2. Ранньоісторичні форми релігії та родоплеменні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм

Д о ранніх форм релігії належать: магія і фетишизм, то­темізм і анімізм, землеробський культ і шаманізм, які виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). Цей родоплемінний лад пройшов через три основні фази: ранній та пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кож­ній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень: ранньому матріархатові — тотемізм, пізньому — землеробський культ, па­тріархатові — шаманізм. Але всі ці форми вірувань супроводжу­валися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.

Встановлено, що у первісних людей було дуже розповсюдже­ним шанування різних предметів, які повинні були відводити не­безпеку і приносити вдачу. Ця форма релігійних вірувань отри­мала назву фетишизм (від португ. іеііісо — амулет, магічна річ, або лат. ГаеШіиз (магічно майстерний) — це віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Предмети по­клоніння вперше були знайдені португальськими моряками в За­хідній Африці в XV ст., а потім численні аналоги фетишизму бу­ли виявлені в релігіях майже всіх народів. Вперше феномен фети­шизації описав французький дослідник Шарль де Брюс (1709—1777)

З²⁵⁴ 33

葃蓴стстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстстствної фвної форми, шматок дерева, зуб тварини, тощо. Цьому предме­тові приписували не властиві йому функції (здібность лікувати, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні тощо). Так, у древніх германців наймогутнішим фетишем вважалася ялина. Взимку вони приходили до однієї з найвищих ялин у лісі, проси­ли в неї допомоги і заступництва, співали і танцювали навколо неї, вішали на неї подарунки. А члени племені дакота в Північній Америці, коли знаходили камінець, схожий на людське обличчя, пестили його, розфарбовували і називали дідусем, приносили йому подарунки і просили застерегти від небезпеки. Звичай по­клоніння камінню існував у багатьох племен Північної Азії. Не обійшов цей звичай і країни Європи. Але декілька століть тому в Англії та Франції існувала заборона поклонятися камінню, що свідчить про тривале збереження фетишистських вірувань навіть за часів панування в Європі християнської релігії.

Найпізнішим проявом фетишизму стала практика штучного виготовлення фетишів. Новий фетиш утворювався завдяки спо­лученню природних компонентів (кора, листя, коріння) з предме­тами, що традиційно вважалися чудодійними (шматочки священ­них дерев, равлики, нарости на деревах, пісок з місця злиття двох річок, хвіст скорпіона, тощо). Зрозуміло, що люди уявляли, як механічне з'єднання двох предметів призведе до багаторазового збільшення надприродних якостей тількі-но утвореного об'єкта поклоніння.

Своєрідним кульмінаційним моментом фетишистських уяв­лень в Африці вважається виділення так званого «фетиша фети­шів» — загальноприйнятої святині для великих об'єднань пле­мен. Проте відомий дослідник культур Африки Карл Мейнгоф вважає взагалі неправильним називати релігію народів Західної Африки «фетишизмом»; її краще називати, на його думку, «де­монізмом». Таким чином, з приводу західноафриканського «фе­тишизму» можна зробити два висновки, що не узгоджуються зі звичним уявленням про нього: по-перше, це порівняно пізня, а не початкова форма релігій народів Африки; по-друге, культ фети­шів у цій країні і є переважно культом особистих заступників.

В період Європейської колонізації Африки саме фетишистська практика залишалася чи не єдиною можливістю протидії євро­пейським колонізаторам і міссіонерам. Ця протидія набувала різ-

34

них форм — створювалися багаточисленні таємні товариства, які ставили за мету винаходження засобів, що здатні протистояти «фетишам» білих, в фетишистський обіг вводилися предмети, за­позичені у європейців (вогнепальна зброя, гроші, сірники, замки, порожні пляшки). Дехто з африканців навіть намагався потай охрестити власні фетиши, щоб посилити їхню могутність.

У пізніших формах релігії фетишизм зберігся у формі покло­нінь ідолам — наділеним таємничою силою впливу матеріальним предметам з рисами людини або тварини. У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді шанування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани та амулети. Талісман, на погляд марновірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя (підкови, ладан­ки, кулони тощо).

