64.Театр

У другій половині XX ст. загальною рисою театрального мистецтва стало захоплення соціальною і політичною проблематикою.

Важливим етапом розвитку театрального мистецтва став епічний театр Бертольда Брехта (1898-1956). У своїй творчості він змушував глядача аналізувати те, що відбувається на сцені. Увага концентрувалась не на розв'язці, а на ході подій. Для цього використовувався ефект "відчуження": розгляд загальновідомих істин з нетрадиційної точки зору, звернення до залу, виконання пісень, не пов'язаних із сюжетом, чергування віршів і прози, діалогів і пісень, заміна декорації при відкритій завісі, використання масок. П'єси Брехта були зрозумілі людям в усіх куточках світу. Очолюваний ним Берлінський ансамбль став одним із найвидатніших театральних колективів. В Англії "література розгніваних" увійшла в театр через творчість Дж.Осборна, Шійли Ділені, Брендана Бієна та інших. Театр цього напрямку відзначався непримиренністю до суспільного лицемірства, подвійної моралі, крайнього індивідуалізму. У Західній Європі критичний напрям пропагував т. зв. "театр абсурду" (Семюель Беккет, ірландський драматург, Ежен Іонеску, французький драматург). Головна ідея їхніх творів — безглуздя навколишнього світу, який може породжувати лише хаос, страх, нерозумні вчинки людей — від відчаю до бунту. У післявоєнні роки розвивалась "документальна драма", яка зосередила увагу на подіях німецької історії періоду зародження нацизму. Американський театр захоплювався психологічним аналізом вчинків людей (Теннессі Вільямс та Артур Міллер). Яскраво заявив про себе молодіжний театр — французький та англійський. Видатним явищем стали "інтелектуальні драми" Макса Фріша і Фрідріха Дюрренматта (Швейцарія). Незважаючи на ідеологічний тиск, театральне мистецтво розвивалось і в СРСР. "Театр на Таганці" став одним з осередків духовного дисидентства. 

Музика

у музиці існують два головних напрями — класичний і модерністський. У СРСР і соціалістичних країнах переважав класичний напрям. Це, з одного боку, було позитивним, тому що формувалися музичні смаки, поширювалась класична музика. З іншого — це спричинило протест і нігілізм, особливо у молоді. У повоєнні роки сформувалося сузір'я видатних композиторів, виконавців, співаків. Серед них—російські композитори Сергій Прокоф'єв, Родіон Щедрін, Артур Шнітке, американські Леонард Бернстайн, Джан Карло Менотті. Вершин мистецтва досягай піаністи Давид Горовіц та Ван Кліберн (США), Святослав Ріхтер (Росія), скрипалі Павло Коган, Давид Ойстрах та його син Ігор (Росія), Ієгуді Менухін (США), співаки Лучано Паваротті (Італія), Маріо Ланца (США), Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов'яненко (Україна) та багато інших. Рок-pyx. Феноменом художнього життя 60-х років став рок-pyx, який сформувався в Англії та США, а згодом охопив увесь світ. Вийшовши з надр масової культури, творці року — Елвіс Преслі, групи "Бітлз", "Роллінг Стоунз" та інші виконавці — порвали з нею, висловивши стихійний протест молоді соціальній невлаштованості, війнам, мілітаризму, расовій дискримінації. Тексти пісень були відвертими, їхня образність підкреслено демократичною, а поведінка співаків кидала виклик нормам моралі. Музичне дарування виконавців, посилені звуки, ритмічні мелодії викликали захоплення, перетворювались на силу, здатну об'єднати молодь. Творчість легендарної групи "Бітлз" у зародковій формі містила ідейні та стильові напрямки року, які згодом вилилися у самостійні течії. їхні пісні стали неофіційними гімнами молоді. День народження і день трагічної загибелі Джона Леннона відзначаються молодими людьми у багатьох країнах світу. Рок пов'язаний із передовими рухами. Міжнародний рок-фестиваль 1968 р. засудив війну у В'єтнамі. З того часу набули популярності фестивалі "Рок проти..." (расизму, мілітаризму, наркоманії). Рок-музиканти проводили також екологічні та благодійницькі акції. Неоднорідність рок-руху дозволила бізнесу вихолостити бунтарство багатьох груп і використати їх у комерційних цілях, повернувши рок у лоно масової культури. Він інтегрувався не лише з масовою, але й з класичною культурою. Знаменною подією музичного життя стала рок-опера Веббера і Райса "Ісус Христос — суперзірка", яка поєднала досягнення року з традиційною оперою. Завоювавши світове визнання, рок тривалий час залишався англомовним. Лише у 70-х роках виникли групи, які співали рідними мовами. їхня творчість поклала початок національним рок-рухам. У Радянському Союзі рок-музика поширилася у 60-х роках. Офіційною ідеологією вона таврувалась як прояв буржуазної культури, тому рок-музика існувала напівлегально, іноді підпільно. Поступово їй вдалося вийти на широку аудиторію. Лідерами радянського року стали групи "Машина времени", "Аквариум", "ДДТ", "Кино" та інші. З часом рок став не лише музикою, а й стилем життя та мислення молоді. Він характеризується відкритістю, внутрішньою і зовнішньою свободою, пацифізмом, непокорою тоталітаризму, презирством до цінностей "ситого" суспільства. 

