Міністерство науки і освіти, молоді та спорту України
Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького
ННІ природничих наук
Матеріали до конференції «Менеджмент: його суть і роль»
Виконала:
студентка 6 курсу
ННІ природничих наук
Демидова А.О.
Черкаси 2012 рік
Хрестоматійні моменти
Щодо етимології терміна «менеджмент» цілковитої ясності немає. Його походження пов'язують із італійським словом maneggio («керувати кіньми») або французьким татїа£е домогосподарство»), хоч першоджерела можна шукати і в латинських словах mando («доручати, наказувати, передавати, довіряти»), manus («рука, загін, відділ») тощо. Але одностайно визнається, що сучасний термін «менеджмент» («management») американського походження і перекладається як
1) управління; керування; завідування;
2) адміністрація; правління; керівництво; дирекція;
3) уміння поводитися із чимось; володіння чимось (інструментом); уміння справлятися (з роботою);
4) прийом, викрутаси, хитрощі, хитрість (наприклад, «it took a good deal of management to make him do it» — треба добре покрутитися, щоб змусити його зробити це);
5) обережне, дбайливе, чуйне ставлення (до людей).
Інші відтінки цього слова віднаходимо у фундаментальному Оксфордському словнику англійської мови. Менеджмент визначається як засіб, манера спілкування з людьми; влада і мистецтво управління; особливі вправність і адміністративні навички; орган управління, адміністративна одиниця. У вітчизняних словниках іноземних слів менеджмент тлумачиться переважно як управління виробництвом, як сукупність Принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом із метою підвищення його ефективності чи Прибутковості.
Отже, назагал «менеджмент» означає управління, організаційні заходи керівництво тим чи тим видом діяльності економікою, виробництвом, фінансами та іншими сферами суспільного життя людини, а термін «менеджер» замінює вживані нами раніше терміни «керівник», «керуючий», «директор», «начальник».
За своєю суттю термін «менеджмент» певною мірою можна вважати синонімом терміна «управління», але поняття «управління» набагато ширше. Воно застосовується до різних видів людської діяльності (скажімо, управління автомобілем, у технічних системах); до різних сфер діяльності (управління в неживій природі, у біологічних системах, управління державою); до органів управління (як тип підрозділів у державних і громадських організаціях, а також на підприємствах і в об'єднаннях).
У господарській сфері менеджмент — це самостійний вид професійної діяльності, спрямованої на ефективне та продуктивне досягнення визначеної мети через раціональне використання ресурсів із застосуванням відповідних принципів, функцій і методів. — Менеджмент визначається і як інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і керують ними, визначивши мету і розробивши засоби її досягнення. Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, лідирування, координації, керівництва та контролю, здійснюючи які менеджери забезпечують умови для продуктивної та ефективної праці зайнятих в організації працівників і одержання результатів, що відповідають меті. Тому менеджмент — це ще й уміння домагатися поставленої мети, спрямовувати працю, інтелект, поведінку людей, що працюють в організації. Це дає нам підстави розглядати менеджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи й організації в цілому з метою досягнення максимальних результатів.
Уміння визначати і реалізовувати мету, точно знати, що має бути зроблено і як це зробити найкраще, є виявом творчості, мистецтва. Цим мистецтвом повинна володіти визначена категорія людей — менеджери, чия робота полягає в організації і керівництві зусиллями всього персоналу для досягнення певної мети. Догляд на менеджмент як на мистецтво управління базується на тому, що організації — це складні соціально-технічні системи, на функціонування яких впливають численні і різноманітні чинники як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Люди, що працюють в організаціях і з організаціями,— це головний чинник, урахування якого потребує не тільки наукового підходу, а й вміння його застосовувати в конкретних ситуаціях.
Менеджмент нерідко ототожнюють з менеджерами в сукупності, а також з органами й апаратом управління. Отже, поняття менеджменту можна трактувати як специфічний орган сучасних організацій — і комерційних, і некомерційних. Без нього організація як цілісне утворення не може існувати та ефективно працювати.
Як галузь науки менеджмент є сумою знань, накопичених суспільством, яка подається у формі концепцій, підходів, принципів, засобів, методів і форм управління. Менеджмент як наука спрямовує свої зусилля на пояснення природи управлінської праці, встановлення зв'язків між причинами та наслідками, веР"1 явлення чинників і умов, за яких спільна праця людей стає ефективнішою і кориснішою. Теорія менеджменту — відносно молода наукова дисципліна, систематично розробляти її основи почали порівняно недавно, головним чином у XX ст. Інтенсивне ж вивчення почалося після другої світової війни.
