Глобальними проблемами є:

• проблема війни і миру;

• екологічна проблема;

• продовольча проблема;

• демографічна проблема;

• енергетична проблема;

• сировинна проблема.

Головні ознаки глобальних проблем:

• загальнолюдський характер;

• масштабність;

• надзвичайна гострота;

• необхідність колективного вирішення.

Причини виникнення глобальних проблем:

• специфіка розвитку продуктивних сил;

• географічне середовище;

• рівень прогресу техніки;

• природно-кліматичні умови;

• швидке зростання народонаселення (демографічний вибух);

- низький рівень впровадження ресурсо- і енергозаощаджуючих екологічно чистих технологій, застосування недосконалих технологій спалювання нафти, вугілля, природного газу;

- варварське ставлення людини до природи

Екологічна проблема Основними шляхами вирішення проблеми є:

• швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії (сонця, вітру);

• структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі і зменшення нафти та газу;

• створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів;

• розробка конкретних заходів щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності енергетичних систем;

• вивчення запасів всіх ресурсі в з використанням найновіших досягнень НТР;

• інтенсивний розвиток власного сировинного господарства, включаючи галузі, що переробляють сировину;

• пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд на поч. ХХІст.;

• при зупинка вирубування лісів, забезпечення раціонального лісокористування;

• формування екологічного світогляду, що дало б можливість розглядати екологічну проблему на міжнаціональному рівні.

Продовольча проблема Шляхи розв’язання проблеми:

• використання в їжу висококалорійних натуральних продуктів харчування;

• дотримання норм гігієни та санітарії при використання заморських тепличних овочів та фруктів;

• раціональне використання придатних для землеробства земель з метою культивування екологічно чистих безпечних для організму людини овочів, фруктів та інших сільськогосподарських культур;

Про шкідливість модифікованих продуктів харчування розповідає відеоролік «Смертельна їжа».

Демографічна проблема Шляхи розв’язання проблеми:

• вирішення житлової проблеми молодих сімей на державному рівні;

• поліпшення умов праці на шкідливих для здоров'я людей виробництва;

• соціальний захист найвразливіших верст населення;

• проведення державної політики зайнятості з метою створення нових робочих місць;

• надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги населенню;

• пільгове молодіжне кредитування на потреби освіти, придбання житла;

45. Предмет релігієзнавства: структура, основні категорії.

Релігія (лат. – благочестя, святиня, предмет культу). Релігія - це віра, особливий погляд на світ, сукупність обрядово-культових дій, що випливають з переконаності в існуванні певного різновиду надпредметного. Віра – це особливий психічний стан повного визнання якогось твердження або установки без достатніх обґрунтувань.

Структура релігії:

• сповідання Богу

• переконання

• віра

• релігійні уявлення

• релігійні дії

• релігійні настрої

• релігійні організації.

Крім того у структурі релігії розрізняють:

• релігійну свідомість

• релігійну діяльність

• релігійні стосунки

Релігієзнавство – комплексна сфера людських знань про релігію.

Предметом вивчення є:

• шляхи утворення релігії;

• особливості релігійних уявлень про світ і людину;

• риси релігійної етики і моралі;

• функції релігії;

• форми релігії.

46. Суспільні функції релігії.

Релігія (лат. – благочестя, святиня, предмет культу). Релігія - це віра, особливий погляд на світ, сукупність обрядово-культових дій, що випливають з переконаності в існуванні певного різновиду надпредметного. Віра – це особливий психічний стан повного визнання якогось твердження або установки без достатніх обґрунтувань.

Функції релігії:

- Світоглядна: релігія надає сенс і ціль людському життю (ідея спасіння)

- Компенсаційна: релігія допомагає подолати життєво важливі суперечності та проблеми людського життя.

- Регулятивна: за допомогою цінностей, установок, традицій будуються стосунки людей в історично визначеному типі суспільства.

• Легітимізуюча: релігія надає законного характеру визначеному типу суспільного порядку і держави. Суспільство звертається до авторитету релігії, щоб зробити свої вимоги значущими для своїх членів.

• Комунікативна;

• Інтегративна;

Культуро-транспортуюча: розвиток близьких до релігії галузей культури.

