- •2.1. Виробнича підприємницька діяльність
- •Фактори, що впливають на розвиток інноваційного підприємництва
- •2.2. Підприємництво у сфері торгівлі
- •2.3. Посередницька підприємницька діяльність
- •Умовні позначення:
- •Порівняльна характеристика дистриб'ютора і агента
- •2.4. Підприємництво у сфері надання фінансових послуг
- •Умовні позначення:
- •Умовні позначення:
- •2.5. Підприємництво у сфері страхування
- •2.6. Підприємництво у сфері надання консалтингових послуг
- •Фактичний стан клієнта
- •Спеціалізований досвід
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ І КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Визначте поняття терміну «підприємець», «підприємництво» з точки зору еволюційного підходу?
Що таке підприємництво згідно з чинним законодавством України?
Розкрийте зміст підприємництва як особливої форми економічної активності.
Які цілі має підприємницька діяльність?
Охарактеризуйте підприємництво як певний стиль і тип господарської поведінки.
Які цілі має підприємницька діяльність?
Перерахуйте функції підприємницької діяльності.
Назвіть основні рушійні сили розвитку підприємництва.
Які схожі риси та розбіжності у поняттях «бізнес», «підприємництво»?
Назвіть суб'єкти підприємницької діяльності. Які категорії громадян не допускаються до підприємницької діяльності згідно з чинним законодавством України?
Перерахуйте об'єкти підприємницької діяльності.
Яку роль відіграє підприємництво в суспільстві?
Які тенденції спостерігаються у розвитку підприємництва в Україні?
Поясніть функції та роль малого підприємництва в суспільстві.
Які переваги та недоліки притаманні малим підприємствам?
Запропонуйте заходи активізації розвитку підприємництва в Україні.
Які права мають суб'єкти підприємницької діяльності? Які права гарантуються з боку держави?
Визначте сутність та етапи логіки підприємницької діяльності.
Що таке підприємницька ідея? Назвіть її складові.
У чому полягає необхідність розробки та впровадження нової підприємницької ідеї?
Які існують джерела формування підприємницьких ідей та методи їхнього пошуку?
Що таке банк підприємницьких ідей? Як і для чого підприємцю доцільно його створювати?
Назвіть мотиви підприємницької діяльності.
Які існують теорії мотивації трудової діяльності? Поясніть їхній зв'язок з підприємництвом.
Перерахуйте ділові якості сучасного підприємця.
РОЗДІЛ 2
Види підприємництва
»
Ключові слова і поняття: виробниче підприємництво; тради- ціоналістське та інноваційне підприємництво; венчурна фірма; бізнес-інку- батор; технологічний парк; технополіс; комерційне підприємництво; торгово-промислова палата; франчайзинг; посередники; агент; принципал; брокер; комісіонер; консигнатор; дистриб'ютор; дилер; торговий маклер; посилторговець; комівояжер; аукціоніст; аукціонатор; аукціонер; лот; аукціонна торгівля; мерчандайзер; мерчандайзинг; брокерська контора; біржа; товарна біржа; фінансове підприємництво; фінансові посередники; комерційний банк; інвестиційний банк; інвестиційний фонд; інвестиційна компанія; фондова біржа; страхування; страхувальник; бізнес-кон- салтинг; інжиніринг; фермерське господарство
2.1. Виробнича підприємницька діяльність
Підприємництво — надзвичайно багатопрофільний вид економічної діяльності, що охоплює практично всі галузі системи господарювання. Кожна з ланок має характерні особливості, розрізняється змістом бізнес-операцій, засобами їх проведення. Підприємницька діяльність може здійснюватись у виробництві, торгівлі, посередництві, наданні фінансових послуг, страхуванні, будівництві, громадському харчуванні, туризмі, готельному господарстві, наданні побутових, консалтингових, транспортних послуг та ін.
Обмірковуючи свою бізнес-ідею щодо створення власної справи, початківцю потрібно обрати найбільш привабливий напрямок, тобто таку ринкову нішу, де успішніше забезпечується реалізація товару чи послуги, беручи до уваги вкладені ресурси у бізнес та їхню віддачу (окупність вкладів). Це питання дуже важливе, тому підприємцю доцільно розв'язати його ще до складання установчих документів та проведення державної реєстрації.
