3.Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку. Про поняття громадянин України див. Коментар до ст. 7.

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній зраді, має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід вихо­дити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України. Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111,- за відповідними іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених статтями 111 і 114, діяння може бути квалі­фіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду - будучи іноземцем.

Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що становлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення до відповідальності за статтями 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників іноземної держави чи іно­земної організації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають можливості їх підсудності у кримінальних спра­вах судам України у зв'язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами (див. коментар до ст. 6).

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи служ­бове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених стаття­ми 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.

4.Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обо­роноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають суб'єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112).

Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при держав­ній зраді. При вчиненні цього злочину у першій та другій його формах мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.

Наприклад, такі дії, передбачені статтями 427, 429, 431, 430, як здача ворогові нача­льником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, са­мовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчи­нені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке поводжен­ня з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна зда­ча в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога - як готування до злочину, пе­редбаченого ст. 111.Розголошення громадянином України державної таємниці (ст. 328) з метою у такий спосіб передати її іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам треба кваліфікувати як державну зраду у формі шпигунства.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.

5. Ч. 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відпо­відальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності: 1) суб'єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв'язок з іноземною дер­жавою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників; 3) він добровільно заявив органамвлади України про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють застосу­вання на практиці норми ч. 2 ст. 111,оскільки:

а) саме по собі встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримання від них злочинного завдання при прямому умислі на державну зраду є готуванням до державної зради (без такого умислу – лише виявленням наміру). Тому, якщо громадянин України, встановивши вказаний зв'язок і отримавши відповідне злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовився від продовження реалізації свого наміру, то - незалежно від того, заявив він органамдержавної влади про вказаний зв'язок або не зробив цього,- підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 111 немає (згідно зі ст. 17 КК справа має бути закрита за п. 2 ст. 6 КПК);

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповід­ного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має при­тягатися до відповідальності за ст. 111. Норма ч. 2 ст. 111 на такого громадянина непоширюється;

в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до відпові­дальності за ст. 111. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим зло­чином не з моменту встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої ар­мії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх на­ступної передачі вказаному адресату тощо. Якщо ж прив'язувати момент закінчення злочину до моменту встановлення вказаного зв'язку, то відповідні діяння, вчинені громадянином України за власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього злочи­ну і, за відсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть потягнути кримінальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння міститиме склад іншого злочину.

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин України, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмо­вився остаточно від його виконання.

Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної за­яви органами державної влади України, службовими особами, робить її не в результаті насильства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний (можливо, досить тривалий) час приховувати від них факт свого зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких, у т. ч. й тих, які є представниками компетентних органів влади України. Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками після пред'явлення їй доказів такого зв'язку після початку проведення досудового розслідування у кримінальній справі.

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111,слід розумі­ти передусім органи Служби безпеки України чи прокуратури. Під час перебування громадянина України за кордоном такими органами влади для громадянина України можуть бути дипломатичні представництва і консульські установи України.

Конституція України (п. 9 ч. 1 cm. 85, п. 19 ч. 1 ст. 106).

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (пункти 1 і 2 cm. 32). Закон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті 1, 17). Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000р. (статті 1, 5). Закон України «Про громадянство України» в редакції від 18 січня 2001 p. (cm. 1). Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пункти ІЗ, 25).

Стаття 112.     Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Су­ду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального проку­рора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Го­лови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяль­ністю,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1.      Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є національна безпека у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має й обов'язковий додатковий об'єкт-життя особи.

2.      Специфічною ознакою злочину є потерпілий.

Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112,обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна й та сама особа може бути водночас і державним, і громадськимдіячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Керівником політичної партії є особа, яка одноосібно очолює партію або є чле­ном створюваного нею виконавчого органу і виконує у ній організаційно-розпорядчі функції. Про поняття політичної партії див. коментар до ст. 170.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча. Від­повідно до Конституції і законів України державними (громадськими) діячами як потер­пілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є:

Президент України - глава держави - з моменту складення ним присяги народові і до моменту складення такої присяги новообраним Президентом України або достроко­вого припинення повноважень Президента України;

Голова Верховної Ради України ~ з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) постанови ВР про його обрання Головою ВР і до моменту прийнят­тя постанови ВР про його відкликання;

народний депутат України - обраний відповідно до закону представник Українського народу у ВР і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України -з моменту складення ним присяги і до моменту припинення повноважень ВР, або при­йняття рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України (приймається ВР або судом - залежно від підстав такого припинення повноважень);

Прем'єр-міністр України - з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чин­ності) указу Президента України про його призначення (за наявності згоди ВР) і до момен­ту прийняття Президентом України його відставки, або, за наявності доручення Президента України про продовження виконання своїх повноважень після прийняття відставки (цей термін не може тривати більше шістдесяти днів) - до кінцевого моменту дії вказаного доручення, або до складення повноважень перед новообраним Президентом України;

член Кабінету Міністрів України (крім Прем'єр-міністра України, членами KMє Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і міністри: аграрної політики; внутрішніх справ; екології та природних ресурсів; економіки; палива й енергетики; за­кордонних справ; культури і мистецтв; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; оборони; освіти і науки; охорони здоров'я; праці і соціальної політики; промислової політики; транспорту; фі­нансів; юстиції; у зв'язках з ВР, а також Міністр Кабінету Міністрів України) - з моменту прийняття указу Президента України про призначення і до визначеного відповідним актом глави держави моменту відставки, або моменту відставки Прем'єр-міністраУкраїни (оскільки він має наслідком відставку всього складу KM), або, за наявності доручення Президента України про продовження виконання своїх повноважень після прийняття відставки,- до кінцевого моменту дії вказаного доручення, або до складення повноважень перед новообраним Президентом України;