Іншою ранньою формою релігійних поглядів треба вважати тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) оі-іоіет означає — його рід) — віра у надприродну спорідненість людських коле­ктивів (рід, плем'я) з певними видами тварин та рослин (рідше — явищами природи та неживими предметами). Термін тотемізм з'являється у науковій мові на початку XVIII ст. й закріплюється на межі XIX—XX ст.ст. в працях видатного англійського етно­графа Джеймса Фрейзера (1854—1941). Першою всеохоплюю-чою роботою з тотемізму стала його книга «Тотемізм і екзога­мія», в якій він висунув гіпотезу про виникнення тотемізму з давніх уявлень про природу дітонародження: жінка вагітніє, коли в її утробу проникає дух рослини або тварини. Оскількі в такому випадку дитина виявляється причетною до життя тварини або ро­слини, ця тварина або рослина наділяється особливим значенням.

На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захистників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів, вони вва­жали їх братами і сестрами. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемів. Наприклад, північноамерикан­ські індіанці-оджибве у XVII ст. мали п'ять родових колективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя, куниці. А в Ав­стралії наприкінці XVIII — початку XIX ст.ст. європейців дуже дивувала відповідь аборигенів на запитання: «Хто ти такий?» — «Я — кенгуру», або «Я — личинка комахи». Так через указівку родового тотему австралійці підкреслювали свою племінну при­належність.

Спочатку тотемом вважалася тільки справжня тварина, росли­на, птах або комаха. Потім стало вистачати його більш-менш ре­алістичного зображення, а кінець-кінцем люди стали задовольня-

3*

35

тися будь-яким символом, словом або звуком, що позначають власний тотем.

Тотемний культ був спрямований на те, щоб отримати заступ­ництво тотема. Наприклад, в Австралії кожна людина перед сном і під час пробудження промовляла ім'я свого тотема, оскільки га­дала, що завдяки його надприродній підтримці з нею нічого по­ганого не станеться, навпаки, і в полюванні, і в інших справах їй пощастить.

Виникнення тотемізму тісно пов'язано з господарською дія­льністю первісної людини — збиральництвом та полюванням. Рослини і тварини, що дали людині можливість існувати, ставали об'єктами поклоніння. На перших етапах розвитку тотемізму та­ке поклоніння не виключало, а саме давало можливість викорис­тання тотемних тварин та рослин в їжу. Тому іноді, для того щоб виразити своє ставлення до тотему, первісні люди використову­вали слова: «Це наше м'ясо». Пізніше в тотемізм були привнесені елементи соціальних, в першу чергу кровнорідних відносин. Члени родової групи (кровні родичі) стали вірити в те, що родо­начальником і заступником їхньої групи є певна тотемна тварина або рослина, і що їхні давні предки, які поєднували в собі ознаки людей і тотема, володіли неймовірними здібностями. Це призве­ло, з одного боку, до посилення культу предків, з іншого — до зміни ставлення до самого тотему, в тому числі до появи заборо­ни на використання тотема в їжі за виключенням тих випадків, коли його поїдання носило ритуальний характер і нагадувало про древні норми та правила.

Так у тотемному культі виникає табу — система заборон на використання в їжі тотемної тварини або спричинення їй будь-якої шкоди. Класичною країною, де система табу отримала свій найбільший розвиток, є Полінезія. На думку Дж. Фрейзера, слово «табу» з мови полінезійців перекладається як «помічений» або «особливо виділений». Табу являли собою важливий механізм регулювання соціальних відносин. Так, статевовікові табу роз'єд­нали первісний колектив на шлюбові класи, тим самим виключи­ли статеві зв'язки між близькими родичами. Харчові табу суворо регулювали характер їжі, що повинна була даватися вождю, вої­нам, старим, жінкам, дітям. Низка інших табу покликана була га­рантувати недоторканність будинку або вогнища, регулювання правил поховання, заборону спілкування незнайомця з жінкою після її одруження тощо.

Усі ці табу були дуже суворими. Дослідники табу приводять такі приклади порушення заборон. Якось один з племінних вож-

36

дів Нової Зеландії залишив недоїдки своєї їжі, які з'їв один з уря­дових членів племені. Коли останній здогадався, що використав у їжу харчі вождя (це було заборонено), він упав на землю, став корчитися у конвульсіях, а потім помер. Ці приклади не одинич­ні. Сам факт усвідомлення порушення табу, що розумілося як щось священне, паралізувало волю порушника, а також і здібнос­ті його організму до життєдіяльності.

Тотемні табу надовго пережили сам тотемізм і залишилися у більш розвинутих релігіях у формі відповідних заборон на вжи­вання «нечистих (брудних)» видів їжі. Так, наприклад, у євреєв та мусульман м'ясо свинини вважається брудним і тому неприго-дним у їжу. Зрозумілого пояснення цьому ніхто не може дати, а те, що це брудна тварина, виглядає не переконливо, тому що сви­ня — це дуже перебірлива в їжі тварина.