Нині теорія менеджменту розробляється швидко і в багатьох напрямах. Однак ще й досі існує низка проблем стосовно термінології, визначення масштабів теорії, обґрунтування принципів тощо. Деякі твердження носять загальний характер і недостатньо точні. І все А Таки, незважаючи на певні недоліки, сучасні досягнення теорії мeнeджмeнтy у практиці управління.
Роль менеджменту у виробничому процесі на Заході така велика, що заробіток висококваліфікованого менеджера сягає прибутків власника підприємства, а власне сам процес формування прошарку управлінців-професіоналів (наприклад, у США) дістав назву «революції менеджерів».
Нарешті менеджмент — це ще й певна філософія, декларована сукупність певних принципів, яких менеджер має дотримуватися чи зобов'язується дотримуватися у своїй діяльності. Таким чином, менеджмент — це:
- процес управління ресурсами і людьми, який включає визначення мети, планування, організацію, лідерство (лідирування) і контроль, що спрямовуються на досягнення кінцевої цілі;
діяльність, спрямована на здійснення цього процесу;
- певна верства, категорія людей, які професійно займаються цією діяльністю і зосереджені в органах та апараті управління;
- мистецтво управління;
- галузь науки теорія, сума знань, накопичених за історію розвитку суспільства, що подається у формі концепцій, підходів, принципів, методів і засобів.
Для подальшого викладу нам необхідно розрізняти також види менеджменту, класифіковані за сферами його дії; кожна з цих сфер потребує конкретних ресурсів.
У глобальній економіці XXI ст. істотно значущою конкурентною перевагою стають людські ресурси. Якщо люди — основний ресурс, то основне завдання менеджменту — управління людьми. Люди — унікальний, найскладніший в управлінні ресурс, і, правильно розпорядившись ним, можна досягти найвищого ефекту. Сумнозвісну радянську формулу «незамінних немає» світ не визнає — там беззастережно визнають самоцінність кожного працівника; справа лише в тому, щоб створити оптимальні умови для його діяльності. А от інша формула з радянських часів — «кадри вирішують все» — живе і залишається актуальною.
Менеджмент персоналу і займається управлінням людьми, мотивацією, організацією їхньої діяльності, контролем за нею тощо. Менеджери персоналу (або кадрів) займаються добором персоналу, його навчанням, перекваліфікацією, розстановкою на робочих місцях. Кар'єру працівника повністю контролює кадровий менеджер, він і керує нею. Наші традиційні відділи кадрів — це лише жалюгідна подобизна служб менеджменту персоналу, що діють у західних фірмах.
Перша цінність, звичайно,— інтелект і самопочуття самого керівника. Це людина, на яку покладається найбільша відповідальність. Він відповідає не тільки сам за себе, а й за існування керованого колективу, за добробут кожного його члена. Керувати іншими він мусить починати з умілого керування самим собою. Ефективне використання свого робочого часу, психологічний самоконтроль, антистресові заходи, пошук внутрішніх «енергетичних джерел», що допоможуть залагодити всі справи і лишити час на відпочинок,— це функції самоменеджменту, якому менеджери часом не надають належного значення16. І тому нерідко програють.
Як примусити час працювати на себе? Як навчитися реалістично і раціонально його планувати? Як слід визначати пріоритети? На ці та інші запитання дає відповідь спеціальна дисципліна «Самоменеджмент, або управління часом». За цією інтриґуючою назвою криється не менш цікавий зміст, що і є причиною надзвичайної зацікавленості відповідним навчальним курсом як студентів, так і менеджерів-практиків. Загальні підходи до управління власним часом визначать надалі і підходи до управління часом компаній, Фірм, держави в цілому.
Виробничий менеджмент займається організацією виробничих потужностей, запасів сировини, будуванням технологічного ланцюга, підтримкою його у функціональному стані, створенням вантажопотоків тощо. Все, Що стосується виробничої сфери, є прерогативою менеджерів-виробничників.
Головне завдання менеджменту маркетингу — це організація взаємодії внутрішнього середовища із зовнішніми умовами, насамперед ринком. З погляду менеджменту, маркетинг — це управління своїм становищем на ринку з метою реалізації власних конкурентних переваг.
Основний інструмент підтримки високого конкурентоспроможного рівня — інновації. Значна роль у системі загального менеджменту належить інноваційному менеджменту.
У чому основна біда українських підприємств стосовно зовнішнього ринку та конкуренції з імпортними товарами на внутрішньому ринку? Насамперед — у відставанні нашої продукції від сучасних вимог споживача, неможливості дотримання міжнародних стандартів на застарілому обладнанні. Уже немає рації порівнювати сучасний проґрес із електропотягом, що мчить повз нас, скоріше, це — реактивний літак уже на небокраї.
