33. Проблеми і перспективи розвитку світової валютної системи в умовах глобальної економічної кризи

Криза – це етап ідентифікації, відкидання недієвого.

Криза не лише руйнує, вона розчищає шлях до нового.

Ключовою глибинною причиною глобальних фінансових криз стала відмова від

золотовалютного стандарту в регулюванні міжнародних торгових і валютних відносин,

котра спричинила вибух кредитування, яке, у свою чергу, дестабілізувало світову

економіку. Разом із падінням американської економіки почали стагнувати й економіки

країн, залежні від американського експорту і доларових кредитів Україна, на жаль, не залишилася осторонь цього процесу.

Іншою причиною стала монополізація США контролю за світовою валютою –

доларом, управління яким мала б здійснювати уся світова спільнота за правилами й

приписами, що висуваються до світової валютної системи .

Це, у свою чергу, призвело до утворення некерованої грошової маси, по суті,

перевиробництва долара . Як видно, основна відповідальність за назване лежить на

Федеральній резервній системі США, яка, з одного боку, виконує функції державного

банку, а з іншого – є комерційною структурою і діє за законами вільного ринку, маючи

на меті одержання прибутку від власної діяльності. Глобальна економічна криза ХХІ століття – результат провалу існуючої світової

валютної системи, фінансові інститути якої, зважаючи на останні події, підтвердили

невідповідність їх діяльності потребам сучасного багатополярного світу. Через

відсутність інструментів щодо запобігання і мінімізації наслідків кризових явищ і

важелів впливу на стратегії учасників ринку, світ зіткнувся із серйозними економічними

потрясіннями і, як результат, зі зростанням глобальної соціальної нестабільності. У перспективі такими зонами можуть стати [1]:

1) рублева зона (Росія, країни-члени Євразійського економічного співтовариства та

окремі країни СНД);

2) зона юаня та йєни (Китай, Японія, країни АСЕАН та інші країни АТР);

3) валютна зона країн Латинської Америки на базі країн-членів МЕРКОСУР

(Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай, Венесуела) і країн Андської групи (Болівія,

Колумбія, Перу, Венесуела, Еквадор);

4) зона «золотого динара» – арабські країни Близького і Середнього Сходу та інші

мусульманські держави (близько 55 країн-членів Ісламського банку розвитку).

Водночас Росія вважає, що виходом із ситуації також може стати формування

сильних регіональних валют і створення на їх основі нової світової резервної валюти

якою було запропоновано вибрати СДР (Special Drawing Rights) – штучний

платіжний засіб у безготівковій формі, що емітується (випускається) МВФ з метою

регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення резервів та розрахунків із МВФ.

33. Вільні економічні зони: сутність та цілі створення

вільна економічна зона –це частина національної території, яка має розширену самостійність у вирішенні господарських питань, особливий режим керування і перференційні умови економічної діяльності для іноземних та національних підприємців. Для створення вільних економічних зон характерні певні принципи формування. Перше – це екстериторіальність у відношенні до митних кордонів. Тобто, діюче митне законодавство країни розташування ВЕЗ не розповсюджується на суб’єктів вільної зони, відносно яких діють спеціальні правила та норми митного режиму, визначені законом про конкретну вільну економічну зону. Друге – положення стосується індиферентності до торговельного режиму приймаючої країни. Третє- пов’язане з активізацією зовнішньоекономічної діяльності та включення до світової системи економічних зв’язків, що базується на прагненні залучення на об’єкти зони новітньої техніки і технологій, здатних забезпечити випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції. Отже, створення, розвиток і функціонування зони орієнтується не тільки на національних інвесторів, але, перш за все, на іноземних.І нарешті, на території зони встановлюється спеціально відмінний від того, що діє у країні розташування ВЕЗ, економіко-правовий режим функціонування суб’єктів підприємництва. Це дозволяє забезпечити необхідний рівень самостійності суб’єктів зони та їх незалежність від діючої господарської системи країни, а значить створити необхідні правові умови для залучення капіталів національних та іноземних інвесторів. Безсумнівно, залучення фінансових ресурсів є визначальним для економічного розвитку вільних економічних зон. Світовий досвід підтверджує доцільність та ефективність створення спеціальних режимів заохочення іноземних інвесторів до цілком визначених, вкрай необхідних видів діяльності. У рамках соціальної мети вирішуються такі завдання: створення нових робочих місць, ріст зайнятості населення; підвищення кваліфікаційного рівня робітників, враховуючи світовий досвід; формування сучасних менеджерських кадрів; зростання добробуту та рівня життя населення; прискорений розвиток соціальної та побутової інфраструктури.Виробнича та науково-технічна мети дозволяють вирішити такі проблеми як: приплив іноземних та вітчизняних технологій та техніки; прискорення впровадження результатів НІОКР; концентрацію науково-технічних кадрів, включаючи зарубіжні; найбільш повне використання потужностей країни, особливо конверсійних; розвиток виробничо-транспортної інфраструктури. Отже, створення та функціонування вільних економічних зон сприяє загальному економічному зростанню на національному та регіональному рівні.

Цілі створення ВЕЗ:  1.         Економічні цілі  ·                    Залучення іноземного та національного капіталу завдяки спеціальним пільговим економічним механізмам, стабільній законодавчій базі та спрощенню різних організаційних процедур.  ·                    Використання переваг міжнародного географічного розподілу і міжнародного обігу капіталу для розширення експорту готових виробів регіонального імпорту та створення імпровізованого механізму виробництва.  ·                    Ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через подання доступу до різних форм зовнішньоекономічної діяльності всім підприємствам і організаціям ВЕЗ.  ·                    Зростання валютних надходжень в бюджет країни та регіонів.  2.         Науково технічні цілі.  ·                    Залучення передових, зарубіжних та вітчизняних технологій.  ·                    Прискорення інноваційних та запроваджу вальних процесів.  ·                    Залучення зарубіжних вчених та спеціалістів.  ·                    Підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури конверсійних комплексів.  3.                Соціальні цілі.  ·                    Прискорення розвитку інших регіонів за рахунок концентрації у межах зон обмежених національних ресурсів.  ·                    Підвищення зайнятості населення, створення нових робочих місць, боротьба з безробіттям.  ·                    Задоволення потреб населення у високоякісних товарах народного споживання, насичення внутрішнього ринку.