131. Основні моделі соціалізації особи.

На соціалізацію молодих людей найбільше впливають такі чинники (інститути соціалізації): сім’я, групи ровесників, навчання в навчальних закладах, засоби масової інформації, праця, молодіжні організації.

Перша модель–„стихійна”соціалізація.Якщо процес відторгнення дітей від школи і сім’ї то пристосування їх до соціального життя буде некерованим. Друга модель–„позашкільна” соціалізація. Ми знаємо, що багато учителів вважають себе відповідальними перш за все за якість базових знань. Третя модель–„традиційна”соціалізація.Вона була характерна у соціалістичному суспільстві.Вона вимагала організацію замкнутого середовища,в центрі якого була школа, яка виховувала.Четверта модель–„селекційна”соціалізація.Відповідаючи потребам суспільства в добре підготовленій еліті,діяльність навчальних закладів буде спрямована на жорстку диференціацію учнів.При такому варіанті, з однієї сторони, соціалізація відбувається поряд із індивідуалізацією.П’ята модель–гуманістична соціалізація.Вона призначена на основі ефективного виховання сприяти самостійній діяльності молодих людей, приймати рішення в умовах, яких не було і не могло бути в житті батьківського покоління.

132. Соціальна активність особистості.

Соціальна активність особистості — це системна соціальна якість, в якій виявляється та реалізується рівень її соціальності, тобто глибина та повнота зв’язків особистості із соціумом, рівень перетворення особистості на суб’єкта суспільних відносин.

Соціальна активність є вихідною соціальною якістю, що відображає цілісне, стале активне ставлення до суспільства, проблем його розвитку та визначає якісні особливості свідомості, діяльності і становища особистості.

Соціальна активність характеризується не тільки усвідомленням та прийняттям інтересів суспільства і певних спільнот, а й готовністю та вмінням реалізовувати ці інтереси, ак­тивною діяльністю самостійного суб’єкта.

Важливими ознаками соціальної активності особистості є сильне, стале прагнення впливати на соціальні процеси та дієва участь у суспільних справах, прагнення змінити, перетворити або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний лад, його форми та елементи.

133. Свідомість і самосвідомість, їх роль у життєдіяльності людини.

Свідомість як самосвідомість-це стан,що важко досягається людиною.Рівень самосвідомості не є константою для усіх людей.Багато хто живе, переважно направляючи свою увагу на зовнішній світ.Їх"Я"не затримується в собі самому,не робить себе предметом свого осмислення.У багатьох просто немає звички, навички зосереджуватися на своєму внутрішньому стані.

Свідомість є відображення дійсності,як би переломлене через призму суспільно вироблених мовних значень, понять.У той же час людина являє собою конкретно-історичну форму її психіки.Вона набуває різні особливості в залежності від суспільних умов життя людей, змінюючись слідом за розвитком їх суспільних відносин.Свідомість розуміється як особлива форма відображення,яка є загальною якістю всіх психічних функцій людини.

Розвиток усіх психічних функцій у їхній взаємодії забезпечує формування у людини внутрішнього відображення зовнішнього світу,у деякому змісті його моделі.Також свідомість можна розглядати як функцію, властивість соціальних систем, виводити його зміст і форми з переплетення і диференціації зв'язків системи. Своє зміст свідомість черпає з соціального буття, точніше, соціальне буття представлено, "надруковано" у свідомості людини. Людська свідомість є усвідомлення людиною життєвої реальності, соціальних реально-практичних відносин.

Свідомість має бути зрозуміле як відношення в самій дійсності. Свідомість є цілком певне відношення в системі інших відносин.