Музична культура Київської Русі

Тема: «Первісні музичні інструменти. Музична культура античних міст Північного Причорномор’я. Музична культура Київської держави. Обрядовий пратеатр.».

План:

1. Первісна музична культура.

2. Музична культура античних міст Північного Причорномор’я.

3. Музична культура Київської держави.

4. Обрядовий пратеатр.

1. Первісна музична культура.

Давня музика – найзагадковіша сторінка історії будь-якої національної культури. Про неї нам насамперед повідомляють археологічні джерела – первісні музичні інструменти, знайдені під час розкопок, або їх зображення на різних предметах.

За географією поширення на теренах України пам’яток періодів палеоліту, неоліту та пізніших епох сучасні дослідники можуть визначити роль музики в духовному житті людини.

До найдавніших пам’яток музичного мистецтва належать духові інструменти епохи палеоліту – сопілки і флейти з рогів тварин, дудочки з пташиних кісток, що нагадують флейту Пана. На Чернігівщині, поблизу села Мізин, археологи знайшли залишки предметів із кісток мамонта, що нагадують ударні та шумові музичні інструменти. Серед них – набірний браслет, що «шумить», молоток із рогу північного оленя.

Під час розкопок скіфських курганів у різних регіонах України було знайдено чимало зразків музичних інструментів (металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця різних форм і розмірів). Під час обрядових (освячення речей і житла) використовували своєрідний шумовий інструмент – тризубці. На кінцях зубців цього інструмента – пташки, що тримають у дзьобиках кільця із дзвіночками.

Первісне музикування мало синкретичний характер (пісня, танець і поезія були нерозривно пов’язаними), супроводжувало обряди й церемонії, ритуали, трудовий процес тощо. Музика і музичні інструменти виконували функції оберегів і використовувались під час заклинань та молитов, набуваючи магічно-охоронного значення. У музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, зурочення.

2. Музична культура античних міст Північного Причорномор’я.

Греки - засновники північно-причорноморських міст-колоній перенесли на українські землі й культурні традиції своїх метрополій. Саме слово «музика» походить від Музи – грецької богині-покровительки мистецтв і наук.

Із музичних інструментів широко використовувалися сурма і флейта, особливо у військовій справі; у театрі грали на своєрідних подвійних флейтах. Згодом механік Ктесібій винайшов водяний музичний інструмент гідравлос – прообраз органа. Греки охоче танцювали піж супровід духового інструмента – авлоса. Саме у Давній Греції звуки почали позначати літерами.

До наших часів дійшли деякі давньогрецькі мелодії – фрагмент із трагедії «Орест» Еврипіда, початок «Піфійської оди» Піндара, «Гімн Музі» Мезомеда. І сьогодні музикознавці користуються грецькою термінологією – мелодія, музика, гама, ритм, гармонія.

3. Музична культура Київської держави.

Київська Русь відзначалася надзвичайно розвинутим і професійним музичним мистецтвом. Воно містило, крім скарбів народної творчості, також церковну музику, музику княжого двору та ярмаркове музикування.

Зображення музикантів, які грають на духових, лютне подібних інструментах, арфі, органі, тарілках, а також блазнів, які танцюють, на фресках Софійського собору в Києві (ХІ ст..), підтверджують жанрове різноманіття давньоруського мистецтва, його народні витоки. Літописні згадки про співців Бояна та Митусу датують ХІІІ ст.. У музичному побуті княжого двору часів Київської Русі популярним є мистецтво народних співців -сказителів билин і пісень, музикантів і фокусників –скоморохів, що поєднувалося з інтересом до різних «заморських» музикантів та їх інструментів. Серед світських музикантів особливе місце посідали співці – дружинники на княжих дворах, які у своїх піснях, акомпануючи собі на гуслах, славили подвиги князів і їх раті, піднімали бойовий дух, згадували видатні події минулого.

Християнський церковний спів Київської Русі ґрунтувався на традиції візантійської культури. Із часом на основі візантійських зразків тут сформувався власний духовний спів, що згодом почали називати київським розспівом. Для кожного тижня, починаючи від Великодня, свята Христового Воскресіння, православне богослужіння мало свій глас, тобто свою особливу мелодію, яких загалом було вісім. Коли завершували співати всі вісім гласів, то починали знову від першого. Тому вся система церковного співу називалася «осьмигласієм».

Народне музикування: календарно-обрядові пісні та родинно-побутові пісні.

4. Обрядовий пратеатр.

Підґрунтям для театрального мистецтва є слово, танець, жест, музика, дія, що люди використовували під час обрядів, свят, ритуалів. Якщо уважно розглянути обряди, то в багатьох із них можна побачити навіть прообрази театрального реквізиту. За часів Київської Русі театральне мистецтво втілювалося не тільки в народному, але й у княжому )дружинному) театрі. Основою княжого театру були виконавці сценок – актори – скоморохи та шпільмани (елемент, запозичений у Німеччині чи Візантії), які водночас були співаками, танцюристами, дресирувальниками, акробатами, музиками. Їх появу в Києві датують серединою ХІ ст..