При виборі того чи іншого виду підприємницької діяльності слід враховувати такі критерії (фактори), зокрема:
вид товару, який пропонується на ринок, його якість, асортимент;
споживчий попит на товар або послугу;
фінансові можливості підприємця, наявність матеріальних, трудових ресурсів;
існуючий економічний стан у даній сфері бізнесу, рівень розвитку конкуренції;
досвід роботи підприємця, його кваліфікацію;
перспективність виду підприємницької діяльності, можливості одержання достатнього прибутку.
Пріоритетне значення з огляду на загальнодержавні (національні) інтереси має підприємницька діяльність у виробничій сфері. Це найбільш перспективний та інвестиційно привабливий шлях до справжнього успіху, хоча він більш складний, потребує залучення різних факторів виробництва, характеризується більш тривалим періодом від за- , родження бізнес-ідеї до реалізації виробленої продукції та отримання ' економічного ефекту. Результати дослідження зарубіжних економістів свідчать про те, що серед промислових видів бізнесу швидкозростаю- чими напрямками є: виробництво комп'ютерів, оргтехніки, упаковки, фармацевтичних товарів, засобів зв'язку.
Можливо, початківець не хоче займатися виробництвом. Існують й альтернативні рішення. Так, великою популярністю користуються такі види бізнесу: організація кафе, барів, магазинів роздрібної торгівлі, стоянок для автотранспорту, надання посередницьких послуг' з нерухомістю, автосервіс, продаж і обслуговування комп'ютерів,, підключення їх до мережі Інтернет, туристичне обслуговування, будівництво жилих будинків поліпшеного планування, ремонт офісів та квартир. Міжнародна практика підтверджує досить високий відсоток виживання цих видів бізнесу та наявність попиту з боку клієнтів.
Виробниче підприємництво — це діяльність, яка безпосередньо пов'язана з виробництвом продукції, робіт, послуг, інформації для подальшої реалізації покупцям, споживачам.
Мета — одержання прибутку в результаті продажу виробленої продукції, виконаних робіт, послуг. Виробнича підприємницька діяльність розрізняється за формами та видами (рис .2.1).
Існують дві форми виробничого підприємництва:
Традиціоналістське підприємництво. Орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.
Інноваційне підприємництво. Передбачає організацію виробництва з широким використанням інновацій. Результатом такої організації виступає новий (раніше не існуючий) товар або товар з принципово новими характеристиками, властивостями або навіть сферами використання. Практика виробничої підприємницької діяльності у будь-якій формі включає в себе елементи інноваційного процесу.
Види виробничої підприємницької діяльності:
основні;
допоміжні.
До основних відносять види виробничої підприємницької діяльності, результатом яких є виробництво товару, готового до споживання (виробничого або індивідуального). Функція виробництва є для підприємця провідною.
Серед допоміжних розрізняють види підприємницької активності , які обслуговують, супроводжують виробництво (наприклад, інноваційна, науково-технічна, інформаційна, інжинірингова, конструкторська, консультаційна, маркетингова, лізингова діяльність, виробниче споживання товарів та послуг, збут продукції).
Традиціоналістська підприємницька
діяльнісп з частковою інновацією
Допоміжна
Традиціоналістська підприємницька
діяльність
Підприємницька
діяльність з виробництва товарів
Інноваційна підприємницька діяльність
Основна діяльність
Основна діяльність
Допоміжна
Підприємець-виробник має тісний зв'язок з покупцем (споживачем), для якого призначений вироблений товар. Успіх досягається за поєднанням інтересів двох сторін (рис. 2.2).
Підприємець -
виробник
;ць
-|
Виявлений інтерес
споживача
Інтерес підприємця,
що нав'язується споживачу
Рис. 2.2. Можливі способи поєднання
інтересів підприємця-виробника
та споживача
Існують два способи відношення підприємця-виробника до споживача.
