Тема (} година): Сформувати техніку виконання захисту від ударів рукою, ногою (підставленням рук стоячи на місці, у русі на 1 крок вперед (назад) і наступною контратакою)

Методика навчання: 1. Розповідь і показ кожної рухової дії окремо у зразковому вико­нанні, спочатку у максимальному, а потім у повільному темпі. Під час пояснення учитель повинен головну увагу зосередити на тих елементах техніки рухової дії, що є найбільш важли­вими для правильного її виконання. Після показу і пояснення учні практично виконують рухову дію. Після цього переходять до вивчення іншої.

2. Практичне виконання учнями кожної рухової дії окремо. Захист від удару рукою підставлянням рук (рис. 23). Відбивання угору застосовується від прямих ударів і ударів зверху. Перенести вагу тіла на праву ногу, хутким рухом напівзігнутої лівої руки у напрямку знизу-угору відбити зовнішньою частиною передпліччя удар супротивника.

Відбивання усередину застосовується від прямих ударів. Зробити лівою рукою короткий замах у напрямку вліво-угору. Розвертаючи тулуб вправо, швидким напівколовим рухом лівої руки усередину відбити зовнішньою частиною передпліччя удар супротивника.

Відбивання назовні застосовується від прямих ударів. Зробити лівою рукою короткий замах управо, хутким напівколовим рухом лівої руки у напрямку зсередини-назовні відбити удар супротивника.

Відбивання вниз застосовується від ударів рукою і ногою. Виконати лівою рукою корот­кий замах у напрямку вправо-угору, хутким напівколовим рухом лівої руки у напрямку вліво-униз відбити руку (ногу) супротивника зовнішньою частиною передпліччя.

Захист від удару і виконання удару у відповідь. Загальна особливість цієї комбінації -після виконання захисту лівою рукою, права рука виконує один із раніше вивчених ударів.

3. Практичне виконання учнями вправ із удосконалення загальної витривалості (див 1 рік навчання, розділ 5.1).

Тема (1 година): Сформувати техніку виконання прийомів без зброї (самострахування, захвати ті звільнення від них, больові прийоми)

Методика навчання: 1. Розповідь і показ кожної рухової дії окремо у зразковому вико­нанні, спочатку у максимальному, а потім у повільному темпі. Під час пояснення учителі повинен головну увагу зосередити на тих елементах техніки рухової дії, що є найбільш важли­вими для правильного її виконання. Після показу і пояснення учні практично виконуюті рухову дію. Після цього переходять до вивчення іншої.

2. Практичне виконання учнями кожної рухової дії: самострахування виконується пе­рекидом і падінням (уперед, назад, через плече). Спільними ознаками послідовності на­вчання (крім падіння уперед) є: прийняття кінцевого положення, виконання випереджу­вальних ударів руками і ногами, виконання падіння у групуванні, сидячи на землі, виконанш падіння з низької, середньої і високої стійки, виконання падіння у русі (у комплексі з інши­ми діями).

Захвати виконуються спереду і ззаду за руки, горло, тулуб, ноги, одяг.

Звільнення від захватів. В основі техніки — удари ногою, рукою і наступним проведен­ням больових прийомів або кидків.

Звільнення від захвату рук або кистей. Виконати удар у пах і зробити різкий рух рукам^ у напрямку великих пальців.

Звільнення від захвату однієї руки. Виконати удар ногою у пах, вільною рукою вхопиті-кулак захопленої руки і сильно смикнути у бік великих пальців супротивника.

Звільнення від захвату рукавів. Виконати удар ногою у пах, обвести свої руки навколс рук супротивника, закручуючи одяг навколо пальців і з силою смикнути у сторони.

Звільнення від захватів шиї спереду (одягу на грудях). З'єднавши разом стиснуті кулаю обох рук, виконати різкий удар між руки супротивника у напрямку знизу-угору. Відірвавіш його руки від своєї шиї, виконати удар в обличчя, а потім ногою у пах.

Звільнення від захвату шиї ззаду. Присідаючи, виконати удар супротивнику ліктем і ділянку печінки, потім нахиляючись, захопити ногу супротивника і хутким рухом на себе повалити його, після чого зробити удар ногою.

Больові прийоми — дії, під час виконання яких відбувається перегинання, защем­лення, скручування суглобів, що призводять до виникнення болю. Кількість больови? прийомів дуже велика, виконуються вони як у стійці, так і в стані лежачи. Найбільи поширеними є загин руки за спину, ричаг руки назовні, ричаг руки усередину, важілі ліктя на плечі, вузол руки угорі. Загин руки за спину: захопити лівою рукою зверху кисті правої руки супротивника, а правою - одяг біля ліктя ззовні і виконати удар ногою } гомілку або пах. Різко потягнути правою рукою на себе, а лівою — від себе (вивести супро­тивника з рівноваги), зігнути його руку у ліктьовому суглобі. Закласти передпліччя захоп­леної руки у ліктьовий згин своєї лівої руки, одночасно поставити ліву ногу назовні вц правої ноги супротивника і виконати удар ребром долоні по шиї, правою рукою захопи™ волосся (комір).

Важіль руки назовні: захопити праву кисть супротивника двома руками таким чином щоб великі пальці знаходилися на тильній стороні долоні. Піднімаючи захоплену руку вгору зігнути кисть до передпліччя і виконати удар ногою. Викручуючи захоплену руку назовні

повалити супротивника на землю, вдарити ногою, затиснути захоплену руку ногами, перехо­пити правою рукою за пальці, а лівою - за одяг біля ліктя; перевернути супротивника облич­чям донизу і сісти на нього зверху, виконати загин руки за спину.

Важіль руки усередину: захопити передпліччя правої руки супротивника двома руками зверху і виконати удар ногою у коліно (пах). Швидко викрутити руку усередину, потягнути її на себе (вивести супротивника з рівноваги); відставляючи праву ногу назад і повертаючись направо, підвести праве плече супротивника під своє ліве плече. Натискуючи на захоплену руку своїм плечем, зробити висід лівою ногою і звалити супротивника на землю. Утримуючи лівою рукою ліктьовий згин захопленої руки, виконати загин руки за спину і сісти на супро­тивника зверху.

