63 Українізація та її напрямки

Основні завдання й напрями українізації були визначені у декреті Раднаркому УСРР від 27липня 1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ». Проблема українізації, однак, не вичерпувалася цією сферою. Здійснювалися заходи, спрямовані на вдосконалення адміністративно-територіального управління:

Ø у жовтні 1924 р. у складі УСРР була створена автономна Молдавська республіка;

Ø протягом 1924— 1925 рр. створено сім німецьких, чотири болгарських, польський та єврейський національні райони, а також 954 ради національних меншин;

Ø центром українізації став наркомат освіти, який очолювали послідовно Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник.

Процес українізації проходив у складних умовах. Не вистачало вчителів української мови, підручників. Давалися взнаки шовіністичні, антиукраїнські настрої. Л. Каганович, якого Москва призначила на керівну роботу в Україні, вважав українізацію відступом від ленінської національної політики, організовував цькування прихильників українізації. Адже українізація повинна була здійснюватися в пених, дозволених центром рамках.

Але попри труднощі й перешкоди українізація давала перші результати:

Ø серед службовців державного апарату в 1923—1927 рр. частка українців зросла від 35 до 54%.;

Ø якщо в 1922 р. українською мовою здійснювалося 20% діловодства, то в 1927 р. — уже понад 70%;

Ø 1929 р. навчання українською мовою вели понад 80% загальноосвітніх шкіл, понад 75% технікумів і 30% вузів.

83Перетворення в Зах.Україні

Основними напрямками перетворень були:

- насадження тоталітарного режиму, монополізація влади комуністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної У країни. Не тільки партійні органи, а і всі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеціалістами із Східної України та інших республік СРСР. Внаслідок цього в Західній Україні складалось враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням:

- утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму, приватновласницької психології. Проти жителів Західної У країни розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР;

- здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.

Позитивне значення мали такі перетворення, як:

- індустріалізація краю і модернізація економіки. До 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230% від рівня 1945 р. і складало 10% промислового виробництва республіки;

- заходи в галузі освіти: забезпечено обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому здійснювалася політика зросійщення, викладання у вузах велося російською мовою.

Населення Західної України в цілому вороже поставилося до комуністичного режиму і вело боротьбу проти нього. Цю боротьбу очолювали дві сили греко-католицька церква та ОУН-УПА.

Греко-католицька церква була ліквідована більшовиками в 1946 р. Боротьба ж проти ОУН-УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр.

Свої головні цілі ОУН-УПА вбачала в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму та створенні незалежної української держави. УПА користувалася широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції

Лише за період 1946-1948 рр. за "зв'язок з УПА" було вислано до Сибіру понад 500 тис. західних українців, переважно селян

Діяльність УПА почала занепадати після загибелі у 1950 р. її головнокомандувача Романа Шухевича. Окремі загони повстанців діяли до сер. 50-х рр.

Але і після цього опір тоталітарному режиму не припинявся. Він почав набувати інших форм.