Виявлення інтересу споживача. Це результат вивчення підприємцем очевидних, але не задоволених потреб споживача, які можна задовольнити через розвиток підприємницької активності (наприклад, виробляється обмежена кількість дитячих іграшок або не виробляються дешеві іграшки). Такий підхід можливий для підприємця в умовах наявності товарного дефіциту, характерного для суспільства з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Дії підприємця: оперативне виробництво тих товарів, яких не вистачає для заповнення ринкової ніші.
Нав 'язування споживачу інтересу підприємця. Це результат діяльності підприємця щодо виявлення неусвідомленого інтересу споживача. Така підприємницька активність пов'язана з рішенням та готовністю підприємця виробляти нові товари, нетрадиційні для споживчого ринку.
Здійснення виробничого підприємництва пов'язане з необхідністю придбання або використання факторів виробництва. Це основні та оборотні засоби, робоча сила, фінансові ресурси, інформація, природні ресурси, підприємливість.
Основними етапами виробничого підприємництва є: обґрунтування ідеї виробництва конкретного товару (послуги);-маркетингове дослідження та проведення попередніх підприємницьких розрахунків (виявлення споживчого попиту, аналіз кон'юнктури ринку, визначення обсягу виробництва та асортиментної структури, потреби у фінансових ресурсах, точки беззбитковості виробництва); придбання або оренда устаткування; пошук постачальників та покупців, укладання з ними договорів; організація товаропостачання; реалізація виробленої продукції та маркетингова підтримка збуту; визначення результативності виробничої діяльності.
Розглянемо загальну схему виробничого підприємництва (рис. 2.3).
Для того, щоб виробити продукцію, підприємцю необхідні оборотні активи у вигляді матеріалів, сировини, напівфабрикатів (Зо6). За придбання для виробничого процесу оборотних активів підприємець сплачує їх власникам грошові суми (Г0б), що залежить від кількості матеріальних засобів та цін на них.
Далі для виробничої діяльності потрібні основні активи (3^) у вигляді робочих приміщень, машин, устаткування, інструментів, при
борів. Якщо у підприємця їх немає, то потрібно їх придбати або орендувати на певний період. За придбання для виробництва основних активів (Зос) підприємець вимушений сплатити їх власникам грошову суму (Гос). Це буде залежати від виду та кількості потрібних для виробництва основних засобів та цін на них, а при орендних відносинах — від строку використання.
Володар робочої сили
Зоб
Власники
Покупці товару
Іоборотній активів
Гп
Зос
Власники основних активів
Умовні позначення:
— оборотні активи (матеріали, сировина, напівфабрикати та ін.); Г^ - сума коштів за придбання оборотних активів; З - основні активи (виробничі приміщення, машини, устаткування та
ін.);
Рс - робоча сила;
Гр — сума коштів за використання робочої сили (витрати на оплату праці робітників);
Т — реалізація виробленого товару;
Гп - належна сума від продажу товару;
Г^ — сума коштів за придбання основних активів.
Рис. 2.3. Загальна схема виробничого підприємництва
Виробництво вимагає також залучення підприємцем робочої сили (Рс). В більшості це наймані робітники, оплата праці яких буде залежати від кількості працюючих, розміру заробітної плати, тривалості ро
бочого часу. Витрати підприємця на оплату праці позначаються Г . У процесі виробничого підприємництва можуть мати місце й інші витрати (наприклад, придбання інформації, ремонт приміщення і устаткування, витрати на зберігання та транспортування матеріалів і готової продукції, на послуги зв'язку та ін.).
Виробниче підприємництво завершується випуском товару Т, який продається підприємцем покупцю. У результаті він одержує від покупці належну суму від продажу товару Гп. Завдання підприємця полягає у тому, щоб виробництво було рентабельним, тобто доход ^перевищував витрати Го6, Гос, Г , додаткові витрати і податки. У цьому полягає сутність виробничої підприємницької операції.
Основними принципами раціональної організації основного виробництва у сучасних умовах науково-технічного прогресу є: спеціалізація процесу (робочих, місць), пропорційність, ритмічність, безперервність, паралельність, мінімізація часу.
