7. Епістолярний (листування).

Шляхи вдосконалення мовлення.

1. Свідоме і відповідальне ставлення до слова.

2. Створення постанови на оволодіння нормами літературної мови.

3. Читання художньої літератури.

4. Оволодіння функціональними стилями укр. мови.

5. Підвищення інтелектуального рівня.

6. Уникати мовних тенденцій.

Числівники два, три, чотири не сполучаються з іменниками, які не підлягають лічбі (честь, бензин, кисень, праця), а також з іменниками 4 відміни. Для їх переліку вживають збірні числівники (двоє пташенят, троє кошенят)

Числівники від п’яти і далі вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: десять днів, сто сорок шість центнерів.

Іменники, що мають більш чітко (сотня, десяток) ти менш чітко (сила, маса) виражене числове значення, сполучаються з іменниками у родовому відмінку множини (сотня козаків, десяток яблук) маса неприємностей, табун коней).

Іменники з числовим значенням (половина, третина, чверть) пов’язуються з іменниками у родовому відмінку обох чисел: половина відра, третина склянки; половина відер, третина склянок.

При неоднозначно-кількісних та збірних числівниках іменники вживаються у родовому відмінку множини: кілька діб, декілька годин, шестеро дівчат.

При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини, а слово частина часто випускається: п‘ять сьомих, одна ціла і три восьмих, дві третини розчину.

Числівники півтора, півтори сполучається з іменниками у родовому відмінку однини: півтора метра, півтори години.

Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі і відмінку: сьомий день, сьома година, сьоме число, сьомого дня, до сьомої години.

Лист службовий або офіційний — це поширений вид документації, один із засобів обміну інформацією.

Службові листи належать до основних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами.

Види офіційного листування

Дипломатичне — офіційне листування міждержавних установ чи іноземних представництв у дипломатичній практиці.

Адміністративне — офіційне листування між органами управління (органи влади, керівні органи) та виконавцями (установи, підприємства, організації), а також їхніми структурними підрозділами.

Ділове (комерційне) — листування напівофіційного характеру між фірмами, установами тощо.

Класифікація листів

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяють на дві групи:

1. листи, що потребують відповіді: листи-прохання; листи-звернення; листи-пропозиції; листи-запити; листи-вимоги.

2. листи, що не потребують відповіді: листи-попередження; листи-нагадування; листи-підтвердження; листи-відмови; супровідні листи; гарантійні листи; листи-повідомлення (інформаційні листи); листи-розпорядження.

За тематичною ознакою ділові листи поділяють на:

I. Комерційні — використовуються при підготовці до укладення комерційної угоди, а також під час виконання умов договорів. До них відносяться такі ділові листи: лист-відповідь; лист-запит; лист-інформація; лист-попередження; лист-пропозиція; лист-претензія; лист-нагадування;

II. Некомерційні — використовуються при вирішенні різноманітних організаційних, правових питань, економічних взаємин. До них відносяться: лист-гарантія; інформаційний лист (лист-повідомлення); лист-підтвердження; лист-подяк; лист-привітання; лист-запрошення; лист-прохання; лист-рекомендація; лист-співчуття; інструкційний лист; супровідний лист.

За структурою виділяють такі ділові листи:

Регламентовані — укладаються за певним встановленому зразку.

Нерегламентовані — містять авторський текст і складаються у вільній формі, не мають встановленого зразка.

За кількістю адресатів

Звичайні — надсилаються на одну адресу від імені одного кореспондента.

Циркулярні — надсилаються цілій низці установ (кілька адрес).

Колективні — надсилаються на одну адресу, але пишуть його від імені кількох кореспондентів.

За формою відправлення ділові листи можуть бути:

Конвертові , Електронні, Факсові.

Структура тексту листа

Текст листа складається, як правило, зі вступної й основної частин, логічно пов’язаних між собою. У вступній частині зазначаються факти, події, обставини, що спричинили написання листа, посилання на нормативні документи, інструкції тощо. В основній частині викладається зміст листа, в залежності від його тематичної ознаки - прохання, пропозиція, повідомлення тощо.