Кіно

Механізми для виробництва штучно створених двомірних зображень у русі демонструвались ще у 1860-тих. Це були такі прилади як зоетроп та праксіноскоп. Ці машини походили від простих оптичних приладів, і могли показувати послідовність нерухомих картинок з достатньою швидкістю, щоб зображення на картинках здавались рухомими (таке явище зветься інертність зорового сприйняття).

З розвитком целулоїдної плівки для фотографій стало можливим захоплювати об'єкти у русі в реальному часі.. У 1880-тих розвиток кінокамер дозволив захоплювати і зберігати окремі зображення на одній плівці у рулоні.. Ці рулони стали називатись «рухомі зображення.

Кіно було винятково образотворчим (візуальним) мистецтвом аж до кінця 1920-х, ці прогресивні німі фільми посідали значне місце у тогочасній культурі. На початку 20-го століття у фільмах почала розроблятися оповідна структура.. Щоб не тримати аудиторію в тиші, власники кінотеатрів наймали піаністів, орган чи цілий оркестр, щоб грати музику відповідно до настрою фільму у кожен конкретний момент..

Розвиток європейського кіно був перерваний початком Першої світової війни. У той час у США кіноіндустрія почала швидко розвиватись разом з появою Голівуду. Проте у1920-тих европейські кіномитці, такі як Сергій Ейзенштейн та Фрідріх Вільгельм Мурнау продовжували свою справу. У 1920-х нові технології дозволили кіновиробникам додавати до кожного фільму звукову доріжку з мовленням, музикою чи звуковими ефектами, що відповідали дії на екрані.

Наступним важливим кроком у розвитку кіно було введення кольору. Додавання звуку швидко замінило німі фільми і музикантів у кінотеатрах, а от колір був прийнятий більш поступово. Публіка відносно байдуже ставилась до кольорових фільмів. Проте з розвитком кольорових технологій вони стали такі ж доступні, як і чорно-білі, і післяДругої світової війни все більше фільмів знімались у кольорі. Цьому сприяла американська кіноіндустрія, що розглядала колір як необхідну складову для приваблення аудиторії у конкуренції з телебаченням, котре залишалось чорно-білим аж до середини 1960-тих. Наприкінці 1960-тих колір став нормою для всіх кіновиробників.

У 1950-тих, 1960-тих та 1970-тих відбувались певні зміни у виробництві та стилі фільмів. Новий Голівуд, французька Нова хвиля, розвиток кіноосвіти та незалежних кіновиробників — все це найбільш сформувало кінопроцес другої половини 20-го століття. У 1990-тих роках почали впроваджуватись цифрові технології, і у 21-му століттівони вже стали нормою.

42.Положение США после войны было очень выгодным: США закончила войну с незначительными людскими потерями, был создан мощный военный потенциал – первоклассная авиация, мощный океанский флот, сильная сухопутная армия (12 млн человек против 3 млн сегодня). США располагали единственным атомным оружием.

Джон Фі́тцджеральд Ке́ннеді — тридцять п'ятий президент Сполучених Штатів Америки. Обраний до Палати представників 1946 року; через 6 років обраний до Сенату. В 1961 році став наймолодшим президентом і першим католиком, обраним на цю посаду. Загинув у результаті замаху в 1963 році. Новий уряд США відразу ж намагався реалізувати передвиборні обіцянки президента. Кеннеді заявив: «Ми стоїмо на порозі нових рубежів!»Молодому урядові та Кеннеді потрібно було вирішити питання зовнішньої політики, досліджувати науку та космос та ще безліч речей. На початку 1960-х років у Сполучені Штати прийшов період реорганізації та змін. У економіці з'явився спад, що негативно відобразилось на суспільному настрої. Було очевидно, що Америка потребувала нового лідера, який би зміг правити країною у нових умовах. А політика "нових рубежів" включала в себе проведення реформ в усіх основних сферах життя, в тому числі у освіті та охороні здоров'я; вирішення таких гострих проблем, як безробіття, житлове питання, расова дискримінація. Припускалося значно розширити космічну програму Сполучених Штатів заради того, щоб побороти відстань від СРСР. Для цього Кеннеді втричі збільшив бюджет НАСА. Такий крок мав довгострокові наслідки: різко активізувались розробки у області високих технологій, підготувавших умови для початку ери комп'ютерів. Кеннеді також значно збільшив військові витрати США, що було пов'язане з тим, що у середині 20-го століття у країнах Африки та Азії широко розгорнулись національно-визвольні рухи. Для протидії впливу комуністів у цих регіонах команда Кеннеді розробила ряд економічних та військових заходів. У березні 1961 року був створений "Корпус миру" для роботи американських добровольців у країнах, що розвиваються. При цьому передбачалося ввести локальні та антипартизанські війни з використанням ядерних та звичайних озброєнь. Все це призвело до загострення міжнародної ситуації.