Спеціалізація процесу (робочих місць) — це скорочення кількості найменувань робіт, операцій на кожному робочому місці. Якщо за одним виробничим підрозділом закріплені різноманітні операції, то виробничий процес потребує постійних переналадок, перебудов, що завжди призводить до зростання втрат часу. Зниженню втрат при цьому сприяє стандартизація та уніфікація виробів та їхніх складових частин, які сприяють стабілізації вимог виробництва та підвищенню рівня організації загального процесу за рахунок підвищення масовості випуску продукції.
Принцип пропорційності організації виробничого процесу — це рівна пропускна спроможйість усіх виробничих підрозділів як основних, так й допоміжних, а у рамках цехів - рівна пропускна спроможність ділянок та ліній, груп обладнання та робочих місць.
Рівна пропускна спроможність основних цехів передбачає, що вони можуть випускати продукцію у номенклатурі, кількості та у строки, що відповідають вимогам комплектного і рівномірного випуску підприємством готової продукції згідно із замовленням.
Пропускна спроможність допоміжних цехів повинна відповідати пропускній спроможності основних цехів. Так, основному цеху потрібно отримувати від інструментального цеху ріжучий, вимірювальний інструмент у номенклатурі, кількості та за строками, обумовленими вимогами основного виробничого процесу. Діяльність обслуговуючих господарств повинна забезпечувати безперервну та ритмічну роботу основних і додаткових цехів. Недотримання принципу пропорційності є причиною виникнення диспропорцій, коли пропускна спроможність деяких підрозділів або окремих робочих місць стає недостатньою для виконання виробничих завдань. Економічне значення принципу пропорційності полягає у тому, щоб забезпечити безперервну та ритмічну роботу усіх підрозділів підприємства.
Ритмічність виробництва — це періодичність повторення виробничого процесу через певні відрізки часу на усіх його стадіях. Порядок повторення виробничого процесу визначається ритмом запуску та ритмом випуску продукції. Неритмічна робота призводить до значних виробничих втрат: простою обладнання, зниження продуктивності праці, підвищення собівартості продукції, що випускається.
При організації виробничого процесу необхідно дотримуватись принципу безперервності, що означає ведення роботи без будь-яких перерв або зведення їх до мінімуму. За рахунок цього забезпечується краще використання виробничих потужностей, скорочується тривалість циклу виготовлення продукції.
При організації виробничого процесу також необхідно враховувати принцип паралельності, тобто одночасне виконання окремих частин виробничого процесу. Так, однакові операції можуть одночасно виконуватись на декількох робочих місцях. Паралельно можуть здійснюватись й суміжні операції з обробки партії деталей.
При організації виробничого процесу необхідно дотримуватись також принципу мінімізації часу, тобто забезпечення найкоротшого шляху проходження предметів праці по усім стадіям виробничого процесу: від запуску у виробництво вихідних матеріалів до випуску готової продукції та її складування. Мінімізація часу дозволяє скоротити тривалість виробничого циклу та зменшити витрати на використання між- операційних транспортних операцій.
Підвищити ефективність виробництва можна при тому ж технічному рівні станків і механізмів, при тих же технологічних процесах за рахунок випуску виробів з уніфікованих і нормалізованих вузлів, деталей, що створює умови для серійного (масового) запуску їх у виробництво. Результативність виробництва підвищується також завдяки розміщенню обладнання за потоком руху предметів у виробничому процесі, скороченню міжопераційних маршрутів переміщення напівфабрикатів, деталей. Створення такої раціональної організації виробництва не вимагає великих додаткових інвестицій, але підвищує продуктивність праці, скорочує виробничий цикл, знижує собівартість продукції, і на цій основі забезпечує зростання прибутку та підвищення рентабельності виробництва.