Важіль ліктя на плечі — захопити двома руками зап'ястя правої руки супротивника зверху і виконати удар ногою у пах. Хутко підтягнути його руку вправо-угору, повертаючись направо-кругом, положити її на ліктьовим суглобом на своє ліве плече і, натискаючи на неї вниз, завдати болю супротивнику.

Вузол рук угорі: захопити правою рукою праву руку супротивника за кисть зверху. По­тягнути її на себе, вдарити лівою рукою у ліктьовий згин. Піднімаючи передпліччя руки супротивника вгору, захопити лівою рукою своє праве передпліччя (зав'язати вузол). Повер­таючись наліво, виконати удар ногою у пах і повалити супротивника на землю.

3. Практичне виконання учнями вправ із удосконалення загальної витривалості (див. 1 рік навчання, розділ 5.1).

Тема (1 година): Сформувати техніку виконання прийомів зі зброєю (укол багнетом (ножем), захист від такого нападу; удар навідліг палицею (ножем), захист від такого нападу; удар ножем знизу, захист від такого нападу; захист від погрози пістолетом)

Методика навчання: 1. Розповідь і показ кожної рухової дії окремо у зразковому вико­нанні, спочатку у максимальному, а потім у повільному темпі. Під час пояснення учитель повинен головну увагу зосередити на тих елементах техніки рухової дії, що є найбільш важли­вими для правильного її виконання. Після показу і пояснення учні практично виконують рухову дію. Після цього переходять до вивчення іншої.

2. Практичне виконання учнями кожної рухової дії окремо: укол багнетом (ножем) виконується на чучелі або спеціальній мішені. Із близької відстані його можна проводити вліво, вправо, прямо. Швидко з невеликим замахом спрямувати двома руками автомат (ка­рабін) уперед, виконати укол, після чого повернутися у вихідне положення.

Захист від уколу багнетом (ножем) краще виконувати парами таким чином: перший виконує укол - другий робить крок назад і розриває дистанцію; перший виконує укол -другий виконує відбивання автоматом (карабіном) зброї нападника. Відбивання виконують­ся вправо, вліво, униз-направо. Відбивання вправо виконується, коли супротивник робить укол багнетом у праву частину тіла: швидким і коротким рухом лівої руки спрямувати ствол вправо-уперед, одночасно правою рукою швидким рухом вліво виконати удар стволом (баг­нетом) по зброї напарника. Відбивання вліво виконується, коли супротивник робить укол у ліву частину тіла, а зброя того, хто захищається, знаходиться справа: швидким і коротким рухом лівої руки спрямувати ствол зброї вліво-уперед, одночасно правою рукою швидким рухом управо виконати удар стволом (багнетом) по зброї нападника (під час відбивання ліва рука трохи зігнута у ліктьовому суглобі і спрямовує багнет в обличчя нападника). Відбивання униз-направо використовується, коли удар здійснюють у нижню частину тіла під зброю: швидким напівколовим рухом лівої руки спрямувати ствол вліво-униз, одночасно правою рукою швидким рухом вправо-угору виконати удар стволом (багнетом) по зброї нападника

(під час відбивання ліва рука трохи зігнута у ліктьовому суглобі та спрямовує багнет у нижню частину тіла нападника).

Удар палицею (ножем) замахом збоку: виконати короткий замах вліво над плечем і з кроком або з випадом виконати удар.

Захист від удару замахом збоку виконується рукою (палицею, зброєю). Найчастіше використовується прийом обеззброєння із застосуванням вузла рук угорі: з кроком лівої ноги вліво-уперед і поворотом направо зустріти озброєну руку супротивника передпліччями обох рук, поставивши їх вертикально. Захопити правою рукою передпліччя супротивника, а лівою рукою виконати удар у ліктьовий згин зверху, з'єднати руки у вузол. З поворотом уліво і ударом ногою у пах звалити супротивника на землю.

Удар ножем знизу виконується з близької дистанції, із положення підготовки до сутич­ки (права рука на рівні пояса зігнута у ліктьовому суглобі, тримає ніж, ліва - трохи зігнута у ліктьовому суглобі і винесена уперед на рівні плеча). З коротким замахом руки з ножем та кроком лівої ноги уперед швидким рухом виконати удар і повернутися у вихідне положення.

Захист від удару ножем знизу — із застосуванням загину руки за спину: з кроком лівої ноги уперед зустріти передпліччям лівої руки руку супротивника. Захопивши правою рукою одяг біля ліктя, виконати удар ногою у пах, загинаючи руку супротивника-за спину і обез­зброїти його.

Захист від погрози пістолетом: з поворотом направо-кругом на правій нозі, передпліч­чям правої руки відбити озброєну руку супротивника і захопити її обома руками зверху, вико­нати удар ногою в коліно (пах). Продовжити поворот, перевести важіль руки всередину і, натискаючи правою рукою на тилову частину кисті, обеззброїти нападника.

3. Практичне виконання учнями вправ із удосконалення загальної витривалості (див. 1 рік навчання, розділ 5.1).

Тема (1 година): Закріпити техніку виконання прийомів самозахисту, що вивчалися на попередніх за­няттях

Методика навчання: 1. Удосконалення техніки виконання ударів руками і ногами.

2. Удосконалення техніки захисту від ударів руками і ногами.

3. Удосконалення техніки виконання захватів і звільнення від захватів.

На початку заняття (підготовча частина) доцільно зпропонувати вправи із самостраху­вання.

4. Практичне виконання учнями вправ із удосконалення загальної витривалості (див. 1 рік навчання, розділ 5.1).

Тема (І година): Удосконалити техніку виконання прийомів самозахисту, що вивчалися раніше. Сфор­мувати уміння виконувати серію з двох ударів, здійснювати захист від таких ударів; виконувати серію з трьох ударів, здійснювати захист від таких ударів

Методика навчання: 1. Удосконалення техніки захисту від ударів ножем, палицею, багнетом.

2. Удосконалення техніки проведення захватів і звільнення від захватів.

3. Навчання техніки виконання серії ударів (два удари): вправа 1 — перший атакує ударом правої прямо, другий робить крок назад (розриває дистанцію), перший виконує повторну ата­ку ударом правою ногою у пах; вправа 2 — другий атакує ударом ноги збоку по нозі, що знахо­диться попереду, збиває першого і виконує другий удар лівою рукою в обличчя; вправа 3 -другий атакує ударом правої ноги прямо в пах, перший виконує захист підставлянням рук схресно, але контратаки не робить; другий виконує атаку ударом правої прямо в голову.

