об'єднані науково-дослідні інститути, об'єкти індустрії, ділові центри, виставочні площадки, навчальні заклади, а також обслуговуючі об'єкти: кошти транспорту, під'їзні колії, житлове селище, охорона. Зміст створення технопарку в тім, щоб сконцентрувати на єдиній території фахівців загального профілю діяльності. Учені можуть тут проводити дослідження в НИИ, викладати в навчальних закладах і брати участь у процесі впровадження результатів своїх досліджень у життя.

Технопо́ліс — центр впровадження досягнень науки й техніки. Це, як правило, нове місто, в якому запроваджується у виробництво нові розробки, а також проживає населення. Це своєрідний посередник між фундаментальними результатами досліджень і виробничими структурами та інтересами регіонів.

Регіональні науково-промислові комплекси, науково-технічні центри.

Бізнес-інкубатори.

Спеціалізовані підрозділи підприємства – творчі бригади, проектні групи тощо.

Венчурні підприємства.

Консультативні й аналітичні фірми.

Стратегічні альянси (консорціуми, спільні підприємства тощо).

Тимчасові науково-технічні колективи.

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси. Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни. В основу створення технопарків покладені такі принципи: розвиток інноваційного підприємництва; • залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу; координація діяльності та співробітництво чотирьох головних ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління; є прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво; концентрація та використання ризикового капіталу.

Технопарки показали сою ефективність щодо скорочення циклу наука — виробництво — споживання. Основними перевагами науково-технічних парків є: створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів; інтеграція різних стадій інноваційного процесу; промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок; виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій; скорочуються терміни впровадження та поширення нововведень (новинок); спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу; студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

Технопарки фінансуються за рахунок коштів фірм, що функціонують у складі технопарку, державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, доходів від власних підприємств, університетів, надходжень від реалізації науково-технічної продукції державним установам і приватним фірмам, плати студентів за навчання, спонсорської допомоги тощо.

В Україні з метою створення та широкого застосування конкурентоспроможних на світовому ринку нових технологій та наукової продукції, посилення впливу інноваційних чинників на структурну переорієнтацію економіки розпорядженням Кабінету Міністрів України прийнято постанову № 549 від 2.05.1996р. «Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів».

Технополіси — міста передових технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подібна до технопарку, однак вона розташовується в межах конкретного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс.

Технополіс — цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста. Термін «технополіс» складається з двох слів грецького походження: «техно» — майстерність, уміння, «поліс» — місто, держава. Ідея створення технополісів як компактних науково-промислових міст, де розробляються інноваційні технології і розвиваються наукомісткі галузі виробництва, зародилась на початку 50-х років у США. У країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до наукомістких технологій; усвідомлення обмеженості природних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих технологій при глибокій переробці сировини. Результатом цього є створення структур, здатних до синтезу науки та виробництва, розвитку індустрії інтелектуальних продуктів.

Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані. Вони сприяють: формуванню інноваційної інфраструктури ;підвищенню інноваційної активності; прискоренню комерціалізації новацій; структурній перебудові виробництва; створенню нових робочих місць; удосконаленню механізмів інноваційної діяльності; підсиленню наукоємності розвитку промисловості; регіону; створення необхідної інфраструктури; фінансової допомоги комерційним підприємствам, що сприяють розвитку високотехнологічних галузей.

Виділяються такі типові носії рольових функцій у процесі новов­ведень, як "антрепренери" і "інтрапренери", "генератори ідей", "інформа­ційні воротарі" та ін.

"Антрепренер" – ключова фігура інноваційного керування. Це, як правило, енергійний керівник, що підтримує й просуває нові ідеї, можливо, що й свої власні, не боїться підвищеного ризику й невизначеності, здатний до активного пошуку нестандартних рішень і подолання труднощів. Для антрепренера характерні й специфічні особистісні риси: інтуїція, відданість ідеї, ініціативність, здатність іти на ризик і переборювати бюрократичні перешкоди. Антрепренер орієнтований на рішення завдань зовнішнього порядку: створення організації, що діє в зовнішньому середовищі; координація служб фірми в зовнішній діяльності; взаємодія із суб'єктами зовнішнього інноваційного середовища; ринкове просування нового продукту; пошук і формулювання потреби в нових розробках і новій продукції. І тому антрепренер займає такі пости, як керівник підрозділу нової продукції, керуючий проектом. Антрепренерів в організації небагато.

"Інтрапренер" – не менш важлива фігура в інноваційному керуванні. Інтрапренерів в організації повинно бути істотно більше. Це фахівець і керівник, орієнтований на внутрішні інноваційні проблеми, на внутрішнє інноваційне підприємництво. У його завдання входить організація численних "мозкових штурмів", первинного пошуку нових ідей, створення атмосфери залучення співробітників в інноваційний процес і забезпечення "критичної маси" новаторів, щоб компанія могла вважатися в цілому новаторською. Як правило, це керівник групи, що відрізняється підвищеною творчою активністю.