Раціональна організація виробництва стає все більш активним фактором технічного прогресу, сприяє не тільки кращому використанню техніки, але й обумовлює ряд змін у техніці та технології. У свою чергу технічний прогрес різко піднімає роль і значення організації виробництва. Постійно ускладнюється виробництво, все різноманітнішими стають вироби, що випускаються сучасними виробничими підприємствами. Продукція стає дедалі складною, багатофункціональною, складається з різних складових конструктивних елементів. Це підвищує вимоги до точності зборки, налагодження виробничого процесу.
Значення удосконалення організації виробництва полягає й у тому, що технічний прогрес призводить до все більш частих змін видів та моделей виробів, які випускаються. Традиційні (існуючі) моделі продукції вже можуть застарівати з розвитком науково-технічного прогресу, посиленням конкуренції, закінченням життєвого циклу товару. У зв'язку з цим проблема гнучкості, переоснащення, модернізації виробництва стає важливою економічною проблемою, яка потребує залучення додаткових капіталовкладень, державної підтримки.
Удосконалення організації виробництва — це проблема розробки системи заходів, що забезпечують найбільш ефективне поєднання процесів праці і матеріальних елементів виробництва у просторі та у часі. Методи організації виробництва на підприємстві значною мірою визначають можливість ефективного використання існуючої техніки і технологій. Щоб забезпечити при наявних кадрах і матеріальних елементах виробництва максимальну продуктивність і найбільший економічний ефект, нова техніка та технологія повинні поєднуватись з раціональною організацією виробництва.
Удосконалення організації виробничого підприємства та підвищення його ефективності передбачає:
розподілення виробничого процесу на окремі операції та закріплення їх за певними цехами, ділянками та робочими місцями;
розміщення на площах цехів і виробничих ділянках обладнання з відповідною розстановкою робітників;
визначення порядку переміщення предметів праці за фазами і окремими операціями виробничого процесу;
оперативне керівництво і контроль за проведенням виробничого процесу на підприємстві та його підрозділах;
впровадження прогресивних технологій для підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції; оперативна реалізація заходів щодо удосконалення організації виробництва на тих ділянках, де нормальний хід виробничого процесу порушується.
У сучасних умовах підвищується значення інноваційного підприємництва як процесу створення та комерційного використання техніко-технологічних нововведень. Як правило, основою підприємницької діяльності є нововведення в області продукції або послуг, що дозволяє створити новий ринок, задовольнити нові потреби. Інновації слугують специфічним інструментом підприємництва.
Отже, інноваційне підприємництво — це особливий новаторський процес створення чогось нового, механізм господарювання, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновації.
Необхідність формування інноваційного підприємництва в Україні обумовлена:
посиленням інтенсивних факторів розвитку виробництва, які сприяють застосуванню науково-технічного прогресу в усіх сферах економічної діяльності;
вирішальною роллю науки у підвищенні ефективності розробки і впровадження нової техніки;
необхідністю суттєвого скорочення строків створення, освоєння нової техніки, підвищення технічного рівня виробництва;
розвитком масової творчості винахідників та раціоналізаторів;
підвищенням витрат та погіршенням економічних показників підприємств, швидким старінням техніки і технології.
Сучасна економічна наука виділяє три основні види інноваційного підприємництва:
1. Інновація продукції. Це процес оновлення внутрішнього потенціалу підприємства, що забезпечує виживання фірми, підвищення обсягу прибутку, розширення частки на ринку, утримання клієнтури та ринкового становища, створення нових робочих місць, підвищення престижу.
Інновація технології. Це процес оновлення виробничого потенціалу, спрямований на зростання продуктивності праці і економію енергії, сировини та інших ресурсів, що у свою чергу дає можливість збільшити обсяг прибутку фірми, удосконалити техніку безпеки, провести заходи щодо захисту навколишнього середовища, ефективно використовувати інформаційні системи.
Соціальні інновації. Це загальний процес планомірного покращання гуманітарної сфери підприємства. Застосування інновації такого роду розширює можливості на ринку робочої сили, мобілізує персонал підприємства для досягнення поставлених цілей, зміцнює довіру до соціальних зобов'язань підприємства перед працівниками та суспільством в цілому.