4. Навчання техніки виконання серії ударів (три удари): вправа 1 — перший атакує ударом прямо лівою в голову, другий - захищається відбиванням рукою угору, але не встигає з ударом у відповідь, перший виконує атаку ударом правою ногу прямо в пах; вправа 2 — другий атакує ударом правої ноги в пах, перший захищається підставлянням рук навхрест, але не відповідає, другий знову атакує і виконує удар правою прямо в голову; вправа 3 — перший імітує атаку правою рукою зверху, другий виконує контратаку ударом правою ногою прямо в пах, перший з відхиленням вліво захоплює правою рукою ногу противника, звалює його на землю і виконує удар ногою.

Практичне виконання учнями вправ із удосконалення загальної витривалості (див. 1 рік навчання, розділ 5.1).

РОЗДІЛ 7.4. Надання першої допомоги при кровотечах, пораненнях, переломах та вивихах

Тема (І година): Сформувати техніку накладання шини з підручного матеріалу при переломах плеча, передпліччя, стегна, гомілки. Сформувати техніку використання шприц-тюбика. Сформувати техніку транспортування потерпілого при різноманітних ушкодженнях (пораненнях)

Методика навчання: 1. Розповідь (із використанням наявних наочних посібників) про перелом - порушення цілісності кісток. Переломи: повні (порушується цілісність усієї кістки) та неповні (часткове порушення цілісності кістки), закриті (цілісність шкіри не порушена) та відкриті (порушена цілісність шкіри, утворюється рана), із зміщенням і без зміщення уламків кісток, одиничні та чисельні (залежно від кількості пошкоджених кісток) виника­ють, зазвичай, під час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ураження; вогнепальні (ви­никають унаслідок дії кулі або розриву снаряда) характеризуються розтрощенням кісток на уламки різної величини, порушенням цілісності м'яких тканин тіла в місцях перелому, відри­вом частин кінцівки.

Основні симптоми переломів: різкий біль, що посилюється при спробах зробити рух; порушення функцій ушкодженої кінцівки; деформація; паталогічна рухливість; наявність уламків кістки у рані. Тяжкі випадки супроводжуються різними ускладненнями, найчасті­ше - травматичним шоком (загрозливий для життя патологічний процес, що призводить до розладу головних життєво важливих функцій організму).

Перша допомога: звільнення потерпілого від болю (внутрішьом'язово увести розчин анальгіну або баралгіну), забезпечення нерухомості кісток у ділянці перелому (якщо пере­лом відкритий, здійснюють зупинку кровотечі, а на рану накладають асептичну пов'язку), проведення іммобілізації (створення нерухомого положення ураженої кінцівки) для уник­нення можливих зміщень уламків кісток, зменшення небезпеки ушкодження судин, нервів гострими краями кістки. Іммобілізацію здійснюють за допомогою стандартних та імпрові­зованих шин, які накладають поверх одягу і взуття. При цьому категорично забороняється виправляти незвичайне положення кінцівки, вправляти уламки кістки при відкритому пере­ломі, знімати одяг або взуття, якщо це не викликано необхідністю перев'язати рану або зупинити кровотечу, переносити потерпілого без проведення іммобілізації.

2. Практичне виконання учнями техніки застосування шприц-тюбика. Він складаєть­ся з герметично закритого поліетиленового корпуса, ін'єкційної голки та захисного ковпачка (призначений для одноразового уведення ліків підшкірно або в м'язи). Послідовність дій під час застосування шприц-тюбика: взяти правою рукою шприц за корпус, лівою рукою за реб­ристий обідок — повернути ковпачок і одночасно насунути його на корпус шприца до упо­ру - обертом у зворотному напрямку зняти захисний ковпачок - не торкаючись голки рука­ми, вколоти її підшкірно або у м'язи у ділянці зовнішньої поверхні стегна, верхньої третини плеча або у верхній зовнішній квадрант сідниці (можна через одяг) — міцно тримати пальцями корпус шприц-тюбиката увести ліки - не розтискуючи пальців, вийняти голку — використа­ний шприц-тюбик покласти до кишені потерпілого (щоб було відомо про уведення знебо­лювального засобу).

3. Практичне оволодіння технікою накладання імпровізованої шини у випадку перелому стегна, гомілки, плеча і передпліччя. Послідовність дій накладання імпровізованих шин: посла­бити біль (увести знеболювальний засіб за допомогою шприц-тюбика) - знайти з підручних предметів (смуги фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побутові предмети тощо) такі, що можна використати для іммобілізації - виконати накладання шин з урахуванням, що вона повинна захоплювати один суглоб вище перелому і один нижче: перелом кістки перед­пліччя - руку обережно зігнути у ліктьовому суглобі під прямим кутом, повернути долонею до живота, від початку пальців до верхньої третини плеча зафіксувати шиною і пов'язкою; перелом кістки плеча — забезпечити нерухомість трьох суглобів руки (руку зафіксувати на пов'язці і прибинтувати до тулуба) (рис. 24).

Під час перелому кісток нижніх кінцівок потерпілого транспортують (він лежить) на спині і проводять іммобілізацію. Якщо зламані кістки стегна, фіксуються три суглоби; якщо кістки гомілки — дві шини прибинтовуються із зовнішнього та внутрішнього боку ноги від ступні до середини стегна (див. рисунок 24).

4. Практичне виконання дій із техніки транспортування потерпілого. Основні спосо­би транспортування: на руках, плечах, спині, однією або двома особами з використанням лямок для перенесення, нош, підручних засобів. Щоб перенести потерпілого на руках, носій стає на коліно збоку, охоплює його однією рукою за спину, іншою — під стегна, а потерпілий охоплює його носія за шию (використовується у випадках, коли у потерпілого немає пере­ломів кінцівок і ребер).

На спині: носій садовить потерпілого на підвищення, стає до нього спиною між його ногами і схиляється на одне коліно; потерпілий охоплює носія за плечі, який бере його обома руками під стегна і зводиться на ноги.