Cлужбовi листи пишуть чи друкують на бланку або чистому аркуші паперу лише з одного боку. Якщо лист складається з декількох аркушів, то на бланку виконується лише перша сторінка, а наступні - на чистих аркушах. Для зручності з обох боків сторінки залишають поля: ліве — не менш як ЗО мм; праве — не менше 8 мм; верхнє— 20 мм; нижнє—16 — 19мм.

Нумерація сторінок. У листах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерацію сторінок починають з другої. Номери сторінок проставляють посередині верхнього поля арабськими цифрами на відстані не менш як 10 мм від верхнього краю. Біля цифр не ставлять ніяких позначок.

Правила ввічливості вимагають відповісти на одержаний лист протягом 7—10 днів.

Реквізити офіційного листа

1. Державний герб (для державних підприємств). Має бути розташований посередині бланка або ліворуч над серединою рядка з назвою організації;

2. Логотип або емблема організації, установи чи підприємства. Відтворюється поряд із назвою організації;

3. Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому кутку або посередині;

4. Код організації, установи чи підприємства;

5. код документа за ОКУД (якщо є);

6. найменування організації. Повна назва установи, організації чи підприємства — автора листа. Відтворюється угорі ліворуч за допомогою штампа або друкарським способом;

7. поштова та телеграфна адреса; 8. номер телефону; 9. номер факсу, телетайпа;

10. номер рахунку в банку; Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил.

11. дата; Дату (день, місяць, рік) записують здебільшого словесно-цифровим способом. На бланках дату листа ставлять ліворуч угорі на спеціально відведеному для цього місці. Якщо лист написаний не на бланку, то дату вказують під текстом зліва.

12. індекс документа;

13. посилання на індекс та дату вхідного документа;

14. адресат; Листи адресують організації, установі чи підприємству, службовій або приватній особі. Назву установи і структурного підрозділу подають у називному відмінку, а найменування посади й прізвище — у давальному.

15. заголовок до тексту; Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною.

16. текст; Текст листа складається з двох частин: опису фактів або подій, що послужили підставою для написання листа; висновків та пропозицій.

Позначку про наявність додатка роблять ліворуч під текстом з нового рядка.

17. підпис; 18. прізвище та телефон виконавця. Підписує службовий лист переважно керівник установи (організації, підприємства), його заступник чи керівник структурного підрозділу. Якщо лист написано на бланку установи, то зазначають лише посаду, ініціали та прізвище особи, яка підписує лист (назву установи не повторюють).

Якщо лист написано не на бланку, то вказують повну назву установи, посаду, ініціали та прізвище особи, котра підписує лист.

Особливості використання іменників у професійному мовленні.

Віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю. Заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами не можлива. Але недоречне вживання віддієслівних іменників у межах ділового стилю включає цілком справедливі нарікання.

Деякі властивості віддієслівних іменників роблять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють за офіційно-діловим писемним спілкуванням, цьому сприяє здатність віддієслівного іменника позивати на конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї.

додавати вказівки – вказувати;

зробити огляд – оглянути.

Віддієслівні іменники забезпечують потрібну діловому стилю однозначність.

Особливості вживання іменників у діловому мовленні.

При виборі роду іменників бажано орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними, основними назвами посад, професій, звань служать іменники чоловічого роду: секретар, директор. У ділових офіційних документах вони вивчаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником.

2. Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок ( головний технолог дозволив ).

3. Не вживаються в офіційно-ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи: заводчани. Ці слова є розмовними варіантами офіційних найменувань.

Особливості вживання прикметників у діловому мовленні:

У діловому стилі переважають відносні прикметники ( якісних значно менше ). Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівняння. В укр. мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними, двослівними, аналітичними.

У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передається аналітичною формою, оскільки утворення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці форми вільно відмінюються й широко використовуються у ролі означень; вони сприймаються як стилістично нейтральні, в той же час як однослівні форми мають чітке розмовне забарвлення.

