8. Екологічна культура і мислення.

Екологічна культура – поведінка та життя суспільства (окремого індивіда) на основі пізнання її раціонального використання законів розвитку природи з урахуванням близьких і віддаленні наслідків змін природного середовища під впливом людської діяльності.

Екологічна культура – складова загальноосвітньої культури і характеризується глибоким і узагальнюючим осмисленням важливості екологічних проблем для майбутнього розвитку людства.

Екологічна культура об’єднує екологічні знання, екологічне мислення, культуру вчинків, культуру екологічно виправданої поведінки.

Вона характеризується:

– різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне);

– наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій у ставленні до природи;

– екологічним стилем мислення та відповідальним ставленням до природи і свого здоров'я;

– набуттям умінь і досвіду розв'язання екологічних проблем (насамперед на місцевому і локальному рівнях);

– безпосередньою участю у природоохоронній діяльності;

– передбаченням можливих негативних віддалених наслідків діяльності людини щодо перетворення природи.

Екологічна культура формується через екологічну освіту і виховання.

Екологічна освіта – система навчання, спрямованого на засвоєння основ екології для формування в кожного члена суспільства усвідомлення тісного взаємозв'язку всіх природних і соціальних процесів, необхідності захисту довкілля та його поліпшення, раціонального природокористування.

Основний принцип екологічної освіти та виховання полягає в їх безперервності від навчання дітей дошкільного віку, учнів шкіл та до навчання фахівців вищої категорії і всього населення країни.

У процесі екологічного навчання використовуються різні методи, які дозволяють досягти мети, реалізувати вміст, наповнити навчально-виховний процес пізнавальною діяльністю.

Першочергова роль в екологічному навчанні та вихованні дітей належить сім'ї. Оскільки перші вихователі – це батьки, то виникає питання, чи здатні молоді люди ефективно розпочати екологічне навчання своїх дітей? Нажаль, сучасні батьки самі мають низький рівень екологічної культури. Розв'язання проблем екологічної освіти і виховання молодого покоління полягає, на наш погляд, у вдосконаленні батьками власних екологічних знань.

В екологічній освіті діють ті ж самі традиційні і нетрадиційні методи, загальноприйняті в методиці викладання біології. Проте використовують і специфічні психолого-педагогічні методи екологічного виховання.

1. Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні.

3 метою збереження екологічної цінності унікальних і типових природних комплексів, сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ, в Україні прийнято програмні та правові акти щодо охорони природних територій та об'єктів. До них належать Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затверджена Верховною Радою України 22 вересня 1994 р., Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки, затверджена Верховною Радою України 21 вересня 2001 р., Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, закони України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд", «Про курорти» тощо.

До природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, входять території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій і об'єктів, що визначаються законодавством України. До природно-заповідного фонду України належать:

1. Природні території та об'єкти, зокрема: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.

– природні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

– біосферні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів;

– національні природні парки – природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність;

– регіональні ландшафтні парки – природоохоронні, рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення;

– заказники – це природні території (акваторії), створені з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів;

– пам'ятки природи – окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані;

– заповідні урочища – лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

2. Штучно створені об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

– ботанічні сади – науково-дослідні природоохоронні установи, що створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої та світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної та освітньої роботи;

– дендрологічні парки – науково-дослідні природоохоронні установи, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання;

– зоологічні парки – природоохоронні культурно-освітні та науково-дослідні установи, що створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної робота, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі;

– парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва – природоохоронні рекреаційні установи, що створюються з метою охорони і використання найбільш визначних та цінних зразків паркового будівництва в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Порядок організації, використання і охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються законодавством України та Автономної Республіки Крим.

3. Курортні та лікувально-оздоровчі зони – території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. З метою захисту цих зон встановлюються округи їх санітарної охорони.

4. Рекреаційні зони. Це ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Червона книга України – це офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення.

Червона книга містить сім категорій видів тваринного та рослинного світу, а їх диференціація залежить від небезпеки зникнення того чи іншого виду. Це категорії: зниклі, зниклі в природі, зникаючі, вразливі, рідкісні, неоцінені та недостатньо відомі.