47. Релігія як предмет філософського осмислення.

Релігія (лат. – благочестя, святиня, предмет культу). Релігія - це віра, особливий погляд на світ, сукупність обрядово-культових дій, що випливають з переконаності в існуванні певного різновиду надпредметного. Віра – це особливий психічний стан повного визнання якогось твердження або установки без достатніх обґрунтувань.

Віровчення – це виклад змісту віри в догматах, істинах.

Виявити своє ставлення до того, в що вірить людина можна через культ. Культ (англ. –догляд, поклін ) – це система визначених, установлених в деталях індивідуальних і колективних обрядів, за допомогою яких людина спілкується з надприродним. Молитва – це словесне звернення людини до предмета віри. Релігійна організація - це об’єднання віруючих однієї релігії. Первинне територіальне об’єднання віруючих називається релігійною громадою.

Церква (господній дім) – це централізоване численне самоврядне об’єднання віруючих, що склалося на основі спільності релігійних уявлень та культової діяльності. Секта – об’єднання із самобутнім віровченням, яке відкололося від великої організації та характеризується малочисельністю, замкнутістю, ізольованістю.

48. Первісні вірування, їх зв’язок з етнонаціональними та світовими релігіями.

3. Первісні форми релігії :

Особливості:

• відсутність абстрактних уявлень про Бога як безлику силу, що знаходиться над світом.

• поклоніння матеріальним предметам, явищам природи, рослинам і тваринам.

• змішування життя і культу.

• родоплемінний характер релігійних культів;

Первісні вірування відрізняються від релігії тим що:

• не існувало окремої релігійної общини;

• релігійний культ носив демократичний характер;

• не було духовенства, як окремої соціальної групи;

• вірування започатковувалися на анімістичних уявленнях про нематеріальні, духовні сутності;

• уявлення про надприродне викладалися в міфах, предметом яких були практичні дії людей в реальному світі.

Фетишизм - поклоніння матеріальним предметам найближчого оточення людини; Тотемізм – це комплекс вірувань, пов'язаний з уявленням про надприродний зв'язок людини і окремих соціальних колективів з рослинами і тваринами; Анімізм – віра в самостійне надприродне існування душі після смерті; Магія – ритуальні обряди і дії, які можуть спричиняти надприродній вплив на навколишній світ.

49. Теїстичні вірування праукраїнців часів Київської Русі

Це вірування було довгим і суперечливим процесом. Праукраїнці обожнювали всі явища природи, небесні світила, дерева, річки, поклоняючись багатьом богам. Тобто їм був властивий політеїзм (багатобожжя). Серед богів була своєрідна ієрархія: на чолі світу стояли найстарші боги, які керували всім життям, далі йшли нижчі боги, а також демони.

Перун — бог блискавок і грому, бог війни. Дідух — останній сніп жита, який заносять до хати і вважають священним. Дідух — це дух поля, житній дух. У язичницькій Русі був також поширений культ богині Лади, яка уособлювала весну та була заступницею шлюбу і сім´ї. Сином Рода був Білобог — творець землі, води і світла, а водночас і добра, що постійно боровся з Чорнобогом — носієм лиха, зла.

50. Локальні релігії світу. Іудаїзм.

Іудаїзм – релігійна система єврейського народу, що виникла на межі ІІ - І тис. до н е у Палестині. Термін походить від назви найчисленнішого з 12 єврейських племен – 12 колін Ізраїлевих. Вихідці з цього племені заснували царську династію. Сьогодні чисельність іудеїв в світі = 17млн. чол., у 80 державах, найбільше євреїв у США (6 млн.), Ізраїлі (5млн.).

В історії іудаїзму можна виділити 5 періодів:

Основи культу іудаїзму викладено в Священному Писанні - Танах.

• Писання (найбільш відомим є Псалтир)

Читання Танаха - основа богослужіння в синагогах. Танах покдадено в основу Старого Завіту – перша частина Біблії.

В ІІІ-V ст. до н.е. створено Талмуд - багатотомний релігійно-філософський, моральний, побутовий, законодавчий, судовий кодекс (священне передання).