На плечі: носій кладе потерпілого головою вниз на праве плече, правою рукою охоплює його ноги, а лівою тримає за праве передпліччя або кисть (не використовують у випадках перелому кінцівок або грудної клітки потерпілого).

Удвох можна переносити потерпілого такими способами: на "замку" — носії стають поруч і з'єднують руки, щоб утворилося сидіння ("замок"). Якщо потрібно притримувати потерпшого, то сидіння робиться двома або трьома руками, а коли чотирма руками — потер­пілий сам тримається за шиї носіїв; один за одним — спосіб, коли один із носіїв підходить до потерпілого збоку голови і підхоплює його під руки зігнутими у ліктях руками, інший носій стає між ногами потерпілого спиною до нього, охоплює його ноги під колінами. Обидва одночасно підводяться і переносять потерпілого (носій, який рухається позаду не повинен з'єднувати свої руки на грудях потерпілого, щоб не ускладнювати дихання); із положення лежачи — зазвичай, використовують лямку, складену у кільце. її одягають на великі пальці розведених рук, одну руку згинають у ліктьовому суглобі під прямим кутом (лямка не повин­на провисати); за відсутності лямок їх можна виготовити з поясних ременів. Перенесення може здійснюватися одним із двох способів: перший — лямку, складену кільцем, підводять під потерпілого, який лежить на землі так, щоб одна половина лямки була під сідницями, а друга — на спині (з обох боків потерпілого утворюються петлі від лямки). Носій лягає на потерпілого, просовує руки у петлі і таким чином одягає їх собі на плечі. Потім зв'язує їх вільним кінцем на грудях, встає на одне коліно і піднімається на весь зріст (потерпілий знаходиться на спині, сидячи на лямці, щільно притиснутим до носія). Якщо у потерпілого поранено грудну клітку, цей спосіб транспортування непридатний; другий спосіб - лямку для транспортування складають вісімкою, а перехрестя просовують під сідниці потерпілого і перевертають на здоровий бік. Носій лягає, притулившись до потерпілого спиною, одягає вільні кінці (петлі) лямки на плечі, підводиться і може починати транспортування.

Переносити потерпілого на невелику відстань дваносії можуть, використовуючи си­діння. Для його виготовлення підходить будь-який підручний матеріал (рушники, палиці, поясні ремені, стільці, жердини, простирадла, ковдри).

Для виготовлення нош так само використовуються підручні матеріали: жердини, що з'єднують дерев'яними поперечинами і закріплюють лямками (мотузкою, ременем) або з чохла для матраца (двох мішків) і двох жердин.

РОЗДІЛ 7.5. Надання першої допомоги при опіках, відмороженнях, утепленні, ураженні електричним струмом, отруєнні та попередження інфекційних захворювань і захворювань, що передаються статевим шляхом

Тема (І година): Сформувати уміння профілактики під час опікового шоку. Сформувати уміння надавати першу допомогу при тепловому, сонячному ударі. Сформувати уміння надавати першу допомогу при відмороженнях та переохолодженні, при ураженні електричним струмом та утопленні, при тривалому здавлюванні частин тіла людини та при гострому болі в животі

Методика навчання: 1. Розповідь і показ послідовності дій у проведенні профілактики опікового шоку. Опік — пошкодження тканин, спричинене дією високої температури, фізич­них або хімічних факторів, рентгенівських і сонячних променів, радіаційних випроміню­вань. Залежно від зазначених факторів опіки поділяються на термічні (виникають унаслідок дії полум'я, пару, гарячої води, гарячих металів); хімічні (виникають унаслідок дії на шкіру хімічних речовин (кислот, лугів, солей, важких металів); променеві (радіаційні) (виникають унаслідок контакту продуктів радіоактивного розпаду зі шкірою або слизовими оболонками).

Щодо глибини і площі ушкодженої поверхні шкіри та підшкірних тканин опіки бува­ють чотирьох ступенів: І ступінь - почервоніння, набряк шкіри, пекучий біль. Запальні яви­ща зникають після 3-6 днів; II ступінь — утворення міхурів, заповнених прозорою рідиною. За відсутності інфекції відновлення відбувається за 10-15 днів; 111 ступінь - форми А і Б. При опіках III А ступеня ушкоджені лише верхні шари шкіри. Упродовж 3-4 тижнів рани загою­ються, на місці ушкодження можуть залишатися рубці. При опіках III Б ступеня відбувається омертвіння усіх шарів шкіри. Рана загоюється дуже повільно, на її місці утворюються дефор­мовані рубці; IV ступінь - ушкодженими виявляються шкіра, підшкірна клітковина, сухо­жилки, м'язи. У багатьох випадках необхідною є трансплантація (пересадка частини шкіри від здорової людини). Загальний стан організму також залежить від величини ділянки ура­ження. Якщо вона становить понад 10-15% від загальної поверхні тіла, це може призвести до виникнення опікової хвороби. Вона починається з опікового шоку (тривалість 24-72 годи­ни), супроводжується гострою інтоксикацією, змінами складу крові, що можуть призвести до запалення легень, уражень печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту.

2. Практичне виконання учнями техніки надання профілактичних заходів при опіко­вому шоці: припинити дію високої температури на шкіру (загасити одяг, зняти мокрий одяг, на який потрапила гаряча вода) — увести знеболювальний засіб (за допомогою шприц-тюби-ка або у вигляді пігулок) - на ушкоджену поверхню накласти суху стерильну пов'язку (звільни­ти поверхню від одягу, обрізати і залишити на місці шматки, що прилипли до тіла) — опікову рану не обробляти, а лише закрити стерильною марлевою пов'язкою (за відсутності — ви­користати будь-яку чисту тканину) - потерпілого негайно направити до лікарні. Забороняється: розрізати або роздушувати міхурі, торкатись ушкодженої поверхні руками, змащувати її жи­ром, маззю, посипати сіллю, содою, застосовувати розчин "зеленки", одеколон чи інші ре­човини.