Голова Конституційного Суду України - з моменту його обрання на спеціальному пленарному засіданні КС і до моменту обрання нового Голови КС або прийняття рі­шення про дострокове звільнення з цієї посади, а суддя Конституційного Суду Украї­ни - з моменту складення присяги судді КС після його призначення і до моменту при­йняття рішення про припинення його повноважень КС чи ВР - залежно від підстав припинення повноважень;

Голова Верховного Суду України - з моменту його обрання і до моменту звільнен­ня Пленумом ВС, а суддя Верховного Суду України - з моменту обрання його на цю посаду ВР і до моменту прийняття ВР рішення про припинення його повноважень;

Генеральний прокурор України - з моменту призначення на посаду Президентом України за згодою ВР і до моменту звільнення з посади за рішенням Президента Украї­ни або відставки з посади у зв'язку з висловленням ВР недовіри;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - з моменту складення при­сяги після прийняття постанови ВР про його призначення на цю посаду і до моменту складення присяги новообраним Уповноваженим, або подання заяви про складення пов­новажень, або набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього чи рі­шенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісти відсут­ньою чи оголошення її померлою, або прийняття постанови ВР про звільнення з посади;

Голова Рахункової палати України - з моменту прийняття ВР постанови про при­значення на посаду і до моменту призначення нового Голови РП по закінченні строку повноважень попереднього, або прийняття ВР постанови про дострокове звільнення, або зупинення діяльності РП;

Голова Національного банку України - з моменту прийняття ВР за поданням Пре­зидента України постанови про призначення на посаду і до моменту прийняття в тако­му ж порядку постанови про звільнення з посади;

керівник політичної партії - з моменту обрання на цю посаду і до моменту звіль­нення з посади в порядку, встановленому законами України і статутом відповідної партії.

Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112, є вичерпним. Тому посягання на життя інших вищих службових осіб України (наприклад, Голови ЦВК, Голови ВРЮ, Секретаря РНБО тощо) за мотивами їх державної діяльності не тягне відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Не може кваліфікуватися за ст. 112 і посягання на життя осіб, які є членами сім'ї відповідного державного діяча або які тимчасово виконують обов'язки, скажімо, Гене­рального прокурора України, Голови НБ, міністра тощо. Вбивство або замах на вбивст­во особи, яка тимчасово виконує обов'язки Генерального прокурора чи міністра внут­рішніх справ України, а так само близького родича Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків кваліфі­кується за ст. 348.

Убивство ж або замах на вбивство державного діяча, який водночас є членом Уряду України і працівником правоохоронного органу (міністром внутрішніх справ України), або на життя Генерального прокурора України (який також є працівником правоохо­ронного органу) у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків кваліфікується тіль­ки за ст. 112.

Посягання на життя колишніх Президента України, Голови ВР, народного депутата України та інших, вчинене у зв'язку з їх колишньою державною діяльністю (наприклад, із помсти за неї), слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115, оскільки при кваліфікації діяння важливим є не тільки мотив злочину, а й фактичний статус потерпілого.

3.З об'єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча, що означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, невчинення необхідної медичної процедури). Спосіб посягання значення для кваліфікації не має. Детальніше про понят­тя вбивство див. коментар до ст. 115.

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров'ю державного діяча може бути не заподі­яна зовсім). Заподіяння шкоди здоров'ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами II, XV або іншим розділом Особливої частини КК.

4.        Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є осудна особа, якій на момент вчи­нення злочину виповнилося 14 років.

5.        Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідом­лює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть.

Мотивами вчинення цього злочину можуть бути тільки такі: бажання не допустити чи припинити державну чи громадську діяльність певної особи, змінити її характер, або помста за таку діяльність.

У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст. 112 достатньо, щоб ініціатор пося­гання на життя державного чи громадського діяча (організатор, підбурювач, у т. ч. за­мовник, чи хоча б один із виконавців, коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допо­могти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій.

Державна діяльність - це така, що входить до кола її повноважень, діяльність від­повідної службової особи у масштабах держави. Коло повноважень вказаних у ст. 112 службових осіб визначається законами, указами Президента України, постановамиKMта деякими іншими нормативно-правовими актами.

Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст. 112, визнається дія­льність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею.

Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст. 112, коли воно вчи­нене для зведення особистих рахунків, або його мотивами є ревнощі, намагання уник­нути відповідальності, хуліганський мотив тощо.

Наявність у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, перед­баченого ст. 112, і може свідчити про необхідність кваліфікації її дій за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 (у формі надання іноземній державі, іноземній організа­ції чи їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України) або ст. 109 (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституцій­ного ладу або захоплення державної влади) і ст. 112.

Посягання на життя відповідного державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, повністю охоплюється ст. 112 і додаткової кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 не потребує.

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого, вказаного у диспозиції ст. 112, у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життя іншу люди­ну (скажімо, схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за статтями 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчи­нити, та за відповідною частиною ст. 115.