Правила накладання пов'язок

Пов’язка — це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.

Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю постраждалому. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго.

ТЕРМІНАЛЬНІ СТАНИ

Термінальний стан (лат. terminalis - прикордонний,кінечний ) - кінцеві стадії життя - агонія і клінічна смерть; стан між життям та смертю.

Під час термінальних станів відбувається розпад функцій серцево-судинної системи, дихання, центральної нервової системи, нирок, печінки, ендокринної системи, метаболізму. Найістотнішим є згасання функцій центральної нервової системи. Наростаюча гіпоксія і подальша аноксія в клітинах головного мозку (перш за все кори головного мозку) призводять до заміни окисного типу обміну на гліколітичний. При цьому спостерігається порушення синтезу АТФ, іонних градієнтів, утворюються вільні радикали, підвищується проникність клітинних мембран. Ці зміни обміну тягнуть за собою деструктивні зміни в клітинах, що проявляється у вигляді мутної гідропічної дегенерації.

В принципі ці зміни є оборотними і при відновленні нормального постачання тканин киснем не тягнуть за собою станів, які загрожують життю. Але при тривалої аноксії вони переходять в необоротні дегенеративні зміни, які супроводжуються гідролізом білків і, врешті-решт, розвивається аутоліз. Найменш стійкими до гліколітичному типу обміну є тканини головного і спинного мозку, всього лише 4-6 хвилин аноксії необхідно, щоб відбулися незворотні зміни в корі головного мозку. Довше при гліколітичному типі обміну можуть функціонувати підкіркова область і спинний мозок. Виразність термінальних станів і їх тривалість залежать від вираженості і швидкості розвитку гіпоксії і аноксії.

До термінальних станів відносять:

• Важкий шок (шок IV ступеня)

• Позамежна кома

• колапс

• Преагональний стан

• Термінальна пауза

• Агонія

• Клінічна смерть

Важкий шок, позамежна кома, колапс можуть переходити в стан клінічної смерті або інші термінальні стани. У той час, як предагональному стану, термінальної паузі, агонії і клінічній смерті зовсім необов'язково повинні передувати шок, кома або колапс. Іноді термінальний період буває таким тривалим і важким, що в корі головного мозку розвивається стан незворотності, коли реанімаційні заходи виявляються безглуздими і пожвавлення людини неможливо навіть після декількох секунд клінічної смерті.

Дії під час надання екстренної медичної допомоги постраждалому

Опинившись у ситуації, коли необхідно надати ЕМД, зберігайте спокій. Ваші дії повинні бути обміркованими й швидкими.

Уважно огляньте місце пригоди та визначте таке:

- чи є ваше перебування у даному місці безпечним?

- що сталося?

- орієнтовна кількість постраждалих;

- чи в змозі оточуючі вам допомогти чи, навпаки, стануть на заваді?

Розмовляйте спокійно, скажіть, хто ви такий та що зможете допомогти постраждалим.

Первинний огляд постраждалого

1. Необхідно визначити рівень порушення свідомості постраждалого. Для цього слід звернутися до нього з запитаннями: «Що з вами сталося?», «Вам потрібна допомога?». Якщо відповідь не надійшла, необхідно здійснити додаткове подразнення (стиснути трапецієподібний або грудний м’яз, покрутити мочку вуха).

2 . Протягом 10 секунд необхідно визначити наявність у постраждалого Ps на сонній артерії (для визначення Ps на сонній артерії вказівний та середній пальці розміщують на відстані 2-3см у бік від щитоподібного хряща – «кадика», що виступає на передньої поверхні шиї).

3. Наблизьте ваше обличчя до обличчя постраждалого та поверніть його в бік грудної клітки. Одночасно намагайтеся почути шум дихальних рухів або стогін, відчути щокою тепло повітря при видиху та побачити, як піднімається та опускається грудна клітка.

У випадку відсутності Ps на сонній артерії необхідно розпочати весь базовий комплекс реанімаційних заходів.

