Тема 4. Клімат африки
_________________________________________________________________
Основні питання:
1. Основні кліматоутворюючі чинники Африки.
2. Сезонні зміни клімату Африки.
3. Кліматичні пояси і типи клімату Африки.
Рекомендована література:
Обов’язкова:
1. Власова Т.В. Физическая география материков (с прилегающими частями материков): Ч. 2. Южная Америка, Африка, Австралия, Антарктида. – М.: Просвещение, 1986.
2. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Ю.Г.Ермаков, Г.М.Игнатьев, Л.И.Куракова и др.; Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988. – с. 371-379.
Додаткова:
1. Щербань М.І. Клімати земної кулі: Посібник для вчителів. – К.: Рад. шк., 1986, с. 87-98.
1. Основні кліматоутворюючі чинники
Основними кліматоутворюючими чинниками є сонячна радіація, циркуляція атмосфери і підстильна поверхня.
Радіаційний чинник. Вплив радіаційного чинника на формування клімату Африки визначається його положенням в екваторіальних, субекваторіальних і тропічних широтах. В середньому Африка отримує 160 ккал/см2 на рік, а в північній частині сумарна сонячна радіація перевищує 220 ккал/см2. Тобто на протязі всього року Африка отримує велику кількість сонячного тепла і сильно прогрівається, особливо в північній, більш масивній частині, що робить її найбільш жарким материком Землі. В Африці знаходиться і найжаркіше місце на Землі: в 40 км південніше м. Тріполі в 1922 р. був відмічений абсолютний максимум для всієї земної кулі +580С в тіні. На більшій частині материку середня місячна температура не опускається нижче +120С. В той же час доволі прохолодно в гірських місцевостях і на південно-західному узбережжі материка. Морози до –4...–80С у зимові місяці тут звичайне явище, іноді випадає сніг. Абсолютний мінімум температури в Атлаських горах сягає –150С, а вершини вулканів Рувензорі, Кенія і Кіліманджаро, не зважаючи на те, що знаходяться в екваторіальних широтах, вкриті багаторічними снігами. У Сахарі взимку були відмічені такі температури як –50С і навіть –100С.
Атмосферна циркуляція. Над материком панують два основних типи атмосферної циркуляції: екваторіальний і пасатний. Екваторіальний тип атмосферної циркуляції характеризується пануванням протягом всього року теплих і вологих екваторіальних повітряних мас, абсолютним домінуванням циклональних умов погоди і частими рясними дощами конвекційного типу. Пасатний тип атмосферної циркуляції характеризується постійними північно-східними і південно-східними вітрами (пасатами), що мають низхідний напрям, формують підвищений тиск і антициклональні умови погоди. Останні характеризуються ясною сонячною погодою з високими температурами і незначною кількістю атмосферних опадів. Дощі випадають тільки при зустрічі пасатних повітряних мас з гірськими системами. Північно-східні пасати визначають кліматичні умови північної частини материка. А оскільки вони дмуть з Євразії, то несуть на територію Африки континентальне сухе повітря і формують там пустельні кліматичні умови. Південно-східні пасати формують кліматичні умови південної частини материка. Вони приходять з Індійського океану і приносять на східну окраїну материка маси вологого океанічного повітря і дощі орогенного типу.
В субекваторіальних широтах кліматичні умови формують по черзі екваторіальні мусони, які приносять дощі, і тропічні повітряні маси, які приносять суху і жарку погоду. Проте в приекваторіальній частині західного узбережжя протягом всього року дме південно-західний Гвінейський мусон, який зобов’язаний своїм існуванням Південноатлантичному максимуму. Останній на протязі всього року жене повітряні маси в північному напрямку. Коли вони підходять до екватора, то втягуються в область екваторіальної депресії, підтікають під теплі континентальні повітряні маси і піднімають їх наверх, де останні охолоджуються і викликають інтенсивні конвекційні дощі. Взимку північної півкулі вплив Гвінейського мусону поширюється лише на узбережжя Гвінейської затоки, оскільки він слабкіший внаслідок більш південного положення Південноатлантичного максимуму, а з півночі його відтісняє відріг високого тиску Азорського максимуму. Влітку північної півкулі він сильніший, переходить екватор і приносить в субекваторіальні широти північної частини материка дощі.
В субтропічних широтах на півночі і півдні материка кліматичні умови формує субтропічний тип циркуляції повітряних мас. Влітку для своєї півкулі ці регіони материка опиняються під впливом сухих і жарких тропічних повітряних мас, тобто в антициклональних умовах формування погоди, взимку – в умовах західного переносу повітряних мас, притаманного помірним широтам, тобто в циклональних умовах формування погоди.
Характер атмосферної циркуляції ускладнюють баричні центри над Атлантичним і Індійським океанами. Вплив Північноатлантичного (Азорського) і Південноатлантичного максимумів проявляється у формуванні ними на західних окраїнах материка несприятливих для випадання опадів умов, які ще погіршуються внаслідок наявності біля західних берегів материка холодних вод Канарської і Бенгельської течій. Східна окраїна Африки на протязі всього року знаходиться під впливом Південноіндійського максимуму. Повітряні маси, які він жене на материк, нагріваються над теплою Мозамбікською течією і насичуються вологою, яка випадає рясними дощами на південно-східному узбережжі материка.
Підстилаюча поверхня. Дія підстилаючої поверхні проявляється через вплив течій і рельєфу материка. Теплі океанічні течії в середньому на 3-50 підвищують температуру повітря в зоні їх впливу, холодні – знижують на таку ж приблизно величину. Вплив рельєфу на розподіл температур і опадів проявляється в тому, що найбільше опадів отримують навітряні схили гір, розташованих перпендикулярно до напряму пануючих вітрів. Виступаючи як перепона на шляху вологого повітряного потоку, вони викликають висхідний рух і охолодження повітря. Волога, що була в повітрі, конденсується, формує дощові хмари і випадає орографічними дощами чи снігом на навітряних схилах гір. Долаючи гори, повітря втрачає вологу і підвітряні схили гір відрізняються малою кількістю опадів. Так, на східному узбережжі Мадагаскару, де гірський хребет перехоплює вологу, яку протягом всього року приносять південно-східні пасати з Індійського океану, випадає до 3000 мм опадів на рік. В той же час, західна частина острова, які знаходиться у “дощовій тіні”, отримує лише 500 мм опадів. Більше 800 мм опадів випадає на західних і північних схилах Атлаських гір, які заступають дорогу вологим повітряним масам з Атлантичного океану. А на південних підвітряних схилах гір випадає менше ніж 500 мм на рік. Але з іншого боку, гарячі пилові бурі з Сахарських пустель рідко проникають на північну прибережну смугу, яку захищають Атлаські гори. Значна кількість опадів випадає також на крутих уступах Східноафриканського плоскогір’я і Ефіопського нагір’я, які перехоплюють вологу південно-східних пасатів з Індійського океану. Річна кількість опадів там перевищує 1000 мм.