В умовах розпаду родового устрою первинні тотемні вірування переростають в антропоморфні культи природи, стихій, тварин, де цим об'єктам поклоніння надається вже людиноподібне обличчя. Пізніше елементи тотемізму ввійшли до всіх релігій. Його вплив дуже відчувається в індуїзмі, де багатьох тварин (наприклад, коро­ву, слона, мавпу, змію) вшановують як священних. Пережитки цієї первісної форми релігії можна бачити і в образах кентаврів з гре­цької олімпійської міфології. Сліди тотемізму чітко помітні і в християнстві. Святий дух і зараз зображується у вигляді голуба, а Христос часто зветься «агнцем (ягням) Божим», або символізуєть­ся рибою. Від обряду ритуального поїдання тотема веде свій поча­ток християнське таїнство причащання: вважається, що під вигля­дом хліба і вина віруючі поїдають тіло і п'ють кров Христа.

Поряд з тотемізмом і табу значне місце в життєдіяльності пер­вісної людини посідала магія (від грецьк. та^еіа — чаклунство, ворожба) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу або людину, тобто навколишній світ. Між магією та ре­лігією не існує розподілу, неймовірно противопоставляти релігію магії, тому що кожен культ включає магічну практику: молитви, починаючи з первісних і аж до сучасних релігій. Людина — про­дукт матерії, і тому він повністю в її владі.

Витоки цієї форми релігійних вірувань були повніше описані англійським етнографом Брониславом Маліновським (1884 — 1942) в його роботі «Магія, наука і релігія». Вивчаючи життя ту-земців тихоокеанських островів Тробріан, він помітив дуже ціка­ву закономірність. Виявилося, що туземці використовують магію в землеробстві у посадці бульбових рослин, врожай яких зміню­ється, але магія не використовується при культивації плодових

37

дерев, які дають стабільний врожай. У риболовстві магічні при­йоми практикуються при промислі акул або інших великих та не­безпечних риб, при ловлі же мілкої риби магія вважається зай­вою. Будівля човнів завжди супроводжується магічними обряда­ми, при будівлі ж будинків магія не використовується. Ці дослі­дження дозволили Б. Маліновському зробити висновок, що сфера магії — це діяльність підвищеного ризику. Магія приходить на допомогу людині, якщо не існує надійного алгоритму досягнення успіху, коли людина не впевнена у своїх силах, коли над люди­ною панує випадковість та невизначеність. Це й змушує її покла­датися на допомогу могутніх надприродних сил та здійснювати магічні дії.

Відносини, що установилися між людиною та природою, зав­жди мали подвійний характер: з одного боку, господство всеси­льної природи над безпомічною людиною, з іншого — вплив на природу, який людина прагнула здійснювати, використовуючи свої недосконалі сили, свої здібності. Ці прийоми і є магічною практикою.

Імітація засобів полювання повинна сприяти успіху самого полювання. Перш ніж йти на пошуки кенгуру, австралійці ритмі­чно танцюють навколо малюнка, на якому зображена бажана здобич, від якої залежить існування племені.

Магія поділяється на 6 видів: виробничу, лікувальну, любов­ну, шкідливу (деструктивну), метеорологічну (магія погоди) та військову. Ця видова класифікація є далеко не повною, оскільки в кожному виді магії можна виділити багато підвидів. Так, виро­бнича магія, у свою чергу мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна, землеробська, гончарна, навчальна, спор­тивна, ковальська тощо.

Іноді також говорять про «чорну», шкідливу, та «білу» магії, яка направлена на принесення користі при здійсненні магічного обряду.

Шкідлива магія переслідувала мету спричинення шкоди над­природними засобами окремій особі або особам. Серед народів Південної півкулі домінували такі прийоми: націлення на ворога загостреною паличкою або кісткою, в Північної — «порча» через їжу, напої, одяг тощо. Важливим засобом шкідливої магії є сміт­тя, якщо його таємно закинути на чуже подвір'я.

Також одним з різновидів шкідливої магії є віра в «дурне око», яким наділялися і окремі тварини (змія, лев, кішка тощо) та люди (косоокі, з впалими темними очима, з нахмуреними брова­ми або такими, що зрослися). Є повір'я, що від дурного ока хво-

38

ріють люди і тварини, корови та кози не дояться, зброя мисливця втрачає свої бойові здібності тощо.