Віровчення іудаїзму: Бог Ягве побачив страждання євреїв в єгипетському полоні, допоміг Мойсею вивести їх в землю Обітовану. Він запропонував євреям укласти Заповіт –

1.Бог Ягве – єдиний бог (монотеїзм)

2. Єврейський народ є богообранним народом – месією. Мета бога – встановлення на землі царства спокою, справедливості, благоденства, що утвердиться на землі з приходом Спасителя – Сина Божого.

Основний зміст законнів складає Декалог (10 божих заповідей)

51. Походження, ідейні джерела буддизму.

Першою світовою релігією є буддизм (країни Південної і Південно-Східної Азії) – 360 млн. чол. (кожен 18 житель Землі )- Китай, Таїланд, Японія, В’єтнам, Корея, Шрі-Ланка.

Засновник релігії – Будда. Він перероджувався 550 разів – від царя до Матері Будди. Майї приснився сон, що у неї ввійшов білий слон; а це означало, що в неї народиться син, який своїм вченням освітить світ. Інша версія твердить, що засновник буддизму – реальна історична особа – Сіддхартха ( той, що досяг мети) або Будда (просвітлений). Вчення Будди викладено в священних текстах - Типітака ( три кошики). Суть вчення виражають 4 благородні стани буддизму.

1. Сутність життя є страждання. Воно заподіює людині все: народження – страждання; старість – страждання; хвороба – страждання.

2. Джерело страждань – жага до насолоди.

3. Страждання можна знищити, якщо безслідно зникне жага.

4. Шлях до знищення жаги – серединний.

Свята: Весак (народження Будди),

• Просвітлення

• Занурення в нірвану;

52. Соціально-економічні і духовні джерела християнства.

Найпоширеніша релігія. Віруючих - приблизно 2 млрд. чол. Виникла у Палестині в І ст. н.е. ( 7нині- Ізраїль, Ліван, Сирія, Йорданія)

Іудея (ст.. Єрусалим) була центром іудаїзму, єдиної релігії, що досягла монотеїзму. Християнство виникло тоді, коли воно було затребуване суспільством, (як опора Римської імперії). Рим міг зберегти свою єдність тільки єдністю віри різних народів. Витоком християнства є іудейське сектантство ( опозиційний іудаїзму рух).

Ідеології сектанства властиві такі ознаки:

- есхатологізм (кінець) – вчення про кінець світу і його наступне відновлення разом з останнім судом.

- месіанізм ( посланець Бога, Спаситель) - це віра в спасителя, що здійснить переворот.

Образ Христа – образ Божества.

З іншої сторони – це реально існуюча людина, проповідник нової релігії. Іісус Христос створив християнські громади зі своїх учнів (апостолів), в кінцевому підсумку став жертвою підступу своїх ворогів.

Христос народився в Галілеї (Віфлеєм) в кількох кілометрах від Єрусалима. Нова ера бере початок у часу народження Христа. В 30 років Христос прийняв Хрещення в водах Іордана в Іоанна Хрестителя. Він оголосив себе пророком нової віри. Христос в своїх проповідях говорив про необхідність морального самовдосконалення. Царство Небесне означає утворення, до якого відкрито доступ усім людям залежно від ступеня їхньої праведності. Центральне місце в проповіді Христа належить вислову «Покайтеся» – означає: докладіть зусиль для морального самовдосконалення – виконувати 10 божих заповідей. Головне – слідувати заповіді любові.

Організаційне оформлення християнства пройшло такі етапи:

• Заснування Церкви ( початок активної проповіді нового вчення);

• 30 – 313р. н. е – етап створення Єпископальної Церкви.(офіційне визнання християнства римською владою);

• етап Вселенських соборів (325- 1054рр.) – зібрань представників від усіх християнських церков. Рішення 7 вселенських соборів визнають усі християни. Основна мета соборів – надання єдності християнському вченню і обряду.

53. Основи християнського віровчення. Становлення християнства як державної релігії Римської імперії

Християнство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н.e. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою. Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів. Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, 'занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших прошарків населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможні прошарки населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої. В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. У перших християнських громадах уже відзначалася та єдність, що простежується також у пізніший період. Члени християнських громад намагалися думати не тільки про себе, але й про долю всього світу, молитися не тільки за своє благо, але і про загальне спасіння. Членами громад ставали люди різних національностей, що визначило подальший розвиток християнства як світової релігії, яка не знає ні національних, ні мовних кордонів. Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми морачі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.

