Політичні партії у Сполучених Штатах Америки

Політичні партії не зафіксовані у Конституції США. А ті політики, які розробляли систему Американського правління, не передбачали того, що вони виникнуть і стануть вельми важливою реальністю всього політичного, суспільного життя і демократії в цій країні.

Проте невдовзі, під час обговорення і ратифікації Конституції – в 1787-1888 роках, усе ж з’явились перші ознаки того, що національні політичні партії стануть частиною американського політичного життя. В цей час з’являються дві поспіхом, ненадійно організовані політичні партії. Захисники Конституції називали себе федералістами, а їх суперники й опоненти були відомі як анти-федералісти. Ці два угрупування або так би мовити тимчасові партії самоліквідувались після ратифікації Конституції.

Перші довготривалі політичні партії в США утворились в період адміністрування Президента Джорджа Вашінгтона і Джона Адамса. Під час президенства Джорджа Вашінгтона заснована нова Федералістська партія, якою керував Олександр Гамільтон. Відтак переважно консервативні ідеї, аристократичний дух і комерційні, ділові інтереси членів цієї партії домінували в Конгресі. Партія підтримувала уряд, домагалась встановлення чіткої системи здобуття державних доходів – національної податкової системи. В іноземних справах Федералісти дотримувались суворого нейтралітету, але вимагали від уряду активних дій проти індіанців на кордоні Сполучених Штатів.

Опозиція федералістам гуртувалась навколо Джеферсона і його послідовників, котрі представляли сільські і сільськогосподарські інтереси. Політичні погляди цієї групи мали схильність до більш демократичних принципів у порівнянні з поглядами федералістів. Прихильники Джеферсона побоювались міцного центрального уряду, жорсткого централізованого правління. Вони вважали, що вся влада, яка за Конституцією США не була безпосередньо делегована національному уряду, має належати штатам. В 1792 році Джексон і його прихильники організували опозиційну партію, що стала називатись Республіканці. Проте ця партія не має ніякого відношення до теперішньої Республіканської партії.

Після того, як Джеферсон став Президентом у 1801 році його Республіканська партія залишалась при владі 40 років. А Федералістська партія занепадала.

Під час президентської кампанії 1824 року всі 4 кандидати були Республіканцями Джеферсона. Однак розходження у поглядах і конкуренція між кандидатами-однопартійцями викликали розкол всередині цієї партії. Одна з конкуруючих фракцій, прихильників кандидата в Президенти Адамса в наступному році створила Національну Республіканську партію. А прихильники Ендрю Джексона взяли назву Демократичні Республіканці. Після того, як Джексон у 1828 році переміг Адамса, він скоротив назву партії до Демократичної.

У 1828-му році у США остаточно організаційно сформувалась Демократична партія, що особливо домінувала в політичному житті США до Громадянської війни 1861-1865 років.

Сучасна Республіканська партія заснована фактично в 1854 році. Цього ж року вона висунула свого першого кандидата в Президенти США. Вона була створена значною мірою в результаті наростаючої опозиції рабству на півночі. Це також викликало розкол і занепад партії вігів. Будучи основним противником рабства Республіканська партія поглинула майже всі інші партії, які виступали проти рабства, а також частину настроєних проти рабства Демократів.

Відтоді у США сформувалась так звана двопартійна система, за якої при владі змінюють одна одну дві основні буржуазні партії – Республіканська та Демократична. Принципової різниці між ними немає. А перемога в боротьбі за Білий дім, за владу однієї чи другої з них не зачіпає основ суспільного ладу, інститутів влади чи демократії в цій країні.

Text 8

Республіканська та Демократична партії США відіграють величезну роль на всіх етапах виборів; причому їх вплив на виборчий процес є вищим, ніж у будь-якій державі світу. Це зумовлюється низкою факторів.

По-перше, двопартійна система США, яка формувалась майже століття, не залишає жодних шансів незалежним кандидатам. По-друге, особливістю США у порівнянні з іншими державами є той факт, що більшості виборців притаманна тривала вірність певній політичній партії, голоси за кандидатів від якої вони віддають (саме завдяки цьому члени Конгресу найчастіше обираються повторно і обіймають свої посади десятиліттями, адже більшість з їхнього округу підтримує одну партію). По-третє, республіканці і демократи, управляючи державною машиною, створили такі виборчі правила, які працюють на користь великих партій: наприклад, згідно з виборчим законодавством штату Пенсільванія, включення кандидату можливе лише за умови, якщо кількість зареєстрованих членів цієї партії буде не меншою, ніж 99000 осіб. По-четверте, федеральний Закон про виборчу кампанію наділяє більші партії додатковими пільгами, включаючи громадське фінансування виборчих кампаній.

З усього зазначеного випливає, що партії відіграють величезну роль на етапі висування кандидатів. Незважаючи на те, що виборче законодавство дозволяє кожному громадянину висунути свою кандидатуру на виборах, практично всі, як і у Великобританії, кандидати висуваються політичними партіями. Від партій, які входять до складу легіслатур штатів, залежить і порядок реєстрації виборців, оскільки саме легіслатури визначають цей порядок. 

Необхідно зазначити, що раніше партії впливали навіть на нарізку округів, яка проводилась на рівні штатів, партія, що мала більшість голосів у легіслатурі штата, фактично мала можливість нарізати округи так, щоб забезпечити перемогу своїм кандидатам на виборах (щоправда, практика джерімендерінгу припинилась у 1962 році після відповідного рішення Верховного Суду). Великою є роль демократичної та республіканської партії і на етапі проведення передвиборної агітації.

Text 9