2.2. Способи та критерії оцінки обсягу моральної (нематеріальної) шкоди

Як уже зазначалося вище, чинне цивільне законодавство України не визначає будь-якої методики оцінки обсягу моральної шкоди, завданої особі.

Більшість фахівців, як вітчизняних, так і зарубіжних, схиляються до необхідності вироблення єдиного підходу до способів оцінки обсягу моральної шкоди та розміру її компенсації. Проте, не даний час єдиної методики не існує ні в Україні, ні за її межами.

Разом з тим існує чимало теоретичних розробок цієї проблематики, які пропонують той чи інший спосіб оцінки моральної шкоди. Вони є різними за своїм змістом, теоретичною базою, ступенем наукової обґрунтованості.

Вчені-правники поділилися на три групи: одні визнають лише свободу суддівського нагляду у вирішенні даного питання (С.А. Бєляцкін., Ю.С. Гамбаров , О.В. Грищук )⁵⁴; інші ж переконані в тому, що розробка певних таблиць та (або) схем оцінки розміру компенсації моральної шкоди буде найбільш вірним шляхом вирішення проблеми і не дозволить сваволі та зловживань з боку судових органів (П.Н. Гусаковський), є й іще прихильники певного симбіозу принципу свободи оцінки судом розміру компенсації моральної шкоди та принципу встановлення фіксованих сум за окремі злочини (Е. Зернова)⁵⁵ .

Умовно критерії поділяють на загальні та спеціальні. До загальних критеріїв відносять ті, які застосовуються до всіх справ стосовно визначення розміру компенсації моральної шкоди і без яких неможливо встановити ступінь моральної шкоди. Загальні критерії визначення розміру компенсації моральної шкоди певною мірою мають своє вираження в законодавстві та у судовій практиці України та складаються із: суті позовних вимог; характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду; ступеня вини відповідача; глибини моральних страждань потерпілої особи; тривалості втрат немайнового характеру та їх значимості, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації та інші обставини, які мають істотне значення.

Що стосується спеціальних критеріїв оцінки моральної шкоди, зокрема у справах про захист честі, гідності, ділової репутації, то такими слід визнати ті критерії, які зачіпають індивідуальні особливості потерпілоі юридичної особи або на них звернено особливу увагу в спеціальних законах та нормативно-правових актах, які регулюють ті чи інші відносини (коло осіб, обізнаних з неправдивими відомостями; регіон поширення відомостей; спосіб їх поширення; статус потерпілого; характер його професійної діяльності).

В українській теорії й практиці існують розбіжності щодо розмірів компенсації моральної шкоди. Наприклад, Е. Е. Мачульська вважає: "...Принцип повної відповідальності повинен стосуватися будь-якого виду шкоди – і майнової, і моральної. Саме з позицій цього принципу доцільно уточнити зміст відповідних статей цивільного законодавства, встановити право на відшкодування моральної шкоди не тільки при винному, але й при випадковому завданні шкоди потерпілому"⁵⁶.

Тут можна посперечатися. Поновлення немайнових благ має свої особливості. Глибину їх вразливості не можна подати в грошовому еквіваленті⁵⁷. Існують заходи, які максимально сприяють створенню умов для поновлення цих прав. Передусім це публічне вибачення і спростування неправдивих даних, що паплюжать юридичну особу, шляхом опублікування в засобах масової інформації чи офіційного повідомлення за місцем знаходження. Передбачається і грошова компенсація потерпілій особі. Щоправда, вона не може відігравати роль еквіваленту, але якоюсь мірою допоможе реабілітувати репутацію.

Мабуть, правильною є думка О. Ерделевського про те, що "...у позивача немає суб’єктивного права вимагати компенсацію в раніше визначеному розмірі. Він може вимагати, щоб суд визначив цей розмір..."⁵⁸. Але судова практика вимагає від позивачів називати розмір компенсації за моральну шкоду.

Однак це лише суб’єктивна думка потерпілого, яка допомагає суду визначити розмір компенсації. Так, в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначається, що суд має з’ясувати, "...в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов’язані з ним втрати та з чого при цьому виходить".

Перебільшення суб’єктивного фактора в оцінці розміру моральної шкоди є помилковим. Не можна не враховувати і ті витрати, які необхідні для поновлення уражених прав. Це не тільки витрати, пов’язані з публікаціями, повідомленнями-спростуваннями в засобах масової інформації, але й ті, що необхідні на відновлення втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Тому важливо при визначенні розміру шкоди взагалі й моральної зокрема, враховувати такі обставини: безпосередньо завдану шкоду в момент правопорушення, наслідки, що виникли після цього, а також витрати на поновлення ураженого блага.

