_____________________________________________________________Тема 2. Еволюція фінансів

Тема 2. Еволюція фінансів План

2.1. Виникнення та становлення фінансової науки.

2.2. Розвиток теорії фінансів у хіх-першій половині хх ст. Сучасна західна фінансова думка.

2.3. Розвиток фінансової науки у Росії та Україні. Література:

Основна:

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник.– К.: НІОС, 2003.– 416 с.– С. 38-56.

2. Ковальчук С.В., Форкун І.В Фінанси: Навч. посібник.– Львів: Новий світ-2000, 2006.– 568 с.– С. 13-21.

3. Леоненко П.М., Юхименко П.І., Ільєнко А.А. та ін Теорія фінансів: Навчальний посібник / За заг. ред. О.Д. Василика.– К.: Центр навчальної літератури, 2005.– 480 с.– С. 28-101.

Додаткова:

1. Андрущенко В.Л. Орієнтири вітчизняної фінансової думки // Фінанси України (укр.).– 2000.– № 4.– C. 3-12.

2. Артус М.М. Засади формування фінансової парадигми в сучасних умовах розвитку ринкової економіки України // Фінанси України (укр.).– 2006.– № 5.– C. 63-71.

3. Безгубенко Л.М. Фінансова наука і практика періоду трансформацій // Фінанси України (укр.).– 2000.– № 4.– C. 12-17.

4. Блауг М. Экономическая мысль.– М., 1994.

5. Василик О.Д. Фінансова наука // Фінанси України (укр.).– 2001.– № 1.– C. 3-11.

6. Загородній А.Г., Вознюк Л.Г., Смовженко Т.С. Фінансовий словник: Вид. 2-ге, випр. та доп.– Львів: Центр Європи, 1997.– 576 с.

7. Ковальчук А.Т. Фінансовий словник.– К.: Знання, 2005.– 287 с.

8. Леоненко П.М. Структура фінансової науки у світлі її історії // Фінанси України (укр.).– 2005.– № 11.– C. 21-25.

9. Леоненко П.М. Фінанси в системі економічних наук (до історії питання класифікації економічних дисциплін) // Банківська справа (укр.).– 2001.– № 3.– C. 37-45.

10. Мельникова Е.И. Этапы развития финансов в России // Финансовый бизнес (рус.).– 2003.– № 2.– C. 49-57.

11. Озеров И.Х. Основы финансовой науки.– М.: Тип. тов-ва Сытина, 1914.– 364 с.

12. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политика налогов: Учебное пособие.– М.: Инфра-М, 1996.– 192 с.

13. Финансы: Учебник для вузов. Под ред. проф. М.В. Романовского, проф. О.В. Врублевской, проф. Б.М. Сабанти.– М.: Издательство «Перспектива», Издательство «Юрбайт», 2000.– 520 с.

14. Эеберг К.Т. Очерки финансовой науки.– Ярославль, 1993.

15. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навчальний посібник: Навчальне видання.– К.: Знання-Прес, 2000.– 514 c.

2.1. Виникнення та становлення фінансової науки.

Наука про фінанси народилася з практики у ХV-XVI ст. дещо пізніше, ніж інші соціально-політичні науки. Вважається, що фінансова теорія виникла одночасно з політичною економією у містах Північної Італії, зокрема, Флоренції, Генуї, Венеції, які переживали у ті часи економічний підйом і культурне зростання.

Система поглядів у сфері фінансів виступає складовою частиною загальної економічної теорії, а виникнення фінансових концепцій є відповідною реакцією на економічні, політичні та соціальні процеси на макро- та мікрорівнях.

Становлення і розвиток фінансової науки характеризується двома стадіями:

• класична – почалася у часи Римської імперії і завершилася у середині ХХ ст., характеризується домінуванням у сфері фінансів держави;

• неокласична – характеризується домінуванням у сфері фінансів приватного сектора, зокрема, великих компаній і ринків капіталу.

Відповідно до періодизації німецького економіста, провідного теоретика фінансової науки Карла Генриха Рау (1792-1870) класична стадія поділяється на три етапи:

• ненауковий стан – цей період відноситься до часів Стародавнього Риму та Стародавньої Греції, держава в аспекті акумулювання коштів на суспільні потреби в ті часи розглядалася як приватна особа: значна частина доходів держави складалися із плати за використання державними землями, надрами, ринками, портами тощо.

Великі вчені античного світу – Арістотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів.

• перехід до наукової обробки – цей період починається у кінці Середньовіччя, після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою.

Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них – Фома Аквінський (1225/1226-1274). У XIII столітті він у своїх працях рекомендує вести державне господарство, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV ст., коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов’язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з’явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились.

Представник меркантилізму Діомере Карафа систематизував витрати неаполітанського короля і представив його можливі доходи на основі державного майна.

Найзначніші наукові дослідження кінця XVI ст. належать представникові Франції Жану Бодену (1529/1530–1596). Опублікування його праці «Шість книг про республіку» (1577 р.), де він фінанси називав нервами держави, пов’язують із початком фінансової науки.

Жан . Боден виділив сім джерел доходів государя: домени (особливе державне майно, яке належить державі, але не може належати особисто монарху та повинно використовуватись на загальні публічні цілі), військова здобич, подарунки дружніх народів, збори з союзників, доходи від торгівлі, мито з вивозу та ввозу, дань з підкорених народів.

У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Джон Локк (1632–1704), Томас Гоббс (1588–1679). Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування.

У другій половині XVII ст. була опублікована праця англійського економіста і статистика Вільяма Петті (1623–1687) «Трактат про податки і збори», де вперше надані наукові трактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їх використання, про ціну речей, яка визначається кількістю часу, затраченого на їх виробництво.

• науковий (раціональний) етап – ХVIII ст. вважається переломним у плані становлення науки про фінанси, саме другу половину цього століття вважають датою появи систематизованої фінансової науки як самостійного напряму. Першими представниками систематизованої фінансової науки вважаються німецькі вчені-камералісти Людвіг фон Секондорф, Йоган Юсті (1720–1771), Йозеф Зонненфельс (1732-1817).

Домінуючими ідеями у другій половині ХVIII ст. стали погляди французьких вчених-фізіократів Франсуа Кене (1694-1774), Жак Тюрго (1727-1791), Оноре Мірабо (1749-1791).

Засновник школи-фізіократів Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, у якій було відображено суспільний процес відтворення, обігу, розподілу і споживання продуктів як єдине ціле. Вчений показав зв’язок скорочення відтворення з обкладанням. До причин, що скорочують виробництво він відносив надлишковий податковий тягар, значні витрати по справлянню податків, а також надмірні судові витрати.

Фінансові теорії знаходять обґрунтування та розвиток завдяки успіхам політичної економії, яку шотландський економіст і філософ, засновник класичної школи політекономії Адам Сміт (1723–1790) виокремив як науку у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.). До джерел багатства він відносить, на відміну від попередників не одне джерело, а три – землю, працю і капітал.

Ідеї А. Сміта здійснили значний вплив на фінансово-господарську діяльність європейських держав. Завдяки його ідеям наука про фінанси остаточно набула самостійного значення, за що А. Сміта вважають фундатором фінансової науки.

Послідовник А. Сміта англійський економіст Давід Рікардо (1772–1823) у своїй праці «Начала політичної економії і оподаткування» створив теорію податків, згідно з якою практично усі податки в кінцевому рахунку сплачуються з прибутку капіталіста, який виступає головним джерелом державних доходів.