При вживанні ступенів порівняння треба враховувати смислову відмінність між прислівниками.

Особливості використання числівника у професійному мовленні.

Числівник

Числівником називається повнозначна самостійна частина мови, яка означає абстрактну математичну кількість ( сім, два ), кількість предметів ( сім документів ), або порядок при лічбі.

Числівники змінюються за відмінками. У реченні числівники можуть бути головними та другорядними членами.

За значенням числівники поділяються на кількісні і порядкові.

Кількісні числівники означають абстрактно-математичну кількість або кількість предметів при лічбі, вони поділяються на:

1. власне кількісні, що виражають кількість у цілих одиницях: три, сім.

2. дробові: п’ять дев’ятих.

3. збірні, що означають кількість як одне ціле: двоє, шестеро.

4. неоднозначно-кількісні, які не виражають точної кількості: кілька, декілька.

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі: п’ятий день.

Особливості вживання числівників у діловому мовленні:

Основні правила запису числівників:

1. Простий кількісний числівник, який називає однозначне число в запису відтворення словом, а не цифрою.

2. Складне і складені числівники записуються цифрами, крім тих випадків, коли ними починаються речення.

3. Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник вводиться в текст з відмінковим закінченням.

4. Деякі порядкові числівники для розрізнення позначають в документах зп допомогою римських цифр, проте вже відмінкових значень.

5. Складні слова, перша частина яких – цифрове позначення можуть поєднуватись комбіновано.

6.Окремі види інформації передаються у вигляді змішаного запису, який складається з цифр, слів.

7. У діловому стилі приблизна кількість слів відтворюється обмеженим числом зворотів.

8. Широко вживаються в діловому стилі дробові числівники.

9. Наявність чи відсутність іменників при числовій назві залежить від тексту документа.

Особливості використання займенника у професійному мовленні.

Займенником називається повнозначна самостійна частина мови, яка вказує на предмет, ознаки, кількість, але не називає їх.

За значенням займенники поділяються на такі: особові; зворотні; питальні; відносні; заперечні; присвійні; вказівні; означальні; неозначені.

Особливості вживання займенників у діловому мовленні.

Переважна більшість документів пишеться від імені підприємства, проте займенник ще як правило пропускається. Ділові листи часто починаються дієсловом у першій особі множини (просимо, повідомляємо). Паралельно до щойно розглянутої є форма третьої особи однини (дирекція просить). Хоча реальний діяч тут «я», проте виклад ведеться від третьої особи. Мовець майже усунений від участі у мовленні, ніяк себе не проявляє, що й надає викладові нейтрального або офіційного характеру.

Займенник Вам у конструкціях типу надсилаємо вам для ознайомлення опускається, що й створює загальне враження об’єктивності викладу, типової для ділового стилю.

Наявність чи відсутність займенника Вам, Вас, Вами змінює спрямування й тональність висловлювання. Так, звороти типу прошу уточнити виражають більш категоричну й безапеляційну вимогу, ніж ці самі звороти з особовим займенником Вам, Вас, Вами.

Вживання займенника першої особи однини я також оминається; розпорядження й накази починаються дієсловом у першій особі однини (пропоную, наказую). Ця займенникова форма можлива лише в особистих паперах і в деяких видах документів (автобіографія, доручення).

У діловому стилі авторське ми застосовується в тих випадках, коли є потреба пом’якшити категоричність викладу.

Використання дієслів у професійному мовленні.

Дієслово – повнозначна самостійна частина мови, яка означає дію предмета або стан предмета як процес.

Дієслово може означати: реальну фізичну дію особи; стан, в якому перебуває предмет; становлення предмета; ставлення особи до кого-небудь; бажання; мовлення; мислення.

Початковою формою дієслова є неозначена форма, інфінітив.

Інфінітив – це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає особу, часу, особи, числа і роду. Інфінітив вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на –ти, -ть.

У сучасній укр. мові розрізняють такі стани дієслів: активний і пасивний.

Дієслова активного часу виражають активну дію суб’єкта, спрямовану на самостійний об’єкт.

Дієслова пасивного стану виражають пасивну дію.

Особливості вживання дієслів у діловому стилі.

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслова теперішнього часу із значенням поза часовості, яке стоїть у першій або третій особі множини.

Теперішній час вживається ще на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов’язковість.

Недосконалий вид у ділових паперах позначається складеними формами ( буде розпочинатися ).

Досконалий вид у ділових паперах позначається ширше, ніж у будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації.

Наказовий спосіб в укр. літ. мові виражається цілим рядом форм: власне наказовими формами, формами дійсного способу із значенням наказовості й відповідною інтонацією, інфінітивом, лексичними засобами.

Цілком очевидно, що ступінь категоричності висловлюваної вимоги при використанні цих засобів змінюється в дуже широких межах: від ввічливої поради, побажання для категоричного наказу; вибір способу оформлення наказу залежить насамперед від стилю, призначення тексту, а також від норм мовного етикету.

У ділових документах форми власне наказового способу використовуються лише в усному мовленні; в писемній формі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях надає висловленню категоричного характеру. Інфінітив мусить мати лише закінчення –ти; закінчення –ть вживається лише у розмовній мові, для ділових текстів воно неприйнятне. Менш категоричні безособові форми; вони мають характер ствердженн фактів і застосовуються в різних інструкціях, статутах.

Синтаксичні норми СУЛМ у професійному спілкуванні

1.У текстах професійного спілкування переважає розповідний характер. Тому питальні чи окличні речення зустрічаються рідко.

2.Переважає прямий порядок слів у реченні.

Не прямий порядок слів доречний у тому випадку, коли логічний наголос робиться на присудок.

3.Присудок зазвичай виражений у формі теперішнього часу із значенням постійності та поза часовості.

4.Синтаксис ділової мови характеризується вживанням інфінітивних конструкцій у реченні регульованого змісту.

5.Вживання без особових речень.

6. Переважає не пряма мова. Вживання прямої мови тільки при цитування змісту окремих документів.

Державна та літературна мова. Мовна норма. Стилі мовлення.

Державна мова – затверджена законодавчою владою мова офіційного спілкування, держави з її громадянами і навпаки.

Серед документів, які визначають статус укр. мови, є Конституція України (стаття 10), а також Закон про мови, прийнятий 28 жовтня 1989 року.

Передумовами прийняття Закону були :

-розуміння ролі мови для нації.

-багаторічний лінгвоцит щодо укр. мови.

Функції мови:

1. Комунікативна. 2. Мислетворча. 3.Пізнавальна. 4. Культуроносна. 5.Екрспресивна – вираження емоцій за допомогою мови. 6. Магічно-містична – віра в магію слова, що за кожним словом лежить певне поняття (прислів’я, приказки). 7. Ідентифікаційна – розпізнавання мови, спілкування.

Стилі мовлення.

Стиль – це добір мовних засобів, у будь-якій сфері людської діяльності, відповідно до мети та завдань спілкування.

Основні параметри функціональних стилів: сфера вживання, призначення, жанри реалізації, позамовні ознаки, власне мовні особливості, підстилі.

Стиль мовний – це різновид літературної мови, який використовується у певному суспільному аспекті життя людей.

У сучасній літературній мові визначають такі стилі та підстилі:

1. Науковий: власне науковий; науково-навчальний; науково-популярний.

2. Офіційно-діловий: законодавчий; адміністративний; канцелярський; дипломатичний.

3. Художній: епічний; ліричний; драматичний; комбінований.

4. Публіцистичний: стиль засобів масової інформації (ЗМІ); художньо-публіцистичний; науково-публіцистичний.

5. Розмовний: побутовий; світський.

6. Конфесійний (релігійний): стиль проповіді; стиль богослужбових книг.