- •19 Норми проф. Мовлення
- •2 Частина
- •2. Правопис слів іншомовного походження
- •4,5 Правопис ь та апострофа
- •6 Подвоєння та подовження приголосних
- •10.Особливості закінчень іменників 2 відміни чол. Роду
- •12.Відмінювання та правопис імен по-батькові,прізвищ
- •14. Правопис складних іменників
- •15.Правопис складних прикметників
- •21.Складні випадки керування у службових документах
- •Документи
- •2.Резюме
- •3. Заява
- •4. Пояснювальна
- •5.Протокол
- •6.Доручення
- •7.Розписка
6 Подвоєння та подовження приголосних
Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних: а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, оббити, роззброїти; б) кінця першої і початку другої частини складноскорочених слів: військкомат, міськком; в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день -денний, ранок -ранній, причина -причинний, закон законний, година -годинник, вікно -віконниця. Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний -безвинність -безвинно, законний - законність -законно. г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся. Буквосполучення нн пишеться: а) в суфіксі -енн (ий): здоровенний, силенний, численний; б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, доторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, а також у прикметнику старанний; в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний. 2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного: а) перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників сер.роду 2 відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; б) якщо в родовому відмінку множини іменники сер. роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття - почуттів; відкриття - відкриттів та ін; в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких ім. Чол.. та жін. роду І відміни: суддя, судді, суддю, суддів і т.д.; стаття, статті, статтю, статтею ; г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на 1 м'який або шиплячий приголосний: тінь-тінню; мить -миттю; молодь -молоддю; д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння та ін.; е) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити -ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються; а також у похідних виллю, наллю, наллємо, наллють і т. д.
10.Особливості закінчень іменників 2 відміни чол. Роду
Іменники ІІ відміни чол. р. в родовому відмінку однини можуть мати закінчення -а, -я, -у, -ю. Якщо ці іменники означають назви істот, то вони мають закінчення: -а, -я: учень-учня, лікар-лікаря, кит-кита. Якщо ж вони означають назви неістот, то тут діють такі закономірності: 1. Назви чітко окреслених предметів і понять мають закінчення -а, -я: листок-листка, палець-пальця. 2. Назви нечітко окреслених предметів і понять мають закінчення -у, -ю: степ-степу, пісок-піску, прогрес-прогресу. 3. Але назви населених пунктів мають закінчення -а, -я: Київ-Києва, Херсон-Херсона. Виняток становлять ті власні назви, у яких друга частина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у, -ю: Часів Яр-Часового Яру, Кам'яний Брід-Кам'яного Броду. 4. У назвах річок під наголосом виступають закінчення -а, -я, не під наголосом -у, -ю: Дніпро-Дніпра, але Інгул-Інгулу. 5. Іноді, як виняток, і в назвах нечітко окреслених предметів трапляються закінчення -а, -я, найчастіше під наголосом: тягар-тягаря, вечір-вечора. 6. Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, -я, і закінчення -у, -ю: листопад-листопада(місяць), листопад-листопаду(опадання листя). Іменники ІІ відміни чол. р. Род. Відмінку множини мають такі закінчення: 1. Закінчення -ів: солдат-солдатів, плащ-плащів. 2. Нульове закінчення мають лише ті іменники, які в множині мають суфікс -ин-: киянин- кияни, киян; громадянин- громадяни, громадян.
11.Кличний відмінок Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи, чи предмета, до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу! В українські мові форми звертання виражаються Залежно від співвіднесення іменника до однієї з чотирьох відмін, закінчення кличного відмінка має свої особливі форми: Іменники чоловічого і жіночого роду І та II відмін мають в однині у кличному відмінку такі закінчення: а) для твердої групи - о: Катерино Петрівно, Миколо, Микито, Олено, дівчино, Людмило, подруго, Ганно; б) для м'якої - е, є, з пестливим значенням - ю: Надіє, Ілле, Розаліє, Маріє, Ліліє, земле, Наталю, Лесю, Олю; в) для мішаної - е, зрідка - о: листоноше, меже, площе, мереже, Мишо, Мамо, вельможо. Іменники чоловічого роду II відміни у кличному відмінку мають закінчення: а) для твердої групи - е, у: Петре, Степане, Іване, пане, директоре, Вікторе, інженере, Олегу, провіднику. У деяких іменниках з основою на г, к відбувається чергування приголосних: друг - друже, козак - козаче. б) для м'якої - ю: Олексію, Віталію, лікарю, вчителю, токарю, Андрію, секретарю, Юрію, водію, добродію; в) для мішаної - у, е: товаришу, Петровичу, газетяре, Миклоше. Іменники III відміни жіночого роду у кличному відмінку мають закінчення - е: Любове, Нінеле, молодосте, радосте. У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові) обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Олено Петрівно, Лідіє Миколаївно, Лесю Семенівно, Ілле Володимировичу, Борисе Васильовичу, Михайле Климовичу, Миклоше Петровичу. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок можуть мати обидва слова: пане бригадире (бригадир), добродію директоре (директор), пане лікарю (лікар). У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму кличного відмінка має загальне слово, а власне ім'я може мати і кличну форму й форму називного відмінка: друже Ярослав (Ярославе), пане Андрію (Андрій). |