Малюнок 1 – Визначення Ps на сонній артерії

Ознаки зупинки кровообігу: втрата свідомості, клонічні та тонічні судоми, відсутність пульсації на крупних артеріях (сонних), зупинка дихання чи агональне дихання. Супутні симптоми: розширення зіниць, блідість та ціанотичність шкірних покривів.

Методи діагностики: оцінка реакції на встряхування хворого та спроба мовного контакту, контроль наявності видиху та екскурсії грудної клітини, визначення пульсу на крупних судинах (сонних і стегнових артеріях), при можливості, ЕКГ-діагностика.

Стадії та етапи серцево-легеневої реанімації (СЛР).

Розрізняють три стадії СЛР.

1. Базова підтримка життєдіяльності.

Базовою підтримкою життєдіяльності (БПЖ) називають забезпечення прохідності дихальних шляхів, а також підтримку дихання і кровообігу без допомоги спеціального устаткування. Таким чином, БПЖ – це комплекс заходів, направлених на підтримку та/або відновлення життєдіяльності організму в позалікарняних умовах або до прибуття спеціалізованої бригади фахівців-реаніматологів.

Результат СЛР залежить від своєчасності та правильності виконання комплексу реанімаційних заходів.

Послідовності дій:

1. Укласти потерпілого на спину, оцінити ознаки зупинки кровообігу (пульс на сонних артеріях) та дихання потерпілого (наявність, відсутність чи агональне дихання). При первинній зупинці серця часто відмічається агональне дихання (в акті дихання приймають участь м’язи шиї, тулуба, кінцівок), яке не слід плутати з нормальним диханням. У сумнівних випадках слід діяти так, як при відсутності дихання.

2. Якщо дихання збережене в достатньому об'ємі, слід укласти потерпілого в положення на боку та викликати бригаду швидкої допомоги, спостерігати за станом.

3. Якщо дихання неадекватне, розпочати компресію грудної клітки (компонент реанімації «С»). Компресійні стискання повинні передувати штучному диханню згідно рекомендацій Американської Асоціації серцевих захворювань 2010 року: послідовність дій АВС (А – забезпечення прохідності дихальних шляхів, В – штучна вентиляція легенів, С – непрямий масаж серця) змінено на САВ, беручи до уваги результати досліджень щодо визначального значення відновлення кровообігу для кращого виживання хворих.

4. Методика проведення компресійних стискань:

• розташувати долоню однієї руки на середині грудної клітки потерпілого на 2-3см вище мечеподібного відростку;

• долоню другої руки розмістіти поверх першої, пальці скласти в замок;

• компресії виконуються з частотою не менше 100 за хвилину, не згинаючи рук;

• глибина компресії складає 5 см;

• інтервали між компресіями повинні бути мінімальними (бажано до 10 с);

• після компресії грудна клітка повинна повністю розправлятися;

• не можна припиняти компресію більш, ніж на 10 секунд;

5. Забезпечити прохідність дихальних шляхів (компонент реанімації «А») за допомогою наступного прийому: видаливши з дихальних шляхів слиз, блювотні маси, інородні тіла; опустити голову хворого, підняти підборіддя, висунути нижню щелепу та відкрити рот (при підозрі на спинальную травму забезпечити стабільне положення шиї потерпілого).

6. Слід чергувати грудні компресії із штучним диханням (компонент «В»):

• після 30 компресій потрібно забезпечити прохідність дихальних шляхів, використовуючи прийом, описаний в п.5;

• далі перекрити носові отвори за допомогою великого і вказівного пальців руки, що лежать на лобі;

• відкрити потерпілому рот, утримуючи підборіддя піднятим догори;

• зробити звичайний вдих, після чого провести спокійних видих в рот потерпілого, спостерігаючи за рухом грудної клітки. Тривалість видиху складає близько 1с, кількість вдуваного повітря відповідає дихальному об'єму реаніматора (400 – 600 мл);

утримуючи дихальні шляхи відкритими, переконатися в наявності пасивного видиху;

• повторити маніпуляцію ще раз, після чого негайно повернути до проведення грудних компресій і дихань в співвідношенні 30 : 2 (незалежно кількості реаніматорів); від

• слід уникати надмірної вентиляції легенів.