48. Кредитний договір як юрид основа кредитного процесу.

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність між фінансовою установою (комерційним банком, кредитні спілки, тощо) і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин фінансової установи з клієнтом (позичальником). Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами розглядаються арбітражем або судом. В правовій державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі передбачається Законом України "Про банки і банківську діяльність".У банківській практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів позик, хоча чинне законодавство й не встановлює загальних вимог до форми та умов кредитного договору. Типова форма кредитного договору наведена в Положенні НБУ "Про кредитування". На основі типової форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього документа. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов кредитної операції визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності. Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; номер і дата договору);

умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи;

порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

санкції у разі невиконання умов договору;

порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків );

юридичні адреси та реквізити сторін;

підписи сторін.

49. Поняття та структура ціни кредиту. Класичні методи визначення ціни кредиту. Банківський кредит — це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.

Основним видом плати за користування банківським кредитом є процент. Поряд з процентом банки можуть установлювати комісію, що застосовується як додатковий елемент ціни банківського кредитування. Комісія встановлюється, у тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує додаткову роботу, пов’язану з оформленням позички і контролем, або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо, або додаватися до процента.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів: облікова ставка центрального банку; рівень інфляції; строк позички; ціна сформованих ресурсів; ризик; розмір позички; попит на банківські позички; якість застави; зміст заходів, що кредитуються; витрати на оформлення позички і контроль; ставка банку-конкурента; характер відносин між банком і клієнтом; норма прибутку від інших активних операцій.

Вплив цих факторів на рівень процентної плати за користування банківськими позичками є взаємозв’язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати їх у сукупності доцільно. Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Облікова ставка центрального банку залежить від характеру його грошово-кредитної політики, процентних ставок на міжнародному ринку позичкових капіталів, стану платіжного балансу країни і курсу національної валюти. Грошово-кредитна політика центрального банку може бути спрямованою або на експансію, або на рестрикцію кредиту. Ціна сформованих банком ресурсів безпосередньо впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Вона складається з депозитного процента й інших видів плати за куплені кредитні ресурси. Чим дорожче обходяться банку ресурси, тим, за інших рівних умов, вища норма позичкового процента.

Розрахунок відсотків по кредиту може проводитися трьома методами :

Щомісячне повернення частини кредиту із сплатою відсотків;

Аннуїтетний платіж;

Одноразове повернення кредиту з періодичною сплатою відсотків.

Метод 1 - Щомісячне повернення частини кредиту із сплатою відсотків. По даному методу, розрахунок кредиту передбачають щомісячне повернення наперед обумовленої, одній і тій же частині кредиту і щомісячну сплату відсотків. Величина чергового платежу кредит визначається по формулі: V = pV / n

Величина чергового платежу по відсотках визначається по формулі: I = pV * rate

Метод 2 - Аннуїтетний платіж . По даному методу розрахунок кредиту передбачає погашення кредиту щомісячними рівновеликими (за умови, що ставка кредиту незмінна) платежами, що містять в собі платіж по сплаті відсотків і платіж по поверненню кредиту. Величина аннуїтетного платежу кредит визначається по формулі: Pmt = pV * rate / [ 1 - (1 / (1 + rate) ) n ]

Метод 3 - Одноразове повернення кредиту з періодичною сплатою відсотків. Розрахунок кредиту по даному методу передбачає повернення кредиту в кінці терміну і періодичні (як правило, щомісячні) відсотки кредиту. Розрахунок відсотків на кредит по даному методу застосовується як виняток, якщо позичальник отримує доходи стабільно, але не рівномірно. Платежі кредит визначається по формулі: i = pV * rate

50. Сутність забезпечення кредитного зобов’язання. Його форми. Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобовязаннями третьої сторони.

Всі форми забезпечення кредиту (майно, зобовязання) повинні задовільняти таким вимогам:

• висока ліквідність, тобто можливість активів до конвертування у грошову форму;

• здатність до тривалого зберігання (як мінімум протягом періоду кредитування);

• стабільність цін на заставне майно;

• низькі витрати на зберігання і реалізацію застави.

Розмір кредиту під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Формами забезпечення кредитів можуть виступати:

1. Застава майна, що належить позичальнику на правах власності або делегування права власності, на яке згідно чинного законодавства може бути накладено стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу у відповідності із законом “Про заставу”. До заставної угоди додаються: опис майна, що передаєтья під заставу; акт передачі майна під заставу.