3. Розповідь і показ алгоритму дій першої допомоги при тепловому і сонячному ударі. Тепловий удар — хворобливий стан, що виникає із-за тривалої дії високої температури зовн­ішнього середовища на організм, внаслідок чого відбувається його перегрівання. Різновидом теплового є сонячний удар. Виникає у спекотні дні від безпосереднього впливу на голову людини сонячних променів і, таким чином, призводить до перегріву головного мозку. В обох випадках симптоми подібні: спочатку відчувається втома і головний біль, потім з'являється запаморочення, слабкість, больові відчуття у ногах і спині, нудота (інколи блювота), а зго­дом — шум у вухах, потемніння в очах, задуха, часте серцебиття. За відсутності допомоги стан хворого погіршується (температура тіла підвищується до 4ГС і вище, хворий непритомніє, спостерігаються судоми, марення, галюцинації, подих стає уривчастим, пульс погано про-слуховується) і за декілька годин він може загинути від паралічу легень і серця, якщо не надати термінової допомоги.

4. Практичне виконання учнями техніки надання невідкладної допомоги при тепло­вому і сонячному ударі: хворого швидко перенести у прохолодне місце (тінь) - зняти одяг і покласти на землю, дещо підвівши голову (можна використати подушку, зроблену з одягу) -прикладати компреси (пляшки із холодною водою) до голови, шиї, ділянки серця і викори­стати нашатирний спирт - давати пити якомога більше рідини (якщо людина не втратила свідомості).

5. Розповідь і показ алгоритму дій першої допомоги при відмороженнях та переохо­лодженні. Відмороження —ушкодження тканин, спричинене дією низьких температур. Чин­никами, що посилюють дію низьких температур є мокре і тісне взуття, тривале перебування у нерухомому стані на холоді (у снігу, під холодним дощем), підвищена вологість повітря, голод, втома. Найчастіше дії холоду зазнають оголені ділянки тіла: вушні раковини, ніс, пальці ніг і рук. Характерними ознаками відмороження є поява відчуття холоду, потім — оніміння, після цього — зникнення больових відчуттів і будь-якої чутливості відморожених ділянок. Якщо не надати своєчасної допомоги, може настати відмирання тканин відмороже­ної ділянки тіла. Розрізняють чотири ступені відмороження: І ступінь (легкий) — характеризується зву­женням судин, набряком, шкіра — бліда з багряно-синюшним відтінком; запальний процес триває декілька днів; II ступінь — поява на шкірі міхурів, наповнених прозорою рідиною, поверхневі шари шкіри можуть відмирати, спостерігається загальне погіршення самопочут­тя (підвищується температура тіла, погіршується сон і апетит); III ступінь - відмирання шкіри і підшкірної клітковини, ушкоджена тканина багряно-синюшна, нечутлива або над­чутлива, утворюються міхурі, наповнені темної кров'яною рідиною; у подальшому спостері­гається відторгнення мертвих тканин із утворенням шрамів; ІУ ступінь (надзвичайно тяж­кий) - повне омертвіння всіх тканин тіла (включаючи кісткову) з наступним їх відторгненням.

У випадках дії низьких температур на увесь організм може наступити загальне замер­зання (найчастіше спостерігається у людей виснажених, знесилених, у стані алкогольного сп'яніння). Вирізняють три стадії загального замерзання: адинамічну (потерпілий кволий, сонливий, шкіра мармурового кольору, мова сповільнена, пульс сповільнений, свідомість збережена, температура тіла 34-35°С); ступорозну (скутість у діях, сповільнення пульсу і ча­стоти дихання, кінцівки бліді та холодні, основні життєві функції значно сповільнені, мова порушена, температура тіла 31 -32°С); судомну (свідомість втрачена, поява судом, пульс прак­тично не фіксується, дихання поверхневе, температура тіла нижче 30°С).

6. Практичне виконання учнями техніки надання першої допомоги при відморожен­нях та переохолодженні. Перша допомога при відмороженнях, негайно зігріти потерпілого (особ­ливо відморожені частини тіла) будь-яким засобом, обережним розтиранням спиртом, су­хою тканиною, використання теплих ванн (від 20-24° до 37-40°С) до почервоніння шкіри і появи болю, накладання стерильної теплої пов'язки із товстого шарувати, загальне зігріван­ня потерпілого (масаж усього тіла, гарячий напій, обкладання грілками тощо). Слід якомога швидше дістатися теплого приміщення. При загальному замерзанні: потерпілого перенести у тепле приміщення — помістити у ванну з водою кімнатної температури (до 36° С) — провести обережний масаж усіх частин тіла — після порозовіння шкіри і часткового відновлення кро­вообігу у кінцівках провести реанімаційні заходи (штучне дихання, масаж серця) — перенес­ти потерпілого на ліжко, вкрити теплою ковдрою, дати гарячої кави, чаю — організувати швидку доставку потерпілого до лікарні.

7. Розповідь і показ алгоритму дій першої допомоги при ураженні електричним стру­мом та утопленні. Ушкодження, що виникають від дії електричного струму (технічного та атмосферного — блискавки), називаються електротравмою. Міра ураження залежить від виду струму (змінний струм більш небезпечний у порівнянні з постійним), величини струму, віку і стану здоров'я потерпілого. Також має значення ступінь опору тканин (зокрема, електрич­ний струм добре проходить крізь вологі тканини тіла і погано — крізь шкіру долонь і п'ят), шлях проходження струму тілом (небезпечніше, коли струм проходить через голову, серце). Наслідком ураження електричним струмом є локальні (в окремих ділянках) та загальні пору­шення діяльності організму людини. Локальні ураження призводять до опіків м'яких тка­нин тіла III-IV ступеня у місцях входу і виходу електричного струму — "позначки струму". Дія струму високої напруги значно небезпечніша — можливі розшарування тканин, у кістках можуть виникнути тріщини.

Загальні порушення: легкі ураження — загальна слабкість, головний біль, погіршення пам'яті, зору, слуху, втрата свідомості; важкі ураження — зазвичай, втрата свідомості, судоми, зупинка дихання та серцевої діяльності, може настати параліч серця.