Вносяться також пропозиції формалізувати критерії компенсації моральної шкоди й відповідно до кожного виду правопорушення встановити коефіцієнт та розмір компенсації⁵⁹ .

Зважаючи на суттєву відмінність між поняттям моральної шкоди, завданої фізичній особі, і немайнової шкоди, спричиненої юридичній особі, слушною є думка визначення окремих критеріїв оцінки моральної шкоди для юридичних осіб.

Очевидно, що такі критерії як характер чи вид душевних та фізичних страждань не можуть бути застосовані для оцінки немайнової шкоди нанесеної підприємству, установі або організації. В літературі пропонується вирішувати проблему оцінки немайнової шкоди по-різному.

Для визначення обсягу немайнової шкоди для юридичних осіб, прийнятними вважаються наступні напрямки:

- визначення характеру суспільного резонансу в результаті вчинення проти юридичної особи протиправного діяння;

- вивчення характеру і обсягу витрат на ліквідацію наслідків протиправної дії (бездіяльності);

- дослідження питання про позначення на працівниках юридичної особи наслідків протиправної дії;

- визначення розміру шкоди, завданої планам і перспективам діяльності юридичної особи⁶⁰.

Питання про визначення розміру відшкодування встановленої моральної шкоди для суддів є складним, оскільки чітких критеріїв такого визначення правовими нормами не встановлено. В даному випадку законодавець розраховує на зважене врахування судами всіх обставин, за яких заподіяна моральна шкода.

Практика судів свідчить про відсутність у деяких випадках оптимального підходу до вирішення цього питання як з боку самих потерпілих, так і судів.

Інколи суди належним чином не з’ясовували, в чому полягали наслідки моральної шкоди. Розмір компенсації не повинен бути занадто малим, щоб не звести нанівець саму ідею, і занадто великим, аби не перебільшити значення відшкодування.

При визначенні розміру моральної шкоди треба в першу чергу керуватися моральними чинниками – справедливістю і мудрістю. Очевидно, необхідно враховувати, якими протиправними діями була завдана шкода, посадові особи чи громадяни це здійснили, які були причини таких діянь тощо. Такі чинники поряд з іншими можуть допомогти у визначенні характерумоальної шкоди.

Зрозуміло, що моральна шкода призводить до негативних змін в житті людини: погіршуються стосунки в сім’ї, з колегами, втрачається можливість продовжити кар’єру, згортається підприємницька діяльність тощо. Наприклад, Ужгородський міський суд, визначаючи розмір моральної шкоди незаконно притягнутому до кримінальної відповідальності шеф-редактору закарпатської щотижневої правозахисної газети “Правозахист”,М. Ю. Тємнову, у своєму рішенні вказав: "Тємнов М. Ю. незаконно утримувався під вартою понад 15 місяців, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, зниження престижу, ділової кваліфікації та перспективи по службі як офіцера СБУ. Це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя після реабілітації, а тому завдані позивачу моральні втрати є значними"⁶¹.

Одним із критеріїв, що впливає на розмір моральної шкоди, є її спричинення посадовими особами, котрі зобов’язані утримуватися від протиправних дій, тим більше, якщо це робиться в грубій формі з явним порушенням вимог законодавства. Очевидно, що розмір компенсації моральної шкоди у вітчизняному законодавстві фактично визначається за принципом прецеденту.

Тобто, ніде не зазначено, що має існувати вичерпний перелік критеріїв для визначення розмірів компенсації. Вони зумовлюються конкретними обставинами⁶².

У вітчизняній і пострадянській літературі вже пропонувалося розробити перелік ушкоджень і відповідні розміри компенсації, якими могли б керуватися суди при винесенні рішень. Гостро постає питання про науково обґрунтований та справедливий спосіб оцінки обсягу моральної шкоди, а також визначення розумного розміру її компенсації.

Найбільш адекватним природі самої моральної шкоди може бути спосіб, який базується на системі науково обґрунтованих і формально виражених (принаймні у судовій практиці) критеріїв оцінки обсягу моральної шкоди (визначення розміру компенсації) та критеріїв, які впливають на цей розмір.

Аналіз судової практики свідчить, що суди роблять спробу окреслити конкретні критерії, за якими визначається обсяг заподіяної моральної шкоди. Відповідно до змісту п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань (враховується істотність вимушених змін у виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану), з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача (зокрема, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо)та інших обставин, як це зазначено в ЦК ст. 23.