Військова магія тісно близька до шкідливої своїми цілями і задачами. Різниця полягає лише в тому, що шкідлива — таємна і однобічна, військова — публічна, необхідність подолати актив­ний опір жертви.

Любовна магія мала подвійну направленість: або викликати потяг, або, навпаки, знищити його («приворожити» та «відворо-жити», або «присушити» та «відсушити»). Любовну магію слід вважати чи не найдавнішим видом чародійства. її поява пов'я­зана з тим, що саме в цій сфері було дуже багато незрозумілого для людини (почуття виявлялися сильними, а воля — безкорисною).

Лікувальна магія відрізнялася від інших видів магії виключ­ним розмаїттям обрядів, що використовуються. Зрозуміло, що це — народна медицина. Межу між медициною та магією провести дуже складно: натирання хворого бджолиним воском практику­валося для відлякування духів лісу, хоча й було хорошим зігрі­ваючим засобом.

Виробнича магія — її виникнення зводиться до раціональної господарської діяльності людей, які рано знаходять діючу силу маскування, переодягнення, підманювання тварин, наслідуючи їхні голоси. Давніші форми виробничої магії зафіксовані у наске-льних малюнках.

Метеорологічна магія — це єдиний вид магії, який не зале­жить від людської волі та дій. Але не можна говорити, що це ціл­ком людська фантазія.

Зазвичай магічними прийомами займалися спеціально підго­товлені люди — чарівники та шамани, які щиро вірили у свою здібність спілкуватися з духами, передавати їм прохання одно­племінників, впливати на духів або чудодійні сили. Але головне полягало не в тому, що вони самі вірили у свої незвичайні здіб­ності, а в тому, що їм вірив колектив і звертався до них за допо­могою в дуже критичні моменти. Тобто чарівники та шамани ко­ристувалися особливими почестями і повагою у одноплемінни­ків. Таким чином, чаклунська практика не протилежна релігії, а, навпаки, зливається з нею.

Віра в магію збереглася і до наших днів як елемент сучасних ре­лігій (віра в надприродну силу обрядів: молитва, жертвоприношен­ня, очищення, піст), та в самостійній формі (гадання на картах).

У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістичні уявлення. Анімізм (від лат. апіта — душа) — віра в духів та душі як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Де-

39

тальніший аналіз анімістичних вірувань був описан англійським антропологом, етнологом та релігієзнавцем Едуардом Тейлором (1832—1917) в його роботі «Первісна культура». Він був впевне­ний, що відправною межею для анімізму послужили роздуми пер­вісної людини над такими питаннями: що є різницею між живим та мертвим тілом, в чому полягає причина сну, ведіння, екстазу, хвороби, смерті, а також і переживання трансу і галюцінацій. Але не в змозі правильно пояснити ці складні явища, первісна людина випрацьовує поняття про душу, що знаходиться в тілі і залишає його час від часу. Дедалі формуються більш складніші уявлення: про існування душі після смерті тіла, про загробний світ тощо.

Потім уявлення про людську душу стали переноситися на на­вколишній світ людини. Спочатку люди гадали, що душі можуть мати вигляд птахів, іноді — тварин і рослин. Як видно, тут тісне пе­реплетіння анімістичних і тотемістичних вірувань, хоча тотемні об­рази були необхідні людям не самі по собі, а як вмістиліща для духів.

Пізніше виникла віра у переселення душ, з якою можна зу­стрітися у багатьох релігіях, особливо індуїзмі. Ще пізніше люди стали одухотворювати й неживі явища — каміння, гори, ріки й озера, сонце та зірки. Це було необхідно для давніх людей, по-перше, для того щоб пояснити собі причини всіх природніх явищ цілком задовільним для себе способом, по-друге — приписати духам все добре та погане, що траплялося з ними на протязі всьо­го життя. Безпосередньою же причиною появи такого роду анімі­стичних поглядів може бути і своєрідне тлумачення первісними людьми цілої низки акустичних та оптичних явищь: еха, шумів, тіней тощо. Вони уявлялися їм свідченням не тільки існування людської душі, а й існування подібних нетілесних двійників майже усього в світі. Це вже стадія пізнього анімізму, або демо­нізму, що веде до появи віри в Бога, ангелів, сатану, русалок, гномів, фей, німф, водяників, безсмертні душі тощо. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, у спіритизм (можливість спілку­вання з душами померлих за допомогою різних пристосувань).