У випадках, коли перешкоджається рух повітря у дихальних шляхах, може виникнути небезпечний для життя стан - задуха (асфіксія). Такий стан створюється при утопленні — вода заповнює дихальні шляхи, відбувається зупинка дихання і серцевої діяльності; під час удушення стискується гортань, трахея, судини та нервові стовбури у ділянці шиї. Незалежно від причини асфіксія може бути двох видів: біла і синя. Біла асфіксія відзначається блідою шкірою та слизовими оболонками, напруженими м'язами обличчя, що зумовлено спазмом голосової щілини. У цьому випадку, наприклад вода, не потрапляє у легені, а подразнює нервові закінчення гортані і таким чином призводить до паралічу серцевої діяльності та дихання. Синя асфіксія виникає внаслідок безпосереднього попадання води у дихальні шля­хи і шлунок, а звідти - у кров і виявляється значним посинінням обличчя, набряком вен шиї, розширенням зіниць, короткочасною рефлекторною затримкою дихання та швидкою зміною на судоромні дихальні рухи і наступною втратою свідомості. Пізніше внаслідок загибелі го­ловного мозку, відбувається зупинка серця і наступає смерть.

8. Практичне виконання учнями техніки надання першої допомоги при ураженні елек­тричним струмом та утепленні. Перша допомога при ураженні електрострумом: негайно (із дотриманням правил безпеки) припинити дію електроструму на потерпілого: вимкнути струм, перервати або відвести проводи від потерпілого сухою мотузкою, дерев'яною палицею, гумо­вими предметами — покласти потерпілого на спину, звільнити від тісного одягу, дати поню­хати нашатирного спирту, забезпечити повний спокій. На місце опіків накласти стерильні пов'язки. У випадку відсутності дихання, — провести штучне дихання; при зупинці серця, -закритий масаж серця - швидко доставити потерпілого до лікарні.

Перша допомога при утопленні. якщо потерпілий непритомний і у нього біла асфіксія, то необхідно: викликати швидку допомогу і якнайшвидше почати штучну вентиляцію легень (рот у рот; рот у ніс) та закритий масаж серця. При синій асфіксії, перш за все, потрібно видалити воду із легень та шлунка. Для цього: покласти потерпілого на своє зігнуте коліно — натиснути на спину і видалити таким чином воду — покласти потерпілого на спину, відвести голову трохи назад і почати штучне дихання та закритий масаж серця.

9. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) синдрому затис­нення — стан, що виникає у потерпілого, який потрапив у завал (авто- або залізничну катас­трофу) і великою вагою йому розтрощило м'які тканини. За статистикою, у 80% випадків ушкоджень від тривалого затиснення зазнають нижні кінцівки. Після звільнення з-під зава­лу, кров відновлює правильний рух судинами (у тому числі в ушкодженій кінцівці). Це при­зводить до надходження у загальний кровообіг усього організму продуктів розпаду травмова­них тканин, а відтак — до ушкодження ними мозку, серця, печінки, нирок, інших органів і систем організму. Відбувається самоотруєння, що може призвести до швидкої смерті потер­пілого. Щоб цього не сталося, необхідно правильно надати першу допомогу. Затиснення може бути стискання грудної клітки — травматична асфіксія, що супроводжується значним порушенням дихальної функції, посинінням шкіри обличчя, шиї, грудей (внаслідок чисель­них крововиливів), крововиливами у слизову ока, серцевою аритмією (порушення ритму), інколи — втратою свідомості.

Причиною гострого болю у животі можуть бути забиті місця живота із прихованим пошкодженням внутрішніх органів; "гострий живіт" — комплекс симптомів, що свідчать про гостре захворювання органів черевної порожнини (гострий апендицит, проривна виразка шлунку, защемлена грижа, гостра кишкова непрохідність, розриви у випадках позаматкової вагітності тощо). Спільними характерними ознаками цих випадків є гострий біль у животі (різний за силою, місцем розташування, характером, розповсюдження), нудота і блювотин­ня, різні напруження м'язів передньої черевної стінки, затримка стула і газів, ознаки гостро­го знекровлення (бліде обличчя, загальна слабкість, запаморочення, слабкий і частий пульс тощо). В усіх випадках необхідне надання негайної хірургічної допомоги, за інших обставин наслідки можуть спричинити смерть. 10. Практичне виконання учнями техніки надання першої допомоги. При тривалому затисненні окремих частин тіла людини (під часу завалу, стискання внаслідок авто-, залізнич­ної катастрофи): дати води у необмеженій кількості (спрага буває дуже сильною), накласти джгут вище місця затиснення, але не туго і тільки на вену, якою буде відтікати від кінцівки кров із продуктами розпаду — артерія повинна залишатися вільною, щоб відбувалося нор­мальне кровопостачання. Лише після зазначених дій можна звільняти кінцівку, що потрапи­ла під завал. Далі продовжити надавати першу допомогу: накласти транспортну шину (навіть якщо немає підозри на перелом) — обкласти кінцівки пляшками із льодом — забезпечити транспортування потерпілого до лікувального закладу.

Перша допомога при травматичній асфіксії: усунути причини затиснення — звільни­ти потерпілого від верхнього одягу - звільнити ротову порожнину від сторонніх предметів (якщо необхідно) — терміново транспортувати до лікарні.

Перша допомога при гострому болі живота: створити умови максимального спокою — на живіт покласти пляшку із льодом або холодною водою — негайно транспортувати хворого до хірургічного відділення лікарні. Категорично забороняється до консультації з лікарем году­вати, давати пити (можна тільки змочити губи), промивати шлунок, ставити очисні клізми, вигрівати живіт, застосовувати знеболювальні засоби.

Тема (І година): Сформувати уміння надавати першу допомогу при отруєнні хімічними речовинами (окисом вуглецю (чадним газом), етиловим бензином та антифризом, метиловим спир­том, пороховими газами, діхлоретаном), при харчових отруєннях (їжею, грибами, ягодами), при укусах отруйних змій, комах та павуків, при алергічній реакції. Сформу­вати уміння проводити профілактичні заходи попередження інфекційних, зокрема ве­неричних захворювань

Методика навчання: 1. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) техніки надання першої допомоги у випадках отруєння хімічними речовинами (окисом вуг­лецю (чадним газом), етиловим бензином та антифризом, метиловим спиртом, пороховими газами, діхлоретаном).

Отруєння — порушення здоров'я (з можливими смертельними наслідками), що вини­кають унаслідок попадання в організм отруйних речовин. Існує велика кількість речовин, що можуть спричинити отруєння: кислоти, лікарські препарати, алкоголь і його сурогат (мети­ловий спирт, дихлоретан тощо), побутовий, вихлопні автомобільні та порохові гази, продук­ти рослинного походження (гриби, ягоди), речовини тваринного походження (яд змій, ко­мах) та багато інших.