Сэмюэл Джонсон — английский критик, лексикограф и поэт эпохи Просвещения, чьё имя, по оценке «Британники», стало в англоязычном мире синонимом второй половины XVIII века. В 1765 году Джонсон издал собрание сочинений Шекспира (8 тт.), снабдил его интересным предисловием, в котором, характеризуя великого драматурга, установил новый, идущий вразрез с господствующими точками зрения, взгляд на закон драматического творчества. Предвосхищая мысли Гердера, он объявляет Шекспира поэтом «природы», прощает ему различные «поэтические вольности», неподчинение классическим правилам, оправдывая даже шекспировский приём смешения комического с трагическим, который подвергался безусловному осуждению в кругах классиков.Следующей большой работой Джонсона было десятитомное «Жизнеописание важнейших английских поэтов» (The Lives of the Poets, 1779—1781), в котором он выступает не только как биограф, но и как критик, ещё не порвавший с теориями классицизма (его оценки Мильтона, Грея и пр.). Эти жизнеописания (во многих случаях, фундаментальный разбор творчества того или иного автора) представляют собой самое остроумное произведение литературной критики XVIII века.[3] Большой знаток литературы, Джонсон первый усомнился в подлинности поэм Оссиана. Он попытался привести в систему историю национальной словесности и ввёл термины, которые впоследствии стали общепринятыми (напр., «поэты-метафизики»).

Рі́чард Мілга́ус Ні́ксон— 37-й Президент Сполучених Штатів Америки (1969—1974), від Республіканської партії.Ніксон у 1953—1961 був віце-президентом в адміністрації Дуайта Ейзенхауера, граючи помітну публічну роль і часто виступаючи від імені адміністрації. На виборах 1960 перший раз балотувався від республіканців в президенти, проте програв Джону Кеннеді. У 1968 і 1972 обирався на президентський пост (єдиний американський політик, вибраний на два терміни віце-президентом, а згодом на два терміни президентом). Під час його правління американські астронавти висадилися на Місяць. Зовнішньою політикою в цей період керував Генрі Кіссинджер. При Ніксоні встановилися особливі відносини США з КНР (ознаменовані сенсаційним особистим візитом президента до Китаю) і почалася політика розрядки міжнародної напруженості у відносинах з СРСР; Ніксон особисто відвідав Радянський Союз в травні 1972 (першим з президентів після Франкліна Рузвельта у 1945) і підписав з Брежнєвим договір ОСВ-1. Він був також першим президентом, що відвідав всі 50 штатів.Ніксон — єдиний президент США, що достроково припинив свої повноваження та подав у відставку. Це трапилося після скандалу, відомого як «Вотергейтський скандал», і звинувачень, що загрожували йому імпічментом. Через корупцію, що пронизала всю адміністрацію, Ніксона зазвичай відносять до найграндіозніших президентів (хоч і підкреслюючи суперечність фігури: зовнішньополітичні успіхи, жорсткий і загалом ефективний стиль управління).Про Ніксона в 1995 році був знятий однойменний художній фільм Олівера Стоуна.

Рейгано́міка (англ. Reaganomics) — державна економічна політика американського уряду Рональда Рейгана (звідси — назва) в 1981—1988 роках для подолання економічної кризи 1980—1982 років та її наслідків.Подолання економічної кризи здійсновалося шляхом запровадження системи реформ і заходів таких як: відмова від кейнсіанських принципів державного регулювання економіки, які перестали себе виправдовувати, та повернення до економічних концепцій неоконсерватизму та неолібералізму (монетаризму); жорсткі антиінфляційні заходи, в тому числі: скорочення видатків державного бюджету і федеральних соціальних програм з їх заміною програмами штатів та муніципалітетів; стимулювання інвестицій шляхом значного зниження податків на корпорації (з 70 до 50 відсотків, а потім — до 34 відсотків) та фізичних осіб з високими і середніми доходами (з 50% до 28 і 15%) та звільнення від оподаткування 6 млн. громадян з низькими доходами; дерегулювання підприємницької діяльності; лібералізація процентних ставок за банківськими депозитами, що призвело до підвищення ставок і припливу іноземних капіталів до банків США; зняття обмежень на проведення прямого інвестування промисловості комерційними банками, які були запроваджені ще урядом «Нового курсу» президента Теодора Рузвельта.Наслідками «рейганоміки» були: приток зарубіжних грошових коштів до американських банків; підвищення завантаженості промислових потужностей з 70 до 85 відсотків; скорочення безробіття з 11 до 5,5 відсотків; зростання питомої долі США у промисловому виробництві капіталістичних країн з 32 до 35 відсотків та їх товарообігу з 18 відсотків до 21 відсотків і санації національної економіки в цілому.