11.1.4. Імена файлів

Важливою складовою роботи із файлами є організація доступу до них за іменем.

Різні системи висувають різні вимоги до імен файлів. Так, у деяких системах імена є чутливими до регістра (myfile.txt і MYFILE.TXT будуть різними іменами), а в інших — ні.

Операційна система може розрізняти окремі частини імені файла. Кілька ос­танніх символів імені (звичайно відокремлені від інших символів крапкою) у де­яких системах називають розширенням файла, яке може характеризувати його тип. В інших системах обов'язкове розширення не виділяють, при цьому деякі програми можуть, однак, розпізнавати потрібні їм файли за розширеннями (на­приклад, компілятор С може розраховувати на те, що вихідні файли програм ма­тимуть розширення .с).

Важливою характеристикою файлової системи є максимальна довжина імені файла. У минулому багато ОС різним чином обмежували довжину імен файлів. Широко відоме було обмеження на 8 символів у імені файла і 3 — у розширенні, присутнє у файловій системі FAT до появи Windows 95. Сьогодні стандартним значенням максимальної довжини імені файла є 255 символів.

11.2. Організація інформації у файловій системі

У сучасних ОС файли у файловій системі не прийнято зберігати одним невпо-рядкованим списком (зазначимо, що можливі винятки, наприклад, для вбудова­них систем). Десятки гігабайтів даних, що зберігаються зараз на дисках, вимага­ють упорядкування, файли, в яких перебувають ці дані, мають бути ефективно організовані. Підходи, що були запропоновані для вирішення цього завдання, на­ведено нижче.

11.2.1. Розділи

Перед тим, як розглянути підходи до організації інформації безпосередньо у фай­ловій системі, зупинимося на тому, як організовують дисковий простір для розмі­щення на ньому файлової системи, і введемо поняття розділу. Розділи реалізують логічне відображення фізичного диска.

Розділ (partition) - частина фізичного дискового простору, що призначена для розміщення на ній структури однієї файлової системи і з логічної точки зору розглядається як єдине ціле.

Розділ — це логічний пристрій, що з погляду ОС функціонує як окремий диск. Такий пристрій може відповідати всьому фізичному диску (у цьому разі ка­жуть, що диск містить один розділ); найчастіше він відповідає частині диска (та­ку частину називають ще фізичним розділом); буває й так, що подібні логічні пристрої поєднують кілька фізичних розділів, що перебувають, можливо, на різ­них дисках (такі пристрої ще називають логічними томами — logical volumes).

Кожний розділ може мати свою файлову систему (і, можливо, використовува­тися різними ОС). Для поділу дискового простору на розділи використовують спеціальну утиліту, яку часто називають fdisk. Для генерації файлової системи

на розділі потрібно використати операцію високорівневого форматування диска. У деяких ОС під томом (volume) розуміють розділ із встановленою на ньому файловою системою.

Реалізація розділів дає змогу відокремити логічне відображення дискового простору від фізичного і підвищує гнучкість використання файлових систем.