Ступінь отруєння та його наслідки залежать від низки факторів: властивостей і кількості отрути, що потрапила до організму, способу її надходження, тривалості перебування в організмі (часу контакту з отрутою), стану здоров'я людини, деяких інших факторів.

Якщо підозра отруєння, необхідно, перш за усе, з'ясувати тип отрути та шляхи її над­ходження до організму (через шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи, шкіру, слизові оболонки). Від цього залежать особливості надання першої допомоги. Через дихальні шляхи до організму потрапляють газо- та пароподібні отрути (хлор, бром, аміак, фосген, оксид азоту, окис вуглецю, пари нітробензолу, аніліну порохові гази, інші речовини). Найбільш поширеним отруєнням цього типу є отруєння окисом вуглецю (чадним газом — СО). Він утворюється після неповного згорання деревини, вугілля, бензину, природного газу, містить­ся у вихлопних газах автомобілів, порохових газах; олійні будівельні фарби під час висихання також виділяють СО. Потрапляючи до організму, чадний газ з'єднується із гемоглобіном крові й утворює сполуку карбоксигемоглобіну. Вона перешкоджає перенесенню та засвоєнню кисню клітинами організму. Ознаки отруєння: головний біль, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота й блювання, далі сонливість, червоно-багряний колір обличчя, судоми, задуха та ймовірна смерть (від задухи (асфіксії)).

Отруєння речовинами, що потрапили через травний канал, зустрічаються частіше, ніж інші види. Зокрема важко перебігають отруєння алкоголем і його сурогатами (мети­ловим спиртом (достатньо 7-Ю г), антифризом, дихлоретаном). Ознаки отруєння:запах спирту із рота, спочатку збудження нервової системи, потім (із зростанням отруєння) -втрата свідомості, послаблення рефлексів, посиніння шкіри, послаблені пульс і дихання (може статися зупинка дихання). Отруєння сурогатами (метиловий спирт) призводить (за 10-12 годин) до болю в животі, блювання, болю в очах і порушення зору, після чого настає сліпота.

Отруєння можуть виникати у випадку надходження отрути (кислоти, луги, хлоро­фос, етильований бензин тощо) через шкірні покрови й слизові оболонки. Зокрема під час роботи з етильованим бензином може статися отруєння тетраетилсвинцем. Він може по­трапити до організму через шкіру, дихальні шляхи, травний канал. Ознаки отруєння: біль у животі, нудота, блювання, слабкість, запаморочення, галюцинації, сповільнений пульс, зниження температури тіла, пригнічення центральної нервової системи і центрів дихання, деякі інші симптоми.

2. Практичне виконання учнями техніки надання першої допомоги при отруєнні хімічни­ми речовинами. Через дихальні шляхи: терміново винести (вивести) потерпілого з приміщен­ня — провести штучне дихання — дати понюхати нашатирний спирт; після відновлення ди­хання — покласти потерпілого на спину (ноги вище голови) — прикрити теплою ковдрою -швидко транспортувати до лікарні.

Через травний канал (якщо потерпілий при свідомості): промити шлунок (дати випити 4-5 склянок кип'яченої води або блідо-рожевого розчину пармангонату калію і викликати блювання) - повторити це 2-3 рази (до появи "чистої води") — дати сольове проносне (1-2 столові ложки гіркої солі на стакан води) — дати активоване вугілля (із розрахунку 1 пігулка на 10 кг маси тіла потерпілого); потім — давати пити велику кількість теплої рідини (міцний чай, кава). Якщо потерпілий без свідомості: покласти на бік або живіт (голова опущена вниз або повернута вбік) — дати вдихати пари нашатирного спирту — якомога швидше направити до лікарні.

Через шкіру і слизові оболонки: змити отруйну речовину холодною водою з милом, зміни­ти одяг (у разі попадання на нього тетраетилсвинцю), зробити штучне дихання (у разі знач­ного послаблення частоти і глибини дихання).

3. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) техніки надання першої допомоги під час харчових отруєнь (їжею, грибами, ягодами). Харчове отруєння (хар­чова токсикоінфекція) - отруєння, викликане вживанням недоброякісних продуктів, пере­важно тваринного походження (м'ясо, риба, ковбасні вироби, м'ясні та рибні консерви, мо­локо та вироби з нього). Захворювання викликають мікроби та продукти їх життєдіяльності -токсини (м'ясо, риба можуть бути інфіковані за життя тварин), у випадку неправильного приготування їжі (не дотримані умови термічної обробки), внаслідок неправильного або занадто тривалого зберігання харчових продуктів (особливо консервованих). Найчастіше зу­стрічається такий вид харчового отруєння як ботулізм — гостре інфекційне захворювання з ураженням нервової системи токсинами, що виділяються спороносною бацилою ботулізму. Перші ознаки звичайного харчового отруєння: з'являються через 2-4 години після вживання недоброякісної їжі; при ботулізмі - близько доби. Ознаки захворювання: загальна слабкість, запаморочення, здуття живота (за відсутності стула); через добу виникає двоїння в очах, косоокість, параліч м'якого неба (нечіткий голос), порушується ковтання. За умов відсут ності медичної допомоги потерпілий через п'ять діб може померти від паралічу дихального центра і серцево-судинної недостатності.

Дуже поширені випадки отруєння грибами. Отруйними компонентами грубів є токси­ни, алкалоїди, сполуки важких металів. Головними причинами отруєння грибами є: вживан­ня отруйних грибів, неправильне приготування умовно їстівних грибів, вживання старих і зіпсованих їстівних грибів, а також грибів, що мають двійників або змінилися внаслідок мутацій. Ознаки отруєння: нудота, блювання, біль у животі, посилене потовиділення, зни­ження артеріального тиску, серцево-судинна недостатність. Біль і нудота повторюються де­кілька разів через 6-8 годин; смерть може настати через п'ять-десять днів після отруєння.

4. Практичне виконання учнями техніки надання першої допомоги. При харчових отруєннях: промити шлунок (випити 4-5 склянок кип'яченої води або блідо-рожевого розчи­ну пармангонату калію та викликати блювання) - повторити процедуру — дати 5-6 пігулок активованого вугілля — дати теплу підсолену воду (чай, каву) — забезпечити потерпілому спокій (покласти на ліжко, накрити теплою ковдрою, прикласти до рук і ніг грілки) — викли­кати швидку допомогу або доставити хворого у лікувальний заклад.