Менеджмент інновацій — запорука успіху будь-якого підприємства в умовах його реорганізації та пристосування до ринкових умов. Інноваційна стратегія має включати: розробку планів та програм інноваційної діяльності, проведення єдиної інноваційної політики, розгляд проектів нових продуктів, моніторинг розробки нових продуктів, створення цільових груп тощо.
Ефективність інноваційних процесів оцінюється отриманим прибутком та зниженням затрат живої праці, собівартості, матеріальних ресурсів, капітальних вкладень та обігових коштів, що забезпечує зростання прибутку.
Одержання потенційного прибутку при фінансуванні інновацій потребує не тільки оновлення технології, а й запровадження у виробництво комплексу організаційних, технологічних нововведень та якісно нової продукції. Отже, інновації слід розглядати як процес удосконалення та збалансованості різних сторін роботи підприємств, пов'язаної з потребами ринку.
Фінансовий менеджмент — управління фінансами Між звичним нам головним бухгалтером і фінансовим менеджером, скажімо так, глибока прірва. Перший лише контролює слушність витрат наявних фінансових ресурсів та готує відповідні звіти, баланси тощо. Фінансовий менеджер — це фінансист у повному сенсі цього слова. Він керує фінансовими потоками, розміщує вільні кошти в активи, інвестиційні проекти, контролює фондовий портфель, робить усе можливе для того, щоб фінансові ресурси не тільки нагромаджувалися і перетворювалися на прибутки, а й давали додаткові дивіденди. Досить повчальною для фінансового менеджера є книга Н. Скова18. Гасло цього видання: «Долар, отриманий сьогодні, коштує дорожче долара, отриманого завтра».Інвестиційний менеджмент зазвичай включається у фінансовий менеджмент. У стадії становлення перебуває інформаційний менеджмент, що розглядає інформацію як ще один ресурс і ставить завдання ефективного управління нею. Світ переживає «бум» розвитку інформаційних технологій. Щодня зростає частка капіталу, що проходить через електронну комерцію (e-commerce). У практичний ужиток широко ввійшло поняття e-business. Тому надзвичайно великого значення набуває менеджмент інформаційних систем, який, власне, і забезпечує управління електронним бізнесом. У Менеджмент знань, управління знаннями теж може бути кваліфікований як вид, хоча його можна було б визначити радше як стиль менеджменту, що може бути властивий будь-якому його виду. На Заході про менеджмент знань (Knowledge Management; звичною стала абревіатура KM) говорять і пишуть уже понад десять років; останнім часом ця методологія стала майже культовою. Відчувається жах від величезних обсягів інформації, що насуваються, і не менший жах — В1Д неможливості швидко знайти її в потрібний момент. Поступово фахівці та менеджери усвідомлюють потребу в особливих методиках роботи. Запроваджується організаційно-управлінські системи, які упорядковують процес збору і застосування інформації. Для управління знаннями створюються експертні системи на основі знань Knowledge-based Systems — KBS), які дозволяють збирати, кодувати, зберігати, розподіляти і вивчати знання у специфічній галузі. Методології розвитку KBS допомагають здобувати, представляти і структурувати знання, полегшують їх включення у бази інформації для постійного застосування. Управління знаннями полягає у
• розпізнаванні наявних знань;
• аналізі того, як знання можуть сприяти створенню доданої вартості;
• визначенні необхідних дій для досягнення кращих результатів;
• перегляді і використанні знань для гарантування доданої вартості;
• створенні нових знань через наукові дослідження. Запропонований поділ менеджменту, звичайно, не єдино можливий; багато в чому він умовний. Існують і інші класифікації менеджменту: наприклад, поділ за терміном дії прийнятих рішень (рішення, спрямовані на довгострокову перспективу або ж на поточне управління). Стратегічний менеджмент рідко займається конкретною людиною, оперативними завданнями. Це сфера проектів, альтернатив, довготермінових бізнес-планів, урахування можливих і неможливих ризиків, пошуку резервів, створення програм їх використання.
Операційний менеджмент асоціюють із поточними справами, т. зв. «текучкою», але це правильно лише частково. Справді, на операційний менеджмент припадає розв'язання величезної кількості сучасних завдань, але всі рішення мають вкладатися в загальну стратегію, а часом і впливати на неї.
Кожному рівню управління в організації відповідає свій рівень менеджменту. Так, стратегічний менеджмент — привілей вищого управлінського складу, а операційний менеджмент найпоширеніший на середньому і нижньому рівнях службової ієрархії. На нижньому рівні свобода управління обмежується технічним менеджментом — управлінням уже не так людьми, як безпосередньо матеріальними ресурсами та інструментами, необхідними для досягнення поставлених завдань.