Mmpi: критерії, засновані на клінічних спостереженнях

Щоб одержати об'єктивні критерії валідності, деякі дослідники звернулися до діагностичних категорій, розробленим у клінічній практиці. Їхньою метою було розробити тест, який би оцінював схожість людини із групою психіатричних пацієнтів, яким поставлений певний діагноз, наприклад, параноя, депресія, шизофренія й т.д. Найбільш відома методика такого роду — Миннесотский багатофакторний особистісний опитувальник (MMPI), що вперше з'явився в 1940 році (Hathaway and McKinley, 1940). Як оригінальна версія MMPI, так і знову перероблена (MMPI-2) широко використаються як у клінічній, так і в дослідницькій практиці (Lanyon and Goldstein, 1982; Butcher et al., 1989; Greene, 1991) і є тестами, які найбільше часто входять у професійний набір психолога (Lubin et al., 1985; Butcher and Rouse, 1996).

Історія створення MMPI. Автори MMPI почали з того, що зібрали великий набір тестових питань-тверджень із раніше опублікованих об'єктивних тестів (які ще називаються особистісними опитувальниками), а також скористалися питаннями з діагностичних бесід і власною клінічною інтуїцією. (Із самого початку тест замислювався як багатофакторний, тобто здатний діагностувати одночасно цілий ряд психопатологій різного роду.) Отриманий набір тверджень був запропонований декільком групам уже продіагностованих пацієнтів, а також контрольній групі здорових людей. Наступним кроком стало вилучення всіх тверджень, на які члени експериментальної й контрольної груп відповідали однаково і які, отже, не могли служити критерієм наявності або відсутності психічного розладу. У результаті залишилися 566 тверджень нинішнього MMPI, з яких були сформовані 10 шкал. Бали, набрані випробуваним по кожній шкалі, показують, наскільки його показники близькі до результатів відповідної діагностичної групи (табл. 16.1). Наприклад, твердження, що становлять шкалу «Параноя», - це ті твердження, з якими погоджуються люди з діагнозом «параноя» і які відкидають здорові люди. Отже, результат випробуваного по даній шкалі показує, наскільки він близький по складу до параноїдних особистостей.

Використання MMPI. Інтерпретувати результати ММР1 дуже складно. Клініцисти розглядають не просто абсолютні результати, отримані по одній шкалі; вони співвідносять результати, отримані по різних шкалах, із середніми значеннями й між собою. Це стає менш складним, якщо представити результати, отримані по кожній шкалі, у графічній формі (мал. 16.1). Наприклад, клініцист може побачити, що в пацієнта високі бали по шкалі «Депресія», але низькі - по шкалі «Соціальна інтроверсія». Із цього він може зробити висновок про те, що пацієнт страждає депресією, але його депресія не ускладнена почуттям провини, сором'язливістю або соціальною ізольованістю.

Таблиця 16.1 Деякі шкали MMPI із прикладами відповідних їм тверджень

Шкала	Група	Приклад твердження
Депресія Параноя Шизофренія Психопатія	Пацієнти, що відчувають себе дуже нещасними, з почуттям провини й розпачем Пацієнти з незвичайно вираженою підозрілістю, з манією переслідування й манією величності Пацієнти, що характеризуються дивними або надмірно екстравагантними думками або вчинками, замкнутістю, у багатьох випадках марення-галюцінаторним синдромом Пацієнти з вираженими труднощами соціальної адаптації, з відхиленнями або антисоціальним поводженням	«Я часто думаю, що життя - це нічого не варта річ» «Деякі люди випливають за мною скрізь» «Я чую те, чого не чують інші люди» «У мене часто були проблеми в школі, хоча я не розумію, через що»

Примітка. У наведених твердженнях відповідь, що вказує на наявність даної властивості, - «Вірно». В опитувальнику MMPI є багато й зворотних тверджень. Так, відповідь «Невірно», даний на твердження «Я любив школу», збільшує результат випробуваного по шкалі психопатії.

Шкали валідності. Відповідаючи на твердження шкал самооцінки, учасників дослідження можуть дати клініцистові невірні дані про себе. Деякі хочуть уникнути клейма психіатричного діагнозу й намагаються створити про себе «гарне враження». Інші, навпаки, прагнуть зробити «погане враження», щоб скористатися вигодами, пов'язаними з недієздатністю, одержати бажані медичні препарати або безкоштовно полежати в лікарні. Щоб упоратися із цією складністю використання шкал самооцінки, творці MMPI додали до основних шкал ще кілька шкал - так званих шкал валідності. Одна з них - це шкала неправди. Вона містить твердження типу «Іноді я люблю небагато попліткувати» або «Мені доводилося глузувати із брудних жартів». Задум авторів полягає в тому, якщо людина, що відповість «Невірно» на більшу частину тверджень даної шкали, або святий (а таких людей мало серед респондентів особистісних тестів), або бреше. Інша шкала валідності складається з ряду дивних тверджень на зразок «Деякі люди намагаються украсти мої думки й ідеї» або «Моя душу іноді залишає тіло». Звичайно, з деякими твердженнями цієї шкали іноді погоджуються важкі психіатричні пацієнти, але тільки з деякими. У результаті, ця шкала дає нам можливість обґрунтовано припустити, що людина, що погоджується зі здебільшого даних тверджень, або неуважно відповідає, або недостатньо добре зрозумів інструкції, або симулює психічний розлад. Якщо кількість балів, набраних по шкалах валідності, занадто великі, дані тесту вважаються недостовірними (Greene, 1988).