"Генератор ідей" – це інший тип новаторського персоналу. До його характерних рис відносяться здатність виробляти в короткий термін велику кількість оригінальних пропозицій, змінювати область діяльності й предмет дослідження, прагнення до рішення складних проблем, незалежність у судженнях. "Генераторами ідей" можуть бути не тільки провідні вчені й фахівці, що висувають Нові пропозиції, але й інженери, кваліфіковані робітники, фахівці функціональних служб, що виступають із так званими "вторинними" інноваціями. Традиційна практика неформаль­ного виділення "генераторів ідей" може підкріплюватися організаційними рішеннями: видатним новаторам привласнюються титули "генераторів ідей" з відповідними стимулами й пільгами, їхня активність впливає на кар'єрне просування.

"Інформаційні воротарі" перебувають у вузлових крапках комуні­каційних мереж, акумулюють і переносять спеціалізовану інформацію, контролюють потоки науково-технічних, комерційних і інших повідом­лень. Вони накопичують і поширюють новітні знання й передовий досвід, "підживлюють" інформацією творчий пошук на різних етапах створення нової продукції або проведення організаційно-економічних змін у фірмі.

"Ділові ангели" – особи, що виступають як інвестори ризикових проектів. Як правило, це пенсіонери або старші службовці компаній. Використання їх як джерело фінансування має ряд переваг. Їхній кредит значно дешевше, тому що вони на відміну від ризикових фондів не мають накладних видатків.

Практична діяльність керівників формує в основному чотири головних архетипи: "лідер", "адміністратор", "плановик", "підприємець". Всі вони необхідні для успішної інноваційної діяльності фірми.

"Лідер" відіграє свою специфічну роль у процесі розробки й реалізації проектних інноваційних рішень. Тут особливо цінуються прагнення до нового, передбачення ходу справи, вміння спілкуватися з людьми, здатність розпізнати потенціал кожної людини й зацікавити його у повному використанні цього потенціалу.

"Адміністратор" займається плануванням, координацією й контролем реалізації інвестиційного проекту. В умовах, коли для успішного функціонування фірми й інноваційного проекту на стадії реалізації потрібні твердий контроль і екстраполяційне планування (тобто планування на перспективу в припущенні, що сьогоднішні тенденції розвитку збережуться в майбутньому), акцент у вимогах до керівника робиться на його здатність оцінювати ефективність роботи фірми, а не на особистісні якості.

"Плановик" прагне до оптимізації майбутньої діяльності фірми, концентруючи основні ресурси в традиційних областях діяльності фірми й направляючи фірму на досягнення поставлених цілей.

"Підприємець", хоча й орієнтований на майбутнє, відрізняється від "плановика" тим, що прагне змінити динаміку розвитку фірми, а не екстраполювати її минулу діяльність. У той час як "плановик" оптимізує майбутнє фірми в області її сьогоднішньої діяльності, "підприємець" шукає нові напрямки діяльності й можливості розширення номенклатури продукції фірми.

"Вільний співробітник" – статус співробітника, що є новатором. Класичний приклад дає прийнята фірмою 1ВМ програма "Вільний співробітник". У ній бере участь приблизно 45 "мрійників, єретиків, баломутників спокою, диваків і геніїв". Вільний співробітник одержує в сутності повну свободу дій на п'ять років. У нього зовсім проста роль – трясти систему організації фірми.

"Золоті комірці" – це висококваліфіковані вчені й фахівці, що володіють підприємницьким підходом до використання своїх професійних знань. Абсолютна їхня більшість працює за наймом – у корпораціях, університетах, консультаційних. Частина фахівців сполучає роботу з наймання з підприємницькою діяльністю. Це проявляється в організації або у внутрішньофірмових ризикових підприємствах, роботі з контракту відразу в декількох фірмах.

"Науково-технічні воротарі", або "інформаційні зірки", відносяться до категорії ключових фахівців лабораторій НДДКР і відрізняються від своїх колег орієнтацією на зовнішні інформаційні джерела. Вони читають набагато більш від інших, зокрема більш "важку" літературу. Вони підтримують широкі довгострокові контакти з фахівцями в інших організаціях. Такий співробітник служить посередником між колегами у своїй організації й зовнішньому світі, він ефективно з'єднує свою організацію з науковою й технічною діяльністю у світі в цілому.

"Альтернативний персонал" становить позаштатних тимчасових співробітників. Керівники підприємств давно прибігають до послуг тимчасових працівників, використовуючи їх у періоди підвищеного навантаження або при недостачі персоналу. Ще в середині 1970-х років вони прийшли до висновку, що, уміло втягуючи в роботу позаштатників, можна домогтися переваги над конкурентами. Наприклад, у відділенні напівпровідникових виробів фірми Моторз залучення позаштатних співробітників, число яких в окремі періоди перевищувало кількість постійних працівників, дозволило уникнути значного скорочення штатів, характерного для періоду спаду.

У цей час через конкуренцію, що негативно позначається на рівні прибутку, доводиться зводити до мінімуму склад постійних співробітників, що робить завдання підбору висококваліфікованих тимчасових працівників досить актуальним. Такі "нестандартні" співробітники називаються не тільки альтернативним, але й додатковим або периферійним персоналом. У період підйому організація може взяти на роботу позаштатників. Якщо згодом ділова активність падає, що неминуче трапляється протягом життєвих циклів продукції, організація може провести скорочення штатів за рахунок тимчасових співробітників, залишивши основний колектив незмінним. У цей час російські керівники широко освоїли цю практику.