7. Урок як основна форма організації навчання.

Урок - форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Класифікація уроків в залежності від ознак, узятих за основу:

- за способами проведення: уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів;

- за етапами навчальної діяльності - вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Але є нетрадиційні типи уроків - уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-НВК, уроки-змаганання, уроки-консиліуми, уроки-заліки та ін.,

нестандартні: інтегровані, театралізовані, міжпредметні і т.ін.

Нестандартний урок – це імпровізування навчального заняття, яке має нетрадиційну структуру. Він має на меті збудження інтересу школярів до навчання. (Уроки-занурення, ділові ігри, прес-конференції, змагання, квк, театралізовані, консультації, комп'ютерні уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємо навчання, творчості, аукціони, уроки які проводять учні, уроки-заліки, творчі звіти, конкурси, бінарні уроки, дискусії і т.д.)

Такі уроки більш подобаються учням. Але зловживати ними не варто через велику втрату часу на їх підготовку, відсутність серйозної пізнавальної праці, невисоку результативність деяких з них).

Під час проведення будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та індивідуальну.

8. Теорія виховання

Процес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Рушійні сили виховного процесу — це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.

Є такі суперечності:

-між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя;

-між зростаючими соціально значимими завданнями, які треба вихованцю вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні Цих завдань;

-між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

-між впливами сім'ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової інформації;

- між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

-між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;

-між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;

- між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності;

-між усвідомленням учнем своїх прав і обов'язків.

Самовиховання – систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних розумових, фізичних, моральних, естетичних якостей, позитивних рис, волі й характеру.

Етапи самовиховання:

1. Підготовчий

2. Доп.у складанні програми самовиховання і його реалізації

3. Ор-ція контролю за ходом самовиховання, що що переходить у самоконтроль

Прийоми самовиховання: самопереконання, самокритика, самопримушення, самоконтроль, самонаказ

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом негативних умов виховання.

Функції перевиховання:

• відновлення,

• компенсування,

• стимулювання і

• виправлення.

Етапи перевиховання: підготовчий, початковий, переломний, завершальний.

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

У виховному процесі виявляються такі закономірності.

1. Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання.

2. виховує все: і люди, і речі, і явища.

3. Процес виховання відбувається найуспішніше в природному річищі з урахуванням нац.. менталітету

4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери

5. Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування

6. Вихов. Виявляє й опирається на на позитивні якості дитини

7. Ефективність вихов залежить від вікових та індивід особ-стей учнів

8. Вихов найефективніше в та через колектив

9. Процес вихов будується на гуманізмі та демократизмі

Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу; є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи.

До основних принципів виховання належать:

1. Цілеспрямованість виховання.

2. Зв'язок виховання з життям

3. Єдність свідомості та поведінки

4. Комплексний підхід

5. Виховання особистості в колективі.

6. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців.

7. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього

8. Індивідуальний підхід

9. Систематичність, послідовність і наступність

10. Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім'ї і громадськості

11. Виховання в праці

Методи виховання — способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Методи виховання:

1. Методи формування свідомості особистості:

а) словесна підгрупа: бесіда, лекція, диспут;

б) метод прикладу.

2. Методи формування досвіду суспільної поведінки та діяль-ті: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4. методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу: пед. Спостереження, бесіда, опитування,аналіз результатів громадської роботи, виконання доручень,створення ситуацій для вивч поведінки учнів

Колектив- соціальна група, об’єднана на основі суспільно значимих цілей, загальних ціннісних орієнтацій і спільної діяльності; найвищ рівень розвитку групи людей.

Виховний колектив-обєднання учнів, життєдіяльність якого мотивується цілями і завданнями сус-ва,в якому добре функціонують органи самовиховання,який хар-ться вимогливістю,організаційністю, прагнення до заг успіху,досягнення цілей.

Ознаки кол-ву:

1. Суспільно значуща мета

2. Щоденна діяль-сть

3. Органи самоврядування

4. Установлення психологіч відносин між членами кол-ву,самодисципліна та дисципліна

Органи самоврядування- виборні або уповноважені особи, яким члени кол-ву доручають спільно планувати громадські справи, доручати справи,координувати роботу всіх первинних осередків.

Стадії розвитку кол-ву За Макаренком:

1) етап – вимоги ставить педагог;

2) актив підтримує вимоги вихователя, ставить їх до себе і до інших членів колективу;

3) вирішальний вплив має колективна вимога – громадська думка;

Шляхи згуртування кол-ву:

1. Наявність перспективних ліній

2. Дотримання принципу паралельної дії

3. Формув громад думки

4. Використ учнівського самоврядування

5. Ор-ція змагань,спільних справ

6. Взаємоінфо про стан справ в ін. кол-вах

Гол закон життя в кол-ві-рух, як форма його життя,зупинка-його смерть.

Цілі діяль-сті кол-ву:

1. Ближні

2. Середні

3. Дальні

Головні завдання згуртування кол-ву:

1. Гармонізація перспективних ліній

2. Організація переходу від зовн. До внутр.. при досягненні цілей

Ф-ції кол-ву:

1. Організаторська

2. Морально-виховна

3. Стимулююча

Педагогіка паралельної дії

Це інструм ент пед. Впливу на індивідуальність. Результат виховного впливу ефективніший не при простій дії між вчителем та учнем, а при дії- педагог-колектив-учні. Так,педагог доп уточнити свої цілі,бажання,потреби. Учитель організовує взаємодію учня зі світом,створює ситуацію самовизначення, що вимагає самост рішення.

Організац форми виховної роботи:

1. Позакласна робота- освітня та виховна робота,спрямована на задоволення інтересів дітей упозаурочний час

2. Позашкільна робота- діяль-сть позашкільних закладів для дітей

Форми організації вихов:

1. Масові(читацька конференція,тематичні вечори,вікторини,зустрічі)

2. Групові або гурткові(політінфо,класна година,гуртки,екскурсії,походи)

3. Індивід(позакласне читання,колекціювання)

Форми роботи для учнів: факультативи, гуртки, фестивалі, конкурси, олімпіади, зустрічі, концерти, змагання, походи.

Позашкільні навчально-виховні заклади- доступні заклади освіти, що дають дітям додаткову освіту, забезпечує потреби особ-ті з дозвілля :палаци, будинки, станції, клуби,церкви,ДЮСШ, школи мис-ва, бібл., оздоровчі та ін. заклади.

Основні напрями змісту вихов.:

1. Розумове(науковий світогляд)

2. Моральне(нац.. свідомість)

-екологічне(непримир ставлення до алкоголю,наркотиків)

-статеве

-вихов дисципліни та відповідальності

-правове

3. трудове

-профорієнтаційне

-економічне

4. естетичне

5. фізичне