7. Епістолярний (листування).
Основні мовні засоби офіційно-ділового стилю:
- широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології;
- специфічне вживання фразеології;
- відсутність емоційно-забарвленої лексики;
- синонімія зведена до мінімуму і не має двозначності;
- широке використання простих поширених речень часто ускладнених відокремленими та вставними членами речення.
Шляхи вдосконалення мовлення.
1. Свідоме і відповідальне ставлення до слова.
2. Створення постанови на оволодіння нормами літературної мови.
3. Читання художньої літератури.
4. Оволодіння функціональними стилями укр. мови.
5. Підвищення інтелектуального рівня.
6. Уникати мовних тенденцій.
Літературна мова — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.
Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
Культура професійного мовлення та основні його вимоги.
Культура мовлення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
Культура спілкування
Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися загальних етичних правил й орієнтуватися також і на позамовні чинники, досліджуючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників провідними є суспільна царина й мета спілкування в реальних ситуаціях.
Оскільки мова є універсальний засіб спілкування, нагромаджування й передавання інформації, навчання, виховання та формування внутрішнього світу, вона немислима без належної культури мовлення.
Отже, культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найліпше впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтість, виразність, правильність.
Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають у єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому і безпосереднім модулятором людських стосунків.
Мовний етикет України.
Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою – виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди.
Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.
Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо.
Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції.
Контактна функція — встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових.
Функція ввічливості — пов'язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.
Регулююча функція — теж стосується усіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.
Функція впливу - передбачає реакцію співбесідника — вербальну, жестову, діяльнісну.
Функція звертальна — означає здійснити вплив на співбесідника.
Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.
Види усного спілкування. Жанри публічних виступів.
Риторика – це наука красномовства, яка вивчає способи побудови публічних виступів та умови досягнення їх ефективності.
На сучасному етапі риторика викладається у вищих навчальних закладах та є ознакою професіоналізму спеціаліста будь-якої галузі.
Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.
Види публічних виступів.
У формі монологу:
Лекція академічна ( навчальна ) та публічна.
1. Доповідь: доповідь зазвичай будується на теоретичній базі. Може мати гіпотетичний характер.