Тема 12. Антикризове фінансове управління підприємством

Основні питання теми

12.1. Зміст та завдання антикризового фінансового управління підприємством. Принципи антикризового управління

12.2. Методи прогнозування банкрутства

12.3. Фінансова санація підприємства як елемент антикризового управління.

12.4. Реструктуризація

12.5. Проблеми злиття компаній в Україні

Антикризовий менеджмент – багатогранне комплексне поняття, яке включає декілька складових, у тому числі фінансовий менеджмент, менеджмент персоналу, виробничий менеджмент і т.д.

Програма дій по антикризовому менеджменту включає:

- понятійну розробку;

- виявлення причин виникнення кризи, розмежування внутрішнього і зовнішнього середовища;

- розробку схеми аналізу для визначення можливої небезпеки, кризи;

- розробку контрольного переліку для кризових ситуацій;

- опрацювання шляхів виходу з кризи, що охоплюють загальну організацію і управління власною діяльністю, менеджмент в аварійних ситуаціях і стратегію (при ліквідації, санації);

Вітчизняні фахівці вважають за необхідне розробку політики антикризового фінансового управління, подолання антикризового положення, яке діагностується як загроза банкрутства, і вимагає не тільки розробки спеціальних методів фінансового управління підприємством, але і підготовки особливих фахівців з фінансового менеджменту з антикризового управління, які повинні володіти як фінансовим інструментарієм, так і законодавчою базою проведення процедур санації, ліквідації і банкрутства.

Суть системи антикризового фінансового управління полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується на ранніх стадіях, що дозволяє використовувати фінансові механізми і інструменти (контролінг, санацію і ін.) для подолання негативних тенденцій у діяльності підприємства.

Антикризове фінансове управління спирається на певні принципи:

- постійна готовність до прийняття відповідальних заходів при можливому порушенні фінансової рівноваги;

- упереджувальна діагностика кризових явищ;

- диференціація індикаторів по ступеню небезпеки для фінансового розвитку;

- терміновість реагування на окремі кризові явища;

- адекватність реагування на ступінь можливої загрози;

- повна реалізація внутрішніх можливостей виходу з кризи;

- використання при необхідності тієї або іншої моделі санації для запобігання банкрутства.

Основною метою антикризового управління є розробка і реалізація заходів, направлених на якнайшвидше відновлення платоспроможності підприємства, рівня його фінансової стійкості, що дозволяє вийти з кризи.

Таким чином політика антикризового фінансового управління є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, включає систему заходів попередньої діагностики загрози банкрутства і механізму фінансового оздоровлення підприємства.

Практичні заходи з антикризового управління складаються з підсистем:

- здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства для раннього виявлення ознак кризи (створення на підприємстві системи контролінгу);

- визначення масштабів кризового стану;

- дослідження і формулювання основних чинників, обумовлених кризовим станом;

- цілей, які повинні бути конкретними та орієнтованими на усунення неплатоспроможності;

- вибору і використання діючих внутрішніх механізмів або ефективних форм досудової санації;

- забезпечення контролю за реалізацією резервів розроблених заходів.

Визнання підприємства банкротом має свою специфіку в різних країнах, але скрізь, у тому числі в нашій країні, здійснюється через суд. Основним документом, регулюючим цю процедуру є Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом».

Серед ознак банкрутства, окрім кількісних показників, є багато передвісників, що виявляються в якісних показниках.

Серед них:

зниження обсягу виробництва;

зниження попиту на продукцію;

невідповідність цін споживацьким якостям продукції;

збільшення заборгованості перед постачальниками, бюджетом, банком;

затримки у виплаті зарплати;

знецінювання грошей інфляцією;

текучість кадрів та їх недостатня кваліфікація;

поганий менеджмент.