54. Поділ християнської церкви на православну і католицьку. Розбіжності між напрямами.

В результаті першого великого розколу, що відбувся у 1054р. у християнстві виникли дві гілки - православ’я і католицизм, а Реформація – спричинила появу протестантизму

Православних – 200 млн. чол.

1. Джерелом віри вважають Священне Писання (Біблію;)

2. Догмат про Трійцю;

3. Шанування Богородиці;

4. Боголюдська природа Христа.

Католики теж визнають Святе Письмо, але додатково включають у нього рішення соборів, які відбувалися в римській церкві після 1054 і офіційні документи римських пап.

Православні вірять:

1. В єдиного бога

2. Первородний гріх;

3. В Іісуса Христо, що втілився, породившись від Непорочної Діви.

4. В безсмертя душі, існування раю і пекла,

Канонічними відмінностями католиків від православних є:

• принцип целібату - обов'язкової безшлюбності;

• непорушний характер шлюбу;

• здійснення таїнства хрещення над дітьми через трикратне окроплення;

• використання облатка для таїнства євхаристії;

• католики хрестяться 5 пальцями, роблять хресне знамення зверху вниз і зліва направо;

• наявність власних організацій - орденів та конгрегацій у чернецтва;

Відмінностями у процесі богослужіння є:

• у католиків віруючі під час богослужіння сидять;

• використання музичного супроводу у католицькій службі;

• відсутність іконостасів у католицьких храмах;

• в оформленні інтер'єра католицького храму переважають скульптурні композиції;

католицька церква являє собою єдину організацію на чолі з Папою Римським, який має власну систему органів влади - Святий Престол і зосереджує вищу законодавчу, судову і виконавчу владу в кордонах своєї резиденції - Ватикану Розкрити суть протестантизму, охарактеризувати віровчення та культ протестанських віросповідань, зокрема, догмати:

• про виправдання тільки вірою;

• про милосердя Боже;

• визнання абсолютного авторитету Священного Писання, як єдиного джерела віри в Бога;

55. Особливості мусульманської традиції сприйняття світу і місце людини в ньому

Одне з найбільших свят у мусульманів — Кубран-Байрам — свято жертвоприношення.

56. Державно-церковні відносини в Україні та їх правове забезпечення.

Проблеми законодавчого врегулювання державно-церковних відносин в Україні з особливою гостротою постали в др. пол. 80-х років ХХ ст.

На сьогодні для врегулювання державно-церковних відносин розроблена законодавча база. Найбільше значення у цьому плані має Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації», прийнятий 23 квітня 1991 р., з внесеними до нього відповідними змінами та доповненнями в 1992 – 1996 рр. Принциповим є положення Конституції, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Конституція України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» закріпили оптимальні демократичні принципи державно-церковних відносин. Законодавство України:

• гарантує право на свободу совісті всім, хто живе в Україні, а також політичні, економічні, юридичні та інші умови й можливості його практичної реалізації;

• забезпечує принципи соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їх відношення до релігії;

• визначає форму і принципи державно-церковних відносин, державні гарантії свободи совісті, а також правовий статус релігійних організацій, їх майнове становище, межі їх функціонування, обов’язки перед державою та суспільством.

Закони держави визначають обсяг прав і обов’язків віруючих і релігійних організацій у цих сферах життєдіяльності суспільства. Цим створена правова база, необхідна для повноцінного функціонування релігій та їх організацій в Україні. Важливим є також принцип відокремлення церкви від держави. Він постає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи церкви, у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною.

На всіх працюючих у релігійних об’єднаннях поширюється чинне законодавство про працю, порядок оподаткування, соціального страхування та забезпечення. Доходи релігійних громад не оподатковуються.

Отже, у своїй сукупності законодавство України, що регулює усі правовідносини, пов’язані зі свободою совісті та церкви, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми різних галузей права.

57. Свобода віросповідання та її правове регулювання в Україні. Свобода совісті як результати розвитку суспільства та її сутність.