Заставне право це речова претензія на чуже майно, або претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставного майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобовязання. Така застава має забезпечити не лише повернення самої позики, а й виплату відповідних відсотків та штрафів, передбачених договором. Заставне право передбачає, що заставне майно з дозволу боржника передається кредиторові. Розрізняють заставне право на рухоме і нерухоме майно.

Якщо під заставу передаються дорогі речі, які легко транспортуються та довго зберігаються, наприклад, дорогоцінні метали або прикраси, цінні папери, то вони передаються на зберігання у сейфи банку. Якщо за технічних причин це неможливо, то заставлене майно може зберігатись у спеціальних сховищах (це стосується зерна, металів у злитках тощо).

2. Заставне право на нерухоме майно. У даному разі під забезпечення кредиту банк бере зобовязання щодо нерухомості (іпотеку) це особисте заставне право на земельні ділянки, будівлі та споруди. Ця форма забезпечення кредиту має ряд переваг; по-перше, технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна; по-друге, виключається повторна застава майна третій особі. При оформленні іпотеки власник нерухомого майна отримує кошти від кредитора. При цьому боржник зобовязується вчасно погасити позику, в іншому разі за рішенням суду борг буде погашено за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого майна.

3. Цінні папери. Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспроможність емітента та інші. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою зясування можливості реалізації цінних паперів у разі необхідності. Він також перевіряє фінансовий стан емітента і ринкову вартість заставлених цінних паперів. Крім того, банк повинен переконатись у тому, що отримані кошти будуть використанні на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що повязано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та пониженням ризику їх банкрутства. Банк повинен бути впевнений, що дані цінні папери можна передавати в інші руки. Ще один важливий фактор власність на цінні папери. Якщо цінні папери належать одночасно двом особам, то позику можна оформлювати лише в разі, коли обидві ці особи погодяться на пердачу їх під заставу. Витрати на зберігання цього виду застави незначні, оскільки, як правило, цінні папери зберігаються на спеціальному рахунку депонування цінних паперів. Нескладна і вартісна оцінка заставленого майна. Узвязку з тим, що вимірювання вартості цінних паперів відбувається тільки на фондовій біржі, банку досить просто оцінити їх заставну вартість. Вона визначається дещо нижчою за біржовий курс перш за все на підставі можливих коливань курсу.

4. Передача контрактів. Предача контрактів як форма забезпечення застосовується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.

5. Передача дебіторської заборгованості. дебіторської заборгованості полягає у передачі банку рахунків за доставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги), які підлягають оплаті. Розрізняють дві форми: без повідомлення дебіторів; цьому разі грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником, з повідомленням дебіторів - дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.

6. Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава приймаються монети, зливки, вироби із золота, срібла,платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту в сучасний період використовується досить рідко. Комерційні банки країн з розвинутою ринковою економікою використовують й інші види застави.

Гарантія і поручительство. Однією із форм забезпечення кредиту може бути гарантія або поручительство.

Гарантія це письмове зобовязання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника якщо настане гарантійний випадок. Гарантія банку розглядається як самостійне зобовязання гаранта перед банком, яке в правовому відношенні не залежить від інших договірних зобовязань. Претензії банку, який отримав гарантію, можуть бути реалізовані у разі, якщо станеться гарантійний випадок. Відносини позабезпеченню кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у_вигляді гарантійного листа, наданого організацією гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобовязанитй письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту. В цьому повідомленні банк-кредитор зазначає найменування позичальника, дату і номер кредитного договора, розмір забезпеченої вимоги (суму позики, відсотки за її користування).

Поручительство це договір, на основі якого поручитель бере зобовязання перед банком-кредитором оплатити при необхідності заборгованості позичальника.

Договір поручительства складається обовязково в письмовій формі і включає в себе відповідальність поручителя за виконання в повній сумі зобовязань по поверненню позики, що надається банком-кредитором, та належних процентів за її використання в разі невиконання. Позичальником зобовязань по поверненню боргу банку згідно з кредитним договором, а також зобовязання соліданої відповідальності з позичальником перед банком-кредитором за виконання зобовязань по поверненню позики.