Обоє 'язково треба з 'ясувати, хто крім потерпілого вживав недоброякісну їжу (отруйні гриби) і терміново провести профілактичні заходи.

5. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) техніки надання першої допомоги при укусах отруйних змій, комах та павуків. На території нашої країни небезпечною може бути гадюка звичайна. її укус супроводжується больовою реакцією у місці укусу, що розповсюджується на інші ділянки тіла разом із набряком тканин (у тяжких випад­ках може спостерігатися порушення серцевої діяльності,-ураження нирок, запаморочення).

6. Практичне виконання учнями техніки надання першої допомоги при отруйних укусах: відсмоктати отруту з рани, постійно спльовуючи її (ефективно упродовж перших 10 хвилин від моменту укусу), — накласти нетугу пов'язку (але не джгут) шириною 2-4 см вище рани — провести іммобілізацію пораненої кінцівки (значно уповільнюється розповсюджен­ня отрути) — дати велику кількість води для швидшого виведення отрути — доставити потер­пілого до лікарні. Забороняється припалювати місця укусу розпеченим залізом (отрута не знешкоджується, а тяжкість стану потерпілого посилюється).

7. Сформувати уміння надавати першу допомогу при алергійних реакціях. Після укусів бджіл, ос, шершнів може виникнути місцева або загальна реакція. Вона супроводжується сильним болем, набряком м'яких тканин, сверблячкою, печією, почервонінням місця укусу. Ці ознаки можуть, спостерігатися упродовж 1-8 діб. У деяких людей, організм яких особливо чутливий до отрути комах, виникає алергійна реакція - кропивниця, набряк обличчя, падає артеріальний тиск, можливі блювання, підвищення температури, втрата свідомості, у най-тяжких випадках - набряк гортані, порушення серцевої діяльності. Отрута павуків викликає найбільш сильний біль і спазм м'язів (особливо стінки брюшини).

8. Практичне виконання учнями техніки надання першої допомоги при алергійній реакиії. Перша допомога: негайно видалити жало разом із отруйним мішечком — прикласти тампон з вати, змочений у розведеному водою нашатирному спирті (співвідношення 1:5) — прикласти холод на місце укусу - дати потерпілому 1 пігулку супрастину (протиалергічний препарат) — дати пити велику кількість води, - з метою запобігання ускладнень доставити потерпілого до лікарні.

При укусах павуків: обробити рану розчином перманганату калію — дати знеболюваль­ний засіб і глюконат кальцію — негайно доставити потерпілого до лікарні.

9. Сформувати уяву щодо профілактичних заходів попередження інфекційних, зокре­ма венеричних захворювань. Інфекційними (від лат. іпГекііо — заражати) називають захворю вання, викликані хвороботворними мікроорганізмами (бактерії, грибки, віруси), здатними до масового розповсюдження, що потрапили в організм здорової людини від хворої. Інфекції потрапляють в організм здоровоїлюдини через кров (СНІД), укуси комах (малярія), повітря­но-крапельний шлях (грип, туберкульоз); шлунково-кишковий тракт (холера, гепатит "А"); предмети побуту (різні захворювання).

З метою попередження інфекційних захворювань необхідно дотримуватися гігієнічних вимог: вчасно встановити та ізолювати джерело розповсюдження інфекції; дотримуватися правил особистої гігієни; не допускати, щоб інфекція потрапила у шлунково-кишковий тракт (вживати свіжу, доброякісну їжу та добре вимиті овочі й фрукти); уникати контакту з хворими на інфекцію дихальних шляхів; проводити дезінфекційні заходи (провітрювання приміщень, щоденне вологе прибирання); підвищувати власний імунітет за допомогою щеплення, вико­ристання процедур загартовування, споживання вітамінів.

Останнім часом в усьому світі й Україні теж велике занепокоєння викликає зростання кількості хворих на туберкульоз. Так, кожної години три наших громадяни захворює на ту­беркульоз, а один-два — помирає. Хвороба найчастіше уражає легені, проте можуть вражатися практично всі органи і тканини (крім волосся і нігтів). Збудником хвороби є мікробактерія туберкульозу (паличка Коха). Вона дуже стійка до різних впливів довкілля (на речах збері­гається упродовж кількох місяців). Зараження людини на туберкульоз відбувається, голов­ним чином, під час вдихання повітря, що містить мокроти з туберкульозною паличкою (потрапляють у повітря під час кашлю); через посуд, інші побутові предмети, якими корис­тувався хворий. Найчастіше хвороба починає прогресувати внаслідок недостатньо якісного й повноцінного харчування, куріння, тривалого стресу; хронічних захворювань, незадовільних побутових умов.

Початок дошлюбного статевого життя юнаків і дівчат, що носить випадковий характер (випадкові знайомства), може призвести до захворювань, що передаються статевим шля­хом — інфекційні венеричні захворювання. Основними з них є сифіліс, трихоманоз, гонорея, м'який шанкер, паховий лімфогранулематоз, синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Крім статевого, деякі з цих хвороб можуть передаватися іншими шляхами. Зокрема, СНІД може передатися при переливанні крові зараженого інфекцією донора до здорової людини або пересадці органів; багаторазовому використанню забруднених голок і шприців наркомана­ми, під час проколювання мочок вух, нанесенні татуювань; пошкодженні цілісності шкіри або слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим інфекцією; інфікуванні вагіт­ної жінки, внаслідок чого плід майбутньої дитини набуває інфекції, а також під час пологів або при годуванні немовляти грудним молоком.

Необхідно пам'ятати, що венеричним захворюванням можна запобігти. Для цього потрібно ретельно дотримуватися деяких правил: під час статевого контакту необхідно користуватися запобіжними засобами (презервативами), їх використання дозволить уник­нути інфікування практично усіма венеричними збудниками (крім деяких випадків зара­ження сифілісом); не треба користуватися чужими речами і предметами індивідуального вжитку (мило, зубна щітка, рушник, одяг і особливо спідній, білизна, деякі побутові речі (кружка, виделка, ложка), дівчатам чужою губною помадою, а хлопцям — приладами для гоління).