Свобода віросповідання – це законодавчо гарантоване право особистості вільно, без зовнішнього примусу обирати, сповідувати будь-яку релігію, вільно змінювати свої релігійні уподобання, задовольняти свої релігійні потреби, здійснювати інші культові дії відповідно до своєї релігійної орієнтації. Вона передбачає рівність віруючих усіх конфесій перед законом, відсутність дискримінації за релігійним принципом. Свобода віросповідання дає право не лише обирати будь-яку релігію, але й не обирати жодної. Тобто, право вибору передбачає і право відмови від вибору.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., регламентує свободу віросповідання в Україні в ст. 35.

Свобода совісті – це особлива якісна визначеність людського буття, яка відображає внутрішню здатність суверенного суб’єкта до вільного, не детермінованого зовнішніми силовими чинниками самовизначення в духовній сфері, а також можливість його творчої та відповідальної самореалізації на основі ціннісно орієнтованого вибору.

Кожна людина має сама визначити форми, способи, шляхи пізнання істини Бога та форми свого єднання з ним. Вона від народження має право бути вільною, суверенною і незалежною у виборі і захисті своїх переконань, ідей, суджень, свого погляду на світ, сенс і призначення людського життя. Це – справа її совісті. Сфера совісті – приватна сфера особистості. Держава не повинна нав’язувати громадянам той чи інший світогляд, прагнути до встановлення істин віри або форм богослужіння силою своїх законів. Свобода совісті як конституційний принцип права конкретизується і захищається цивільним, кримінальним та адміністративним законодавствами. Обов’язок держави – забезпечити гарантії вільного самовизначення та самореалізації особистості в духовній, в тому числі релігійній сфері.

Українська держава після здобуття незалежності заявила про свою прихильність принципам демократії та правової держави. Всі правові відносини в Україні, які пов’язані з реалізацією принципів свободи совісті та буття релігії, були врегульовані новим законодавством України, що ґрунтується на демократичних принципах міжнародного права. В наш час принцип свободи совісті набув нового змісту, оскільки передбачає задоволення духовних потреб як віруючих, так і атеїстів, забороняє дискримінацію громадян залежно від їх ставлення до релігії.

58. Релігія і церква в сучасній Україні. Найвпливовіші конфесії в Україні

На сьогодні для врегулювання державно-церковних відносин розроблена законодавча база. Найбільше значення у цьому плані має Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації», прийнятий 23 квітня 1991 р.

Законодавство України:

гарантує право на свободу совісті всім, хто живе в Україні, а також політичні, економічні, юридичні та інші умови й можливості його практичної реалізації;

забезпечує принципи соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їх відношення до релігії;

визначає форму і принципи державно-церковних відносин, державні гарантії свободи совісті, а також правовий статус релігійних організацій, їх майнове становище, межі їх функціонування, обов’язки перед державою та суспільством.

Українська православна церква є домінуючою в українському православ'ї. На сьогодні вона нараховує 35 єпархій, де діють 8000 громад віруючих, налічує 105 монастирів, 14 духовних навчальних закладів, 37 періо­дичних видань, 2108 недільних шкіл та 16 братств.

59. Поява протестантизму. Напрями раннього і пізнього протестантизму.

Це третє відгалуження християнства, пов’язане з розколом всередині римо-католицької церкви (реформація). Реформація – це релігійний, соціокультурний і суспільно-політичний рух XYІ - XYІІ ст., що проходив під гаслами виправлення католицького віровчення. Основоположником Реформації був М. Лютер ( автор 95 тез, з якими виступив проти католицизму).

Особливості культу:

1. Принцип загального священства: всі християни однаково належать до духовного стану. Священник позбавлений права сповідати і відпускати гріхи. Керівництво церквою здійснює Синод або Конгрегація. Священниками можуть бути і жінки. Церква має три поверхи:

• вселенська;

• помісна;

• домашня.

2.Принцип дешевої церкви: скасовані прикраси і ікони, пишність богослужінь. В молитовних будинках голі стіни, з них зняті дзвони. З семи таїнств зберігаються тільки хрещення і причастя. Немає шанування мощей, реліквій, немає свят на честь святих.

3. Принцип мирського аскетизму: повсякденна мирська діяльність є різновидом релігійної практики.