- •Світогляд як духовно-практичний феномен. Історичні типи світогляду() міфологія, релігія,філософія).
- •Предмет та функції філософії.
- •Структура та основні функції філософії
- •4. Філософія як світогляд і наука
- •Місце і роль філософії в системі культури
- •Філософія , наука, релігія
- •7. Античний атомізм
- •Вчення Платона про ідеї. Поняття ідеальної держави.
- •9. Філософія Аристотеля : матерія та форма
- •10. Основні ідеї середньовічної філософії
- •11. Раціоналізм та емпіризм філософії 17 ст.
- •12. Правові ідеї т.Гоббса та Дж. Локка
- •13. Основні ідеї філософії і.Канта
- •14. Поняття практики як специфічно людського способу освоєння світу
- •15. Антропологічний характер філософії л.Фейєрбаха
- •16. Діяльність як спосіб існування соціального
- •18. Проблема відчуження людини в марксистській філософії
- •19. Вчення з. Фрейда про несвідоме
- •22. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні
- •23. Поняття соціального в філософії
- •25. Взаємодія індивідуальної та суспільної свідомості
- •27. Суспільна природа свідомості
- •28. Поняття матеріального та ідеального буття.
- •29. Поняття діалектики . Принципи (закони) діалектики
- •30. Рівні та методи наукового пізнання
- •32. Проблема масової та елітарної культури
- •35. Єдність природи та суспільства. Філософський зміст екологічної проблеми
- •36. Суспільство та його структура
- •37. Основні принципи гносеології. Об’єкт та суб’єкт пізнання
- •38. Проблема свободи і відповідальності в сучасній філософії
- •39. Категорії рух і розвиток в філософії
- •40. Громадянське суспільство і держава.
- •41.Загальні риси екзистенціалізму
- •42.Проблема свободи і відповідальності в сучасній філософії
- •43. Проблема свободи і відповідальності у сучасній філософії
- •44.Пізнання як специфічна форма людського буття
- •45.Проблема ідеального у філософії
- •46.Проблема єдності та багатомірності історії
- •47.Рівні і методи наукового пізнання
- •47.Рінвні та методи наукового пізнання
- •48.Концепція діалектичного розвитку Гегеля.
- •49.Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
- •50. Проблема руху, єдиного та множинного в античній філософії
- •51. Свідомість, мислення і мова
- •52.Поняття діалектики у філософії
- •53.Специфіка суспільних наук та гуманітарного пізнання
- •54. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •55.Єдність чуттєвого та раціонального в пізнання
- •56. Головні ідеї і поняття сучасної філософської герменевтики
- •57. Проблема людини в період еллінізму (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм)
- •58. Проблема ідеального в філософії.
- •59.Громадянське суспільство і держава
- •60.Поняття елітної і масової культури
- •61.Теорія як форма наукового пізнання.
- •62.Культура і цмвілізація
- •63. Філософський зміст категорії буття. Буття, сутність, існування
- •65.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження
- •66.Категорії рух і розвиток у філософії
- •67. Концепція критичного раціоналізму к. Поппера
- •68. Критика схоластики та методологія науки в філософії Фр.Бекона
- •69. Філософські концепції історичного процесу
- •70. Людина, індивід, особистість. Аналіз понять
- •72. Свідомість і психіка. Структура свідомості
- •73.Основні ідеї Григорія Сковороди.
- •74. Демократія, свобода і відповідальність особи в сучасному суспільстві.
- •75. Суспільна природа свідомості
- •76.Основні ідеї філософії Просвітництва
41.Загальні риси екзистенціалізму
Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813—1855 рр.), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" бут¬тя, що поступово переходить у зовнішнє , а серед російських філософів — М. О. Бердяєв (1884—1948 рр.). Значно вплинули на форму¬вання та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя " і особли¬во феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і пред¬метного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.
Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій на противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини
Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. В центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування.
Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб'єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо Буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність — це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.
Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.
У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гумані¬стичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Хайдеегер , Карл Ясперс; у Франції — Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Габріель Марсель; в Іспанії — Хосе Ортега-і-Гассет; в Італії — Нікколо Аббаньяно; а також Леопольд Сенеор в Сенегалі, засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці і на остро¬вах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У.Баррет), в Японії (Нісіда, Васудзі), в арабських країнах (Абд-аль-Рах-ман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф аль-Хадж) та ін.