З позицій фінансового менеджменту банкрутство означає реалізацію катастрофічного ризику у процесі фінансової діяльності підприємства, внаслідок чого воно не здатне задовольняти пред'явлені вимоги з боку кредиторів і бюджету у встановлені терміни. Серед причин називають порушення фінансової стійкості підприємства, яке виявляється в перевищенні фінансових зобов'язань над активами. Таке становище вимірюється особливим спеціальним показником – чиста негативна вартість (чиста вартість дефіциту) – ЧНВ:

ЧНВ = ЗК –А, (12.1)

де ЗК – сума позикового капіталу;

А – сума активів підприємства.

Також причиною може бути незбалансованість в перебігу тривалого періоду обсягів грошових потоків або негативні грошові потоки, низька ліквідність активів.

У фінансовій практиці розрізняють наступні види банкрутства:

- реальне;

- технічне;

- навмисне;

- фіктивне.

Реальне банкрутство означає нездатність підприємства відновити фінансову стійкість і платоспроможність.

Технічне – положення неплатоспроможності, яке викликане наявністю простроченої дебіторської заборгованості, що перевищує кредиторську.

Навмисне – створення керівниками або власниками підприємства неплатоспроможності фірми в особистих інтересах.

Фіктивне – помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність в цілях введення в оману кредиторів для отримання відстрочення у виконанні кредитних зобов’язань або знижки з суми кредиторської заборгованості.

Знаходячись на межі банкрутства фірма повинна уникнути крупних боргів, зобов'язань. У разі потреби фінансування вдаватися до випуску акцій, відмовитися вчасно або максимально продовжити терміни погашення фінансових зобов'язань, зменшити дивідендні виплати, відмовитися від виплат дивідендів і використати мінімальні можливості на те, щоб здійснити поточні грошові виплати.

До функцій фінансового менеджера в процесі здійснення ліквідаційних процедур відноситься:

- оцінка майна за балансовою вартістю на основі повної інвентаризації;

- визначення об'єму і складу ліквідаційної маси, тобто все майно.що підлягає реалізації за балансовою вартістю;

- оцінка майна за ринковою вартістю;

- визначення обсягу реальних фінансових зобов'язань підприємства-банкрота;

- вибір найефективніших форм продажу майна;

- забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізації майна під-

приємства-банкрота;

- розробка ліквідаційного балансу.

У західній практиці є поняття зацікавленості кредиторів у врегулюванні спірних питань з підприємством, прагнення вирішити питання до суду або шанс, об'єднавши зусилля, відновити платоспроможність підприємства.

Для цього можуть бути використані такі досудові заходи:

1. Автоматична пролонгація – компромісна угода боржника і кредитора, при якому кредитор погоджується на зменшення суми боргу.

2. Ліквідація – у разі проведення процедури банкрутства і визнання підприємства боржником або банкрутом судом встановлюється черговість задоволення вимог кредитора, виходячи з таких принципів:

- задоволення кредиторів, що мають забезпечення;

- податки;

- витрати, пов'язані з веденням процедури банкрутства;

- задоволення вимог кредиторів, що є незабезпеченими.

У світовій практиці існує немало прийомів моделювання або методик, які дозволяють визначити загрозу кризи, серед таких методик є і прості математичні методи, що дозволяють прогнозувати вірогідність банкрутства.

Існує двох – факторна і п’яти – факторна Z – модель Альтмана.

Двофакторна модель:

Z = -0,3877 + (-1,0736) * коефіцієнт поточної ліквідності + 0,579 * питома вага позикових коштів в пасиві (12.2)

Якщо Z>0, то ймовірність банкрутства велика,

якщо Z<0, то ймовірність банкрутства незначна.

П'ятифакторна модель:

Z = 1,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 1 X5, (12.3)

де:

_{поточні активи, поточні пасиви}

X 1 = _{об'єм активів}

_{нерозподілений прибуток}

X 2 = _{об'єм активів}

_{балансовий прибуток}

X 3 = _{об'єм активів}

_{курсова вартість акцій}

X 4 = _{позикові засоби}

_{чиста вартість від реалізації}

X 5 = _{об'єм активів}

Z < 1,81 – дуже висока ймовірність банкрутства;

2,99 > Z > 1,81 – зона невизначеності;

Z > 2,99 – дуже мала ймовірність банкрутства.