5. Поняття про аеробну і анаеробну фізичну працездатність.

Споживання О₂ під час фізичної роботи зростає в міру зростання її потужності та тривалості. Проте, для кожної людини існує межа, вище якої споживання О₂ не зростатиме. Людина досягає рівня свого МСК не раніше 3 хв від початку роботи.

МСК є показником аеробної працездатності організму, тобто спроможності виконувати важку роботу, забезпечуючи енерговитрати за рахунок О₂, який споживається безпосередньо під час роботи.

У нетренованих людей величина МСК ≈ 2-3,5 л·хв^-1, у спортсменів високого класу ≈ 6-6,5 л·хв^-1. Оскільки абсолютна величина МСК залежить від розмірів тіла, тому її порівнюють з вагою людини. У нетренованих людей відносний показник МСК ≈ 35-45 мл, у спортсменів високого класу ≈ 50-90 мл.

Спортивний результат в бігу на довгі дистанції, лижних гонках, плаванні, ковзанярському та велосипедному спорті на 60-80% залежить від рівня МСК. Спортсмен не може працювати тривалий час на граничному напруженні газотранспортної системи. Визначено, що навіть добре тренована людина може працювати при споживанні О₂ 90-95% від свого МСК не більше 10-15 хв. У неспортсменів цей час дорівнює 2,5 хв. Тривалість утримання споживання О₂ на максимальному рівні є показником витривалості.

Анаеробною працездатністю називають спроможність людини працювати в умовах нестачі О₂ за рахунок анаеробних джерел енергії. Показником анаеробної працездатності є максимальний кисневий борг. Виділяють його дві частини: 1) алактатна (2 - 4 л) - це кількість О₂, яка йде на ресинтез КрФ, АТФ; 2) лактатна - це об’єм О₂, який йде на ліквідацію молочної кислоти, що накопичилась у м’язах під час роботи. Непрямим методом визначення анаеробної працездатності організму є затримка дихання, прямий метод - аналіз повітря, яке видихає випробовуваний у відновлювальний період.

Від величини анаеробної працездатності залежать результати у спортсменів, робота яких триває від декількох секунд до 7-8 хв.

При роботі на рівні МСК подальше збільшення потужності роботи відбувається за рахунок роботи м’язів, які використовують вже анаеробні джерела енергії. Поява в організмі перших ознак анаеробного ресинтезу АТФ називають порогом анаеробного обміну. Вимірюється ПАНО в процентах від МСК. У спортсменів ПАНО дорівнює, як правило, 50-70% від МСК. Чим вище ПАНО, тим більш важку роботу спортсмен виконує, відновлюючи АТФ за рахунок більш продуктивних аеробних джерел енергії.

6. Поняття про гіподинамію і гіпокінезію.

Гіподинамія - зменшення м'язових зусиль, які підтримують позу, здійснюють переміщення тіла в просторі, а також виконують фізичне навантаження. ЇЇ причиною можуть бути фізичні, фізіологічні і соціальні фактори.

Поширення гіподинамії в сучасних умовах пов’язане з процесами урбанізації (зосередження матеріального та духовного життя в місті), масштабним впровадженням в повсякденну діяльність людини засобів переміщення, автоматизації і механізації праці. Скорочення долі ручної, немеханізованої праці супроводжується відносним збільшенням числа професій з операторськими функціями, а також розумової праці. Покращення побутових умов, зростання ролі сучасних засобів комунікації (телефон, радіо, телебачення, комп’ютер) об'єктивно сприяють більш пасивному відпочинку.

Зменьшення м’язових зусиль при гіподинамії призводить до: зменьшення енергообміну і потреби в поживних речовинах, розвитку детренованості серцево-судинної системи, зокрема міокарду, дистрофії м'язової тканини, негативного азотистого балансу, перебудови жирового обміну з тенденцією до збільшення долі жирового компоненту в масі тіла, атеросклеротичних процесів і демінералізації кісткової тканини. В результаті цього змінюється загальна реактивність організму, знижується його стійкість до інфекцій, падає фізична працездатність і стійкість до стресових впливів, знижується ортостатична стійкість. Враховуючи те, що активний руховий режим відноситься до числа важливих факторів, які визначають довголіття, можна зробити висновок: гіподинамія прискорює процес фізіологічного старіння.

Профілактичні заходи при гіподинамії різноманітні. Серед них чільне місце займають фізичні тренування: ранкова і виробнича гімнастика, оздоровча, лікувальна фізична культура, спорт, туризм. Допоміжними шляхами профілактики гіподинамії можуть бути: стимуляція м'язів, вживання гормональних препаратів із групи анаболічних стероїдів, а також додаток у харчовий раціон калію, кальцію, фосфатів і вітамінів. Позитивний профілактичний ефект дають також деякі неспецифічні заходи - загартування, ультрафіолетове опромінення, дихання газовими сумішами і под.

Гіподинамія завжди супроводжується станом психологічного стресу. Неадекватні нервово-психічні реакції негативно впливають на вегетативні та рухові функції. Спостерігається емоційна нестійкість, зниження розумової та фізичної працездатності.

Всі зміни в організмі, які відбуваються в результаті гіподинамії, створюють сприятливі умови для гіпокінезії.

Гіпокінезія - термін, який вживається в двох його значеннях: 1) симптом рухових розладів, які відображаються в зниженні РА і в швидкості рухів; 2) зменшення рухливості, обумовлене способом життя, особливостями професійної діяльності, режимом в період захворювання, механічною фіксацією суглобів і дефіцитом м’язового навантаження. Причиною гіпокінезії є урбанізація.

За даними вчених гіпокінезія призводить до: тугорухливості суглобів, дискоординації рухів, порушення рухових навичок, зниження фізичних якостей, порушення моторно-вісцеральних рефлексів, зменшення розмірів серця і його м’язової маси, падає гострота зору (на 20-30%), оскільки порушуються взаємозв’язки між сенсорними і вегетативними системами, кров депонується в судинах, які розміщені нижче серця, зменьшується обсяг циркулюючої крові, погіршується забезпечення головного мозку кров’ю, що спричинює запаморочення, непритомність. Отже, в організмі спостерігається детренованость гомеостатичних механізмів, зниження пристосувальних і компенсаторних реакцій. Відбувається передчасне старіння. Різноманітні несприятливі наслідки малорухливого способу життя послужили основою деяким авторам виділити нову хворобу - гіпокінетичну.