В літературі критеріями оцінки моральної шкоди нерідко називають ще, ступінь вини (завдавача, потерпілого), характер діяння особи, яка заподіяла шкоду, майнових стан завдавача і потерпілого тощо. Однак, ці обставини є швидше факторами, які впливають на остаточний розмір компенсації, допускаючи її зміну, переважно в бік зниження.

Зважаючи на суттєву відмінність між поняттям моральної шкоди, завданої фізичній особі, і немайнової шкоди, спричиненої юридичній особі, слушною є думка визначення окремих критеріїв оцінки моральної шкоди для юридичних осіб.

Очевидно, що такі критерії як характер чи вид душевних та фізичних страждань не можуть бути застосовані для оцінки немайнової шкоди нанесеної підприємству, установі або організації. В літературі пропонується вирішувати проблему оцінки немайнової шкоди по-різному.

Виходячи з цього, найбільш вдалими є наступні критерії оцінки такої шкоди:

1. Ступінь шкоди, завданої діловій репутації (нематеріальним активам).

2. Статус юридичної особи, що визначається її рейтингом на ринку в даній сфері діяльності.

3. Чутливість ділової репутації юридичної особи для її конкурентоспроможності, що залежить від специфіки діяльності.

4. Ступінь негативних емоційних переживань співробітників юридичної особи, а також вимушені втрати їх часу і зусиль.

5. Наслідки негативної поведінки завдавача після звершення протиправного діяння (якщо таке мало місце).

Таким чином, проблема визначення розміру компенсації моральної шкоди є досить складною для однозначного її вирішення на законодавчому рівні. Проте, як бачиться, доцільно було б запропонувати певний порядок вирішення проблеми визначення розміру компенсації за немайнову шкоду, який має полягати у наступному:

1. моральна (немайнова) шкоди повинна відшкодовуватися виходячи з загальноцивілістичного принципу про повне відшкодування заподіяних збитків.

2. Розмір компенсації, повинен бути адекватним обсягу моральної (немайнова) шкоди, який оцінюється лише судом, виходячи із встановлених законодавством та практикою критеріїв оцінки. Будь-яке обмеження мінімальних чи максимальних рівнів компенсації моральної шкоди не може бути обґрунтованим.

3. Позовні заяви мають прийматися судом до розгляду незалежно від того, які розміри позовних вимог у них зазначені.

4. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає у межах заявлених вимог, виходячи з їх суті.

5. Суд, у випадках передбачених законодавством, керуючись вимогами розумності та справедливості може відступити від принципу повного відшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня вини завдавача та його матеріального стану.

6. Розмір компенсації не повинен бути настільки малим, щоб вона втратила своє дійсне призначення.

До викладеного вище можна зробити такий висновок, що єдиної, заздалегідь встановленої методики обчислення розміру компенсації моральної шкоди немає і не може бути – це витікає з різноманіття життєвих ситуацій та специфіки самого інституту моральної шкоди. Для прийняття законного, обгрунтованого, справедливого судового рішення в частині компенсації моральної шкоди в кримінальному процесі суд повинен взяти до уваги як суб’єктивні особливості потерпілої особи, так і об'єктивну оцінку стосовно скоєного суспільством, оцінити всі конкретні обставини, як пом'якшуючі, так і обтяжуючі відповідальність за заподіяння моральної шкоди. В останнє десятиліття питання відшкодування моральної шкоди стає все дедалі актуальнішим. Практика теж не стоїть на місці і якщо раніше сформулювати принципи визначення самої моральної шкоди та її відшкодування було дуже важко, то зараз наявні значні доробки з досліджуваного питання.

Аналіз відшкодування моральної шкоди юридичним особам показує, що існують певні прогалини у його правовій регламентації, а також невиправдані розбіжності в регулюванні спеціальних випадків відповідальності за заподіяння немайнової шкоди. Тому необхідно усунути їх суперечливість і досягти погодженості й уніфікації відповідних правових норм про відшкодування моральної шкоди.

В площині не достатньо визначеного лежить такий елемент інституту відшкодування моральної шкоди, як причинно-наслідковий зв’язок між противоправним діянням, його наслідками, та сумою яка підлягає відшкодуванню. Зокрема, компенсація немайнової (моральної) шкоди юридичним особам має певну специфіку, що не врахована в чинному законодавстві.

Регламентація цих особливостей на законодавчому рівні сприяла б підвищенню ефективності використання цього засобу захисту для гарантування і охорони права юридичної особи.