6.Певні складнощі може викликати кваліфікація посягання на життя державного чи громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на замовлення.

У ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких пер­винних мотивів замовника він убиває, його дії не можуть кваліфікуватися за ст. 112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюва­них ним дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлен­ня, він повинен нести відповідальність за п. 11 ст.115. Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й із корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфікації дій ви­конавця за п. 6 ст. 115. Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиває державного чи громадського діяча у зв'язку з його державною чи громадською діяльні­стю, його дії треба кваліфікувати за ст. 112, а дії замовника як організацію чи підбурю­вання до вчинення цього злочину за статтями 27 і 112. Додаткової кваліфікації за п. 11 ст. 115 у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя державного чи гро­мадського діяча охоплює будь-які об'єктивні ознаки умисного вбивства за обставин, якіобтяжують покарання, крім вбивства з корисливих мотивів.

Загалом у випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство державного чи громадського діяча, керувалась не одним, а декількома мотивами, ПВС рекомендує су­дам з'ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за ст. 112 або за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115, або за іншою статтею Особливої частини КК, якою встановлено відповідальність за вчинення вбивства саме з такого мотиву. Разом з тим, як зазначає ПВС, в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можли­ва кваліфікація дій винної особи і за ст. 112, і додатково ще за кількома пунктами ч. 2 ст. 115, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою ви­кликали у винного рішучість вчинити вбивство.

6.   У випадку, коли винний вчинив посягання на життя державного чи громадського діяча і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху чи інших загальнонебезпечних дій, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених статтями 112 і 113 або пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115. В усіх інших випадках, коли умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча вчинені за обтяжуючих обставин, пе­редбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи кваліфікуються за ст. 112 і додатково за відпо­відними пунктами цієї статті.

   7.Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча нале­жить кваліфікувати тільки за ст. 112. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

   Конституція України (статті 79, 88, 104, 106, 114, 122, 128, 148).

Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р. Ратифікована СРСР 26 грудня 1975 р.

Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 p. (cm. 2).

Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992р. (статті 2, 13, 14, 19).

Закон України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р. (статті 2, 4).

Закон України «Про Рахункову палату України» від 12 липня 1996 р. (ст. 10).

Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 .жовтня 1996 р. (статті 5-9, 17, 20, 23, 24).

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. (статті 6, 9).

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998р. (статті 5-7, 13, 15, 17-18).

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 p. (cm. 18).

Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р. (статті 1, 2).

Указ Президента України № 503/97 від 10 червня 1997р. «Про порядок офіційного оприлюд­нення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (ст. 7).

Указ Президента України № 1572/99 від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних орга­нів виконавчої влади».

Указ Президента України № 1574/99 від 15 грудня 1999 р. «Про склад Кабінету Міністрів України».

Постанова KM № 1904 від ІЗ грудня 2002 р. «Про функціональні повноваження Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем 'єр-міністра і віце-прем 'єр-міністрів України».

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти .життя та здоров'я особи» (пункти 12, 19).

Стаття113.     Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинен­ня з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масо­ве отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій,- карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1.Основний безпосередній об'єкт диверсії - національна безпека в економічній, екологічній і воєнній сферах відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який єальтернативним і має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя та здоров'я особи, власність, довкілля.

2.      Предметом диверсії можуть бути:

І) будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структурдержавного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства по виробництву грошових знаків Украї­ни чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у т. ч. підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення отруйних, вибухових матеріалів, речовин і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища, виробництва з безперервними технологічними процесами у хімічній, мікробіологічній промисловості тощо);

2)       земельні угіддя, водойми, ліси тощо;

3)       стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, вели­кі пасіки тощо;

4)       посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

3. Об'єктивна сторона диверсії проявляється у вчиненні суспільно небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1)       масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю;

2)       зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3)       радіоактивне забруднення;

4)       масове отруєння;

5)       поширення: епідемій; епізоотій; епіфітотій.

Диверсія є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, у результаті вибуху у зв'язку зі слабкою міцністю зарядуможе взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута чипатогенвиявляться неефективними). Наявність і тяж­кість фактичних наслідків у вигляді загибелі людей, заподіяння шкоди їх здоров'ю, зруйнування або пошкодження певних об'єктів, радіоактивного забруднення, масового отруєння, епідемій, епізоотій чи епіфітотій враховується судом при призначенні пока­рання.

Вибух передбачає займання певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкла­дання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів, а підпал - це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів. Про поняття вибуху див. також коментар до ст. 273.

До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, можна віднести, ска­жімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск раке­ти, спрямованої на важливий народногосподарський чи воєнний об'єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організацію катастрофи, внесення вірусів у комп'ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформа­ції тощо.

Масове знищення людей - це позбавлення життя багатьох людей. Конкретна кіль­кість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням об­ставин справи. Це може бути як декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які знаходяться, скажімо, у будинку посольства, у міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Під тілесними ушкодженнями розуміється порушення анатомічної цілісності тка­нин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров'ю людей — неврологічний розлад, втрата працездатності тощо. Деталь­ніше про поняття тілесні ушкодження див. коментар до статей 121, 122, 125.

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, напри­клад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого ви­промінювання, порушення корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіоак­тивні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо.

Під масовими отруєннями розуміється заподіяння шкоди життю і здоров'ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид. Дії, спрямовані на масове отруєння, поляга­ють у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчу­вання, лікарських засобів і т. ін.

Епідемія - це такий, що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холе­ри, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору, нетипової пневмонії тощо), коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки за­хворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби або екзотичні чи невиявленої етіології хвороби, не можуть визнаватися епідемією. При цьому умисне зараження однієї, двох чи кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - за ст. 130. Загибель людей у результаті епідемії охоплюється складом цього злочину і до­даткової кваліфікації не потребує.

Епізоотія - це такий, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберку­льозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, ла­бораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріо­нів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи бактеріологіч­них захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, вод­них та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пі-рікуляріозу рису тощо). Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епЬоотії чи епіфітотії, можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

4.       Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

5.       Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети-ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, напри­клад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя бага­тьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.

Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний,військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б пев­ним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу. Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.

Закон України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. (cm. 1).

Закон України «Про ветеринарну медицину» в редакції від 15 листопада 2001 p. (cm. 1).

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від б квітня 2000 р.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер­джені наказом МОЗ № б від 17 січня 1995 р. (п. 1.2).

Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб. Затверджений наказом МОЗ №133 від 19 липня 1995 р.

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи».