Тема 2. Зміст і механізм зовнішньоторговельної політики держави.

1. Структура сучасних національних систем регулювання зовнішньоторговельної діяльності.

2. Митні тарифи в системі регулювання зовнішньої торгівлі.

3. Нетарифні засоби регулювання зовнішньоторговельною діяльністю.

4. Міжнародні організації і лібералізація світової торгівлі.

1. Структура сучасних національних систем регулювання зовнішньоторговельної діяльності.

4 Блоки структури регулювання зовнішньої торгівлі (до 1000 конкретних заходів):

1. Торгівельно – політичне та прикордонне регулювання:

1. мито;

2. прикордонні податки та збори;

3. особливі експортні та імпортні податки і збори;

4. контингентування;

5. ліцензування;

6. добровільне обмеження експорту;

7. митні та інші прикордонні формальності;

8. заборони, ембарго;

9. інші.

1. Внутрішні засоби, які регулюють експорт та імпорт:

1. внутрішні податки та збори (ПДВ, податок на прибуток, тощо) ;

1. субсидування;

2. державні закупівлі;

3. технічні бар’єри;

4. санітарно-ветеринарні вимоги;

5. заходи охорони довкілля;

6. інші.

3. Валютно-кредитні та фінансові засоби регулювання експорту та імпорту:

   1. механізм валютного курсу;

   2. валютні обмеження;

   3. імпортні депозити;

   4. валютні кредити;

   5. страхування;

   6. облікова ставка;

   7. демпінг;

   8. інші.

4. Неформальні бар’єри (не описуються системою нормативно-правових актів):

1. структура власності (родинна, державна);

2. відношення до іноземних товарів, капіталу, робочої сили;

3. контроль виробництва з боку інших економічних структур, (кредитних спілок, банків, інших фінансових структур);

4. корупція.

Основні торгівельні бар’єри у сучасній глобальній економіці:

1. тарифні бар’єри; 2. складні митні процедури для імпорту, експорту, транзиту, непрозорі або дискримінаційні митні правила та практика; 3. технічне регулювання та стандарти; 4. некоректне використання санітарних та фітосанітарних вимог; 5. обмеження щодо доступу до сировинної продукції, обмежувальна експортна практика, у тому числі експортне мито; 6. недостатній захист прав інтелектуальної власності; 7. бар’єри у торгівлі послугами та для прямих іноземних інвестицій; 8. обмежувальні правила державних закупівель; 9. невідповідне до правил СОТ використання торгівельних інструментів захисту; 10. нечесне використання державної допомоги та інших субсидій.

2. Митні тарифи в системі регулювання зовнішньої торгівлі

Мито – це податок, який стягується при переміщенні товару через митний кордон країни.

Основні функції мита:

1. Створення вартісного бар’єру, що збільшує ціну імпортного товару.

2. Захист національних виробників, підвищення їх прибутку і створення можливості експорту за демпінговими цінами (збільшення доходу від внутрішніх продаж і можливість знизити експортну ціну).

3. Зростання виробництва товару, яке знаходиться під захистом мита.

4. Обмеження споживання за умов підвищення мита та зростання ціни.

5. Вплив на бюджетні надходження: чим вище мито, тим більші бюджетні надходження, але якщо ставка мита перевищує оптимальний тариф, то бюджетні надходження зменшуються. Розвинуті країни не орієнтуються на митні тарифи як значну складову частину у бюджеті (в ЄС- 2%), а у країнах, що розвиваються, до 30% бюджетних надходжень може складати мито.

6. Перерозподіл прибутків та доходів між державою, іноземними експортерами, національними виробниками і споживачами.

7. Вплив на характер конкуренції на внутрішніх ринках: зменшення мита посилює конкуренцію, збільшення мита – послаблює.

8. Вплив на розміщення ресурсів:

а) Збільшення мита веде до неефективного розміщення ресурсів, оскільки національні виробники отримують додаткову ренту без змін у використанні ресурсів.

б) Збільшення мита веде до зростання експорту капіталів у країну з ємним внутрішнім ринком.

9. Стимулювання науково-технічного прогресу: якщо національний виробник не захищений митом, він має єдину можливість покращити співвідношення витрати-доходи – впроваджувати досягнення НТП.

10. Вплив на торгівельний баланс: збільшення імпортного мита сприяє покращенню балансу за інших однакових умов.

11. Вплив на умови торгівлі (співвідношення експортних і імпортних цін): збільшення мита веде до покращення умов торгівлі за інших однакових умов.

Основні види мита:

• Спосіб становлення:

1. адвалорне (ad valor – лат. „від ціни”): мито, яке нараховується у %% до ціни.

2. специфічне: грошова сума, яка стягується з одиниці ваги, об’єму або штуки продукції.

3. змішане: адвалорне і специфічне одночасно.

• Країна походження товару:

1. максимальне – всі країни, з якими немає угоди.

2. мінімальне – за умов провадження режиму найбільшого сприяння.

3. преференційне – для товарів окремих груп країн за угодами або в односторонньому порядку.

• Характер встановлення мита:

1. автономне – сама країна встановлює мито поза міжнародними угодами.

2. конвенційне (договірне) – мито, яке фіксується у міжнародних угодах.

• Кількість ставок мита:

1. просте – одна ставка незалежно від країни походження товару.

2. складне – дві або більше ставок мита – в залежності від країни походження.

• Спеціальні мита:

1. антидемпінгове мито - впроваджується за умов демпінгу.

2. компенсаційне мито – використовується за умов різниці в цінах.

Рівні ставок мита

Максимальне значення мита, яке використовується країнами у зовнішній торгівлі за сучасних умов, до 300%.

У 2009р. середня ставка мита у країнах-членах СОТ складала 3%, на початку 2000 років - 3,2%, у 1970р. – 10%, 1947 р. – 40-50%. У 2008р. безмитна торгівля охоплювала 52% світової торгівлі, 70% світової торгівлі здійснювалось за тарифами менше 5%.

Існують середньоарифметичні і середньозважені системи обрахунку середніх ставок мита.