1. Особливості соціально-економічного розвитку провідних країн світу на початку хх ст.

Економічний розвиток на початку XX століття характеризується як вільним розвитком ринкових відносин, так і становленням системи державного регулювання економіки в різних варіантах. Промислове виробництво значно випереджало виробництво сільськогосподарської продукції, прискорилась урбанізація, розшарування суспільства, все ширше використовувалась наймана праця, яка охоплювала промислове виробництво, будівництво, транспорт, сферу послуг, сільське господарство. Проходило становлення й подальший розвиток нових галузей промисловості: автомобілебудування, верстатобудування, електротехніки, нафтопереробної та інших.Великі фінансисти і підприємці, які досягли високого рівня матеріального забезпечення, прагнули більшою мірою впливати на політичне життя своїх країн. Намагалася зберегти свій вплив і аристократія. Зростали роль і значення у суспільстві середнього класу - середніх і дрібних підприємців, чиновників, творчої та технічної інтелігенції. Найчисельнішою групою населення залишались робітники, серед яких найбільше поширювалися колективістські цінності. У цей період дедалі більше поглиблювались протиріччя між найманими робітниками та власниками роботодавцями, що особливо виявлялося в періоди криз. Робітники відстоювали свої права через профспілки, все активніше залучались до політичної діяльності. їхнє хитке соціальне становище використовували у своїх цілях різноманітні політичні сили - від комуністів і соціалістів до фашистів. Лідери розвинених країн, сповідуючи демократичні цінності, ставали на шлях глибоких реформ і перетворень.

3. Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст.Англо – бурзька війна - 1899-1902 рр. 1902 року бурські республіки Помаранчева і Трансвааль включено до складу Британської імперії. У 1904–1905 рр. відбулася російсько-японська війна. У результаті своєї перемоги Японія одержала південну частину російського острова Сахалін, а також території, орендовані Росією в Північно-Східному Китаї. У 1905–1906 рр. виникла перша марокканська криза — гострий конфлікт між Німеччиною, Великобританією і Францією за панування в Марокко. Німцям не вдалося взяти участь у розділенні цієї країни. Вона потрапила під контроль Франції і частково Іспанії. У 1908–1909 рр. виникла боснійська криза. Австро-Угорщина приєднала до себе давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. У 1911 р. виникла друга марокканська криза. Вона була викликана тим, що Німеччина направила до берегів Марокко свій військовий корабель і заявила про намір захопити частину території цієї країни, де вже хазяйнувала Франція. Конфлікт міг призвести до війни. Але Німеччина не зважилася на зіткнення з Антантою і була змушена відмовитися від втручання в марокканську проблему. У 1911 р. відбулася італо-турецька (Триполітанська) війна. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці — Триполітанію і Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія. У 1912–1913 рр. відбулися дві Балканські війни. (Болгарія, Греція, Сербія і Чорногорія проти Османської імперії). Внаслідок першої Балканська ліга отримала землі на захід від лінії Енос – Медея, Албанія отримала незалежність. Проте після другої Болгарія втратиламайже всі захоплені в ході Першої Балканської війни землі.