Таким чином, інноваційне підприємництво передбачає створення і виробництво науково-технічної продукції, товарів, робіт, інформації, духовних (інтелектуальних) цінностей, що підлягають подальшій реалізації покупцям, споживачам.
Фундаментальним принципом економічної стабільності будь-яко- го виробничого підприємства і країни в цілому є постійне здійснення інноваційної діяльності, створення нової конкурентоспроможної продукції, впровадження прогресивної технології. Відмова від інноваційної діяльності неминуче призведе до втрати гнучкості та конкурентоспроможності, банкрутства підприємств, нездатності діяти у ринкових умовах.
Інноваційне підприємництво пов'язане з вкладом інвестицій у створення та використання нової науково-технічної продукції з метою отримання прибутку та соціального забезпечення. Ця форма підприємництва має підвищений ризик, обумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату. Саме тому інноваційне підприємництво у розвинутих країнах носить назву — венчурний (ри- зиковий) бізнес.
Розглянемо типову схему інноваційного підприємництва (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Принципова схема інноваційного
підприємництва
Для освоєння та виготовлення нового виду товару (продукції, послуги) підприємцю необхідні оборотні засоби у вигляді матеріалів, енергії для забезпечення їх обробки, комплектуючі вироби, напівфабрикати. Необхідні матеріали (Зо6) підприємець купує у власників оборотних засобів, сплачуючи їхню вартість (Гоб). Для виробництва науково-технічної продукції (товару, послуги) підприємцю потрібні також основні засоби (Зос) у вигляді споруд, приміщень, спеціального обладнання, оснащення, інструментів. Підприємець може придбати їх у власників або орендувати. Для цього необхідно сплатити грошову суму (Гос), розмір якої залежить від виду та кількості потрібних для діяльності основних засобів та їхньої вартості. Крім того, для здійснення інноваційного процесу підприємцю слід залучити науково-технічні кадри, виробничий персонал, тобто робочу силу (Рс), витрачаючи на це певні грошові ресурси (Гр). Результатом інноваційної діяльності виступає готовий товар (продукція, послуга). Цей товар (Т) підприємець реалізує покупцеві інноваційної продукції за ціною продажу (Гп), яка включає витрати на виробництво та прибуток підприємця-новатора,
Інноваційне підприємництво як процес на шляху створення това- ру-новинки включає такі послідовні стадії:
формування інноваційних ідей;
відбір найбільш перспективних ідей;
детальна розробка задуму та його експертна оцінка;
розробка усіх деталей обраної найбільш перспективної ідеї (інноваційного проекту);
експертна оцінка інноваційного проекту;
експериментальне виробництво товару-новинки та випробування його в умовах ринку;
коректування процесу виробництва;
початок масового виробництва нового товару та його просування на ринок для задоволення потреб покупців.
На розвиток інноваційних процесів впливають фактори економічного, технологічного, правового, організаційно-управлінського, соціально-психологічного і культурного характеру (табл. 2.1).
У чому полягають особливості економічних умов існування та розвитку інноваційної діяльності в сучасних умовах?
У 80-90 рр. у країнах з розвинутими ринковими відносинами виникли нові тенденції розвитку інноваційного підприємництва, зокрема: .
активізація малого бізнесу, венчурних фірм;
з'явився новий різновид фінансового капіталу — венчурний капітал;
виникла широка мережа технопаркових структур, що стали організаційними формами інноваційного підприємництва;
у розвинутих країнах поряд з проведенням державної науково- технічної політики створена державна система економічного стимулювання і підтримки венчурного бізнесу.
У розвитку інноваційного підприємництва підвищується значення малих підприємств, успіх яких у даній сфері обумовлюється такими причинами:
поглиблення спеціалізації при проведенні наукових розробок призводить до того, що деякі малі фірми спроможні навіть конкурувати з великими компаніями, маючи обмежений обсяг фінансових ресурсів;
малі підприємства займаються розробками і освоєнням інновацій у тих областях, які вважаються для великих фірм або неперспективними, або високоризиковими;
на відміну від великих фірм малі підприємства охоче беруться за розробку та освоєння оригінальних нововведень;