76Початок радянсько-німецької війни

22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. Її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина. У загарбницьких планах фашистів Україна займала особливе місце.

План "Барбаросса" передбачав "бліц-кріг" - блискавичну війну протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань Німецька армія наступала у трьох головних напрямках:

західному - на Ленінград, центральному - на Москву, південному - на Київ.

Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя

“...Захопивши Україну, ми раз і назавжди встановимо економічну рівновагу і тим самим не тільки захистимо Європу від більшовизму, але й розв'яжемо усі проблеми, які стоять перед Німеччиною...”

А.Гітлер

§ Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій „Південь” під командуванням фельдмаршала Рундштедта.

§ Для оборони України були створені:

Південно-Західний фронт на чолі з генералом М. Кирпоносом;

Південний фронт на чолі з генералом Я. Чередніченком.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну.

30 червня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись углиб України на 300-350 км. Сподівання західних українців на те, що з приходом сюди німців і відступом більшовиків для них настане покращення, не справдилися. Хоча військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про те, що Україна може стати самостійною державою. Це особливо стало ясним, коли проголошена у Львові 30 червня 1941 р. Українська держава була швидко зліквідована, а ініціаторів прийняття Акту про незалежність України - С. Бандеру і Я. Стецька - було запроторено до концентраційного табору Заксенгаузен.

На північному напрямку німецькі війська просунулись углиб радянської території на 500 км., на центральному напрямку - на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. чоловік (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків.

Початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу.

77Причини поразки рад.Військ

- прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радянський Союз;

- неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами сталінських репресій (знищено 20% командного складу Червоної армії). Нові командири були погано підготовлені, некомпетентні. На початку 1941 р. лише 7% командного складу мали вищу освіту;

- незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини);

- Німеччина, яка завоювала більшу частину Європи, за воєнно-економічним потенціалом значно перевершувала Радянський Союз. На початку війни вона мала перевагу в живій силі і техніці.

З 7 липня по 26 вересня 1941 р. тривала оборона Києва.

З 5 серпня - 16 жовтня 1941 р. - оборона Одеси

З 30 жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р. (250 днів) - оборона Севастополя

Гасло "Все для фронту, все для перемоги", що з'явилося в перші дні війни, визначало віднині весь сенс життя і діяльності радянського суспільства.

В умовах воєнно-політичної кризи сталінський режим здійснював керівництво країною своїми репресивними, тоталітарними методами Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна №270 від 16 серпня 1941 р і №227 від 28 липня 1942 р. "Ні кроку назад", які нерідко прирікали на загибель цілі з'єднання

На початку війни виникла необхідність евакуювати матеріальні і людські ресурси на схід СРСР.

Відсутність завчасно складених планів евакуації (адже воювати збиралися на "чужій території") внесла, особливо в перші тижні війни, дезорганізацію в евакуаційні процеси.

З України було евакуйовано на схід понад 550 підприємств, майно радгоспів, колгоспів (зокрема понад 5 млн. голів худоби), .

Успіх під Москвою (5-6 грудня 1941р.)всупереч пропозиціям військових радників Сталін вирішив використати для розвитку загального наступу. Він дав вказівку про проведення багатьох часткових і розрізнених наступальних операцій. Погано продумані і слабо забезпечені у матеріально-технічному відношенні, всі вони були невдалими. 22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР.

87 Голод 1946-47 причини і наслідки Однією з головних причин післявоєнного голоду була сильна засуха в 1946-47 рр., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України. На основі даних Республіканського центру спостережень за станом природного середовища видно, що середня місячна температура весною і літом 1946 р. на 2-8°С була вищою від середніх показників інших років. Утричі, а подекуди і в 5-6 разів нижче середніх показників виявилася місячна кількість опадів. Крім того, відсутність посівного матеріалу не дала змоги організувати підсів чи пересів. Усе це призвело до того, що в колгоспах України в 1946 р. загинуло майже 350 тис. гектарів посівів зернових. Серед цілого комплексу причин виникнення голоду все ж визначальною була сталінська політика хлібозаготівель. ЦК ВКП(б) та Рада міністрів СРСР вимагали беззастережного виконання напружених планів цих поставок. Вилучене силою з господарств зерно, ігноруючи поширення голоду в Україні, можновладці щедро відправляли в зарубіжні країни. Численні джерела підтверджують, що воно відвантажувалося до Польщі, Чехословаччини, Болгарії, навіть - Франції. Причини голоду крилися й у неоплаті праці колгоспникам, знятті з пайкового постачання хлібом за картками великої частини міського й переважної кількості сільського населення. Пік голоду припав на зиму 1946-1947 рр. та весну і літо 1947 р. Від нього в останньому році в Україні померли понад 1 млн. чол. Це було переважно сільське населення. Україна знову втратила частину свого народу.

82Боротьба УПА проти стал.реж. Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942 р., запроваджене пізніше як свято українського війська, приурочене до дня покровительки Війська Запорізького Святої Богородиці. УПА нараховувала до 90 тис. чол. З виходом Червоної Армії до Дніпра керівництво УПА приймає рішення про зміну тактики. Воно вирішує не втручатися в боротьбу між німецькими і радянськими військами. Це поясню¬валося тим, що УПА не хотіла витрачати сили на війну з німецькими окупантами, владу котрих уже вважала тимчасовою. Частина українських націоналістів (Український центральний комітет – УЦК, на чолі з В. Кубійовичем) пішла ще далі і дала згоду на формування української дивізії в складі німецької армії. Вони вважали, що це поліпшить ставлення німців до українців і підготує кістяк майбутньої армії. Коли в червні 1943 р. УЦК оголосив набір добровольців, то їх виявило¬ся 82 тис. чол., 13 тис. стали солдатами дивізії СС "Галичина". У липні 1944 р. ця дивізія зазнала важких втрат у боях під Бродами. Після переформування дивізія перебазувалася до Югославії, а в квітні 1945 р. здалася в полон американцям у Граці (Австрія).

УПА як партизанська армія в основному не йшла на відкриті бої з регулярними військами Радянської Армії, хоча окремих сутичок було чимало. Під час одного з них навесні 1944 р. був смертельно поранений командуючий 1-им Українським фронтом генерал армії М. Ватутін. Лише в 1944 р. УПА здійснила 800 рейдів.