21. Світове господарство: зміст, об’єктивні передумови виникнення та етапи розвитку.

Світове господарство — це сукупність національних господарств (економік країн), які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Це глобальний економічний організм, в якому зростає взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.

Світове господарство почало формуватись досить давно, проте остаточно як цілісна система склалося близько ста років тому на рубежі XIX—XX ст. Основою його поступового формування став міжнародний ринок, утворення якого відбувалося поетапно в XI—XVIII ст., а особливо інтенсивно — з середини XIX ст., коли в країнах Заходу домінуючим стає машинне виробництво. Основними віхами у розвитку світового господарства є:

• виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери вкладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу;

• територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій.

• виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства. Він в основному завершився у 1960-х pp., коли пішла в минуле колоніальна система і на світовій арені з'явився численний ряд молодих незалежних держав.

Три останніх десятиріччя XX ст. та початок ХХІ ст.. вважаються початком нового періоду у розвитку сучасного світового господарства, що обумовлено дією певних факторів:

По-перше, прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерної зброї і загрози можливої ядерної війни, що спонукає держави проводити політику мирного співіснування.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля в цій сфері.

По-третє, поглибленням та поширенням інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього економічного і духовного життя.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн для вирішення глобальних проблем (екологічних, сировинних, продовольчих, освоєння багатств світового океану і космосу та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо).

Сучасний етап розвитку світового господарства перебуває під впливом факторів, що надають йому високого динамізму. До них, у першу чергу, належать: НТП, зростаюча взаємозалежність національних господарств, радикальна перебудова соціально-економічних відносин.

Світове господарство - це складна система, що характеризується великою кількістю складових елементів, ієрархією, структурованістю. Так, зокрема, економічна могутність розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави - США, Японія, Німеччина з 9 % населення акумулюють ¹/₂ світового доходу, їм належить ¹/₃ купівельної спроможності всіх країн світу.

Суб'єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об'єднання.

Міжнародний поділ праці — це процес відособлення видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Спочатку розподіл праці зароджується в межах країн, потім охоплює сусідні країни і зрештою весь міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об'єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності.

Форми міжнародної спеціалізації та міжнародної кооперації

Міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).

Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева.

Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як міжгалузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства ( Колумбія – кава).

Внутрішньогалузева спеціалізація пов'язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва. Можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.

Одним із напрямів внутрішньогалузевої спеціалізації є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі у тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже і самих цих країн на виробництві окремих видів обладнання, синтетичних матеріалів тощо..

Міжнародна виробнича кооперація є похідною формою міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв'язків, що виникають та існують між міжнародними спеціалізованими суб'єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Міжнародна виробнича кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10—15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів.

Інтернаціоналізація виробництва — це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, коли виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається іншій країні і у світовому масштабі. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.

Інтернаціоналізація виробництва — об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці і становить основу розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин. Значний вплив на неї справляє інтернаціоналізація капіталу.

Інтернаціоналізація капіталу — це процес переплетіння і об'єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн. Якщо інтернаціоналізація виробництва є об'єктивною основою інтернаціоналізації капіталу, то в свою чергу остання сприяє поглибленню інтернаціоналізації виробництва, веде до інтенсифікації господарських зв'язків між країнами.

Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Деякі вчені вважають, що транснаціоналізація — це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Це формування міжнародних ринків, що охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, робочої сили, капіталу.

Транснаціональна корпорація — це група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні.

Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємозалежності між країнами. Будучи центрами координації і динаміки світового виробництва та обміну, ТНК формують мережу відносин, які виходять за межі національних господарських систем.

Економічна інтеграція — це широке міждержавне об'єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи) і спрямоване на створення єдиного господарського механізму. У межах такого об'єднання на території країн-учасниць розгортаються різні види господарської діяльності на особливих пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.

Глобальні проблеми — проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загально планетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

Сировинна, енергетична, продовольча та інші проблеми для людства не нові, новими для сучасного етапу розвитку є їхній глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів, виступають потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових рис.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок:

- безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації ресурсів природи;

- низького рівня технологічної культури виробництва;

- максимізації, а не оптимізації темпів економічного зростання;

- домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

- масштабного впливу людської діяльності на навколишне середовище й необмеженого вторгнення людства у біосферу;

- швидкої урбанізації населення планети, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

- поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії

І. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства:

- надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

- раціональне природокористування і збереження нав­колишнього природного середовища;

- раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;

- утилізація